Судная пятница

Можливо це прозвучить доволі провокативно чи то навпаки – "заюзано", але сьогоднішню ситуацію в Україні не варто розглядати як унікальну з погляду загальноєвропейської політики. Можливо, навіть світової геополітики.

Спробую коротко обґрунтувати цю тезу.

Весь час, коли ми говорили про кучмівську багатовекторність України, основні світові центри сили, – у першу чергу, Європейський Союз, США та Росія – були відносно спокійні у періоди нашої бездіяльності на міжнародній арені.

Вони не вступали в активну боротьбу між собою, оскільки невизначені з геополітичного погляду устремління України не створювали для них нагальних проблем.

Однак, як тільки ми починали заявляти про свої зовнішньополітичні преференції – картина різко змінювалася.

Коли ми говорили про прагнення більш тісної інтеграції з пострадянським простором – в активну гру вступали США та Євросоюз.

Вони робили заяви про те, що хотіли б у перспективі бачити нас у єдиній європейській родині, заохочували до підписання важливих документів щодо співпраці з НАТО, запрошували українське керівництво до участі у європейських форумах, активізували контакти з керівництвом Міністерства закордонних справ та нашими посольствами в Європі.

Саме загроза сповзання України на Схід змушувала Захід переходити на підвищені швидкості у відносинах з Україною.

І навпаки – як тільки-но Київ починав говорити, що хоче у ближчій перспективі інтегруватися в європейський та євроатлантичний простори – в активну і жорстку гру вступала Росія.

Її керівництво починало говорити, що Україна від інтеграції на пострадянському просторі отримає конкретні дивіденди, натомість від поглиблення співпраці з ЄС – лише примарні. А то й взагалі – такий крок є невигідним для України.

Отже, висновок перший: чітка риторика Києва про зовнішньополітичні преференції завжди провокувала початок активних дій з боку чи то Заходу, чи то Сходу.

Натомість умовний нейтралітет із елементами рівнозначних поступок Києва для Заходу і Сходу – у формі продажу українських активів, допуску до стратегічно важливих секторів економіки – завжди зводив геополітичні бої за Україну до якогось розумного мінімуму.

Якщо ми приймаємо таку формулу як основу, нам стане зрозумілим, що інтенсивні пропозиції Росії щодо вступу України до Митного союзу виникли тоді, коли процес підписання Угоди про асоціацію з ЄС було практично завершено.

До речі, одна важлива ремарка. У "боях за Україну" обидві сторони використовували свої власні прийоми, часом – навіть заборонені. Лідером у цьому процесі була Росія. Касетний скандал та справа щодо радіолокаційних станцій "Кольчуга" – із цієї серії.

Помаранчева революція, яка визріла в українському суспільстві, стала чудовою нагодою для Заходу отримати стратегічну перемогу над Росією у "боротьбі за Україну".

Однак незрілість української правлячої еліти призвели до того, що Віктор Янукович, який, здавалося б, у 2005 році був приречений на історичне забуття, вже за п’ять років у відкритій боротьбі здобуде посаду президента.

І Захід це визнає.

Справа Тимошенко також виникла напередодні проведення у грудні 2011 року чергового саміту Україна-ЄС. Саміту, на якому було заплановано вийти на підписання історичної Угоди про асоціацію.

Коли чільники двох сторін – Києва та Брюсселя – вже були готові поставити підписи під текстом Угоди про асоціацію – дії Москви стали надзвичайно активні.

Газова справа, за яку засудили Тимошенко, підтверджує вищевикладену тезу. Як це зараз ведеться в Україні, Генеральна прокуратура стала визначати порядок денний – тепер вже для українського МЗС.

і дійсно, під тиском саме Генпрокуратури Міністерство закордонних справ України через посольства намагається пояснити Заходу обґрунтованість звинувачень на адресу Юлії Тимошенко. Рада Європи, ОБСЄ та ЄС– основні отримувачі такої інформації.

Ось, і минулого тижня наші дипломати намагалися вкотре пояснити Заходу, що у справі Тимошенко не було політичних мотивів. Це робилося на базі документу, підготовленого американською юридичною компанією "Skadden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP" на замовлення Міністерства юстиції.

Наскільки ми знаємо – усе безрезультатно.

Жодні ініціативи МЗС, жодні поїздки Ріната Кузьміна в Європу та США не зможуть переконати Захід у тому, що Тимошенко засудили справедливо.

Та Брюссель із Страсбургом не поспішають палити мости з Києвом. В останній резолюції Європарламенту Європа і справді зробила крок назад, послабила формулювання, конкретизувала вимоги.

Брюссель боїться стрімкого сповзання України в обійми Росії.

Однак є сумніви в тому, що до проведення саміту Україна-ЄС, як стало відомо він відбудеться 25 лютого, Києву вдасться виконати одну з умов Європи – вирішити справи колишніх урядовців, які сидять у тюрмах. Їх не для того садили, щоб випускати.

Отже, якщо Київ не виконає вимоги Європи – Угоду можуть не підписати.

А от це стане справжньою катастрофою.

Виглядає цілком очевидним, що зараз слід докласти зусиль, аби Угода про асоціацію була підписана за будь-яких умов – навіть якщо Тимошенко та Луценко залишаться ув’язненими.

На диво, це важливо для усіх – як для опозиції, так і для влади.

Якщо ми не підпишемо Угоду під час саміту, а це раніше, ніж це планувалося на листопад наступного року, – Путін з Митним союзом та "Русским миром" випередить Брюссель. Тоді вже президента Януковича чи не силою наступного разу відвезуть до Москви.

І потім відіграти ситуацію буде надзвичайно складно. Це сигнал важливо доносити до Ештон та Фюле.

Важко повірити в те, що Грищенко мав якісь навіть мінімальні можливості зупинити "справу Тимошенко". Його ніхто не слухав, коли готували "посадку".

Зараз очікується рішення Європейського суду з прав людини щодо Тимошенко.

Українська суддя Ганна Юдківська, яка знаходиться у декретній відпустці, ще може до 21 грудня вийти на один день, щоб бути присутньою при ухваленні рішення суду.

Тим часом суддя, що працює на заміну Юдківській, не прагне взяти участь у розгляді цієї справи. Без участі когось одного з них засідання у справі Тимошенко не відбудеться.

Таке зволікання може бути частиною владного задуму на гальмування справи. Адже, якщо цього не станеться до 21 грудня – то розгляд перенесуть вже на наступний рік.

І рішення може бути оголошено якраз напередодні проведення сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи у січні 2013 року.

Та тут є інші обставини. Перенесення справи дасть поштовх до винесення українського питання на термінові дебати ПАРЄ. Ситуація загостриться. А Григорій Немиря, який може увійти до складу української делегації у ПАРЄ, докладе для цього значні зусилля.

Адже добре відома його майстерність просувати корпоративні інтереси. І Банкова отримає нову порцію проблем на європейському напрямі, якими обов’язково скористаються "митники" зі Сходу.

Водночас у очікуваному цими днями рішенні ЄСПЛ навряд чи буде вимога звільнити Тимошенко. Бо перша справа Тимошенко, винесена на розгляд європейських суддів, стосувалася лише обставин досудового затримання колишнього прем’єра.

Швидше за все, рішення Європейського суду у справі Тимошенко буде схоже на рішення у справі Луценка, затримання якого було визнано як порушення прав.

Тому Україні доведеться ще довго чекати, поки Європейський суд винесе рішення по другій справі Тимошенко, яке вже стосується її ув’язнення. А для чекання часу немає. Немає в України та її громадян.

Тому основне послання для Європи має бути: "Підпишіть Угоду про асоціацію вже, а далі тисніть на українську владу для виконання нею рішень ЄСПЛ та резолюцій Європарламенту".

Інтереси європейського народу це суттєво інше, ніж нинішньої української влади, яка апріорі є тимчасовою.

Сергій Даниленко, для УП