"Регионаловские" зонтики и политические инструменты узурпаторов

В більшості моїх знайомих, що дивилися відео з Маріуполя, де штабісти Партії регіонів роздавали безкоштовні "брендовані" парасольки, викликало огиду і презирство до натовпу, який був готовий побитися один з одним заради халяви. Без армії плебеїв, які швидко обмінюють честь і гідність на хліб з видовищами, "регіони" перестануть існувати як політична сила.

Сьогоднішня політична еліта тримається біля керма держави завдяки двом стовпам — підкупу громадян через соціальний популізм та наївною вірою народа в те, що "керівники" можуть зненацька стати хорошими і турбуватися про людей.

Нам ніколи не чекати на "покращення життя" від людей, які виховані у радянській системі координат і взаємовідносин між підлеглими і начальством.

Їм чуждо західне розуміння англійського слова "міністр", яке походить від "ministry" - служіння. Тобто начальник певного міністерства — це "служитель" людям, а не священа особа з надгромадянськими повноваженнями. Вихованці радянської школи управління з ворожістю ставляться до конкуренції і функціонування вільного ринку, де переможець визначається якістю продукції і послуг.

Радянська система державного управління ґрунтувалася на забезпеченні мінімальних соціальних благ — поїздки в санаторій, безкоштовний вступ до вишу, пільги для вихідців з села, майже одинаковий одяг, меблі і їжа.

З одного боку "соціальна орієнтовність" уряду гарантувала певну "ситість", задоволенність базових потреб і спокій. З іншого — весь час тримало у певній потребі через дефіцит більшості товарів, обмежений доступ елементів розкоші для того, аби повне задоволення фізичними речами не перейшло до вимог політичного характеру. Такий собі "суспільний договір по-радянські" - гарантія " "не опуститися нижче плінтуся" заради відмови від політичних вимог.

Одним із наслідків "мудрой" соціально-економічної політики влади можна вважати рівень заощаджень — за 2011 рік менше 10% українців змогли відкласти гроші (дані Світового банку).

Здатність до заощадження є наріжним каменем сучасної цивілізації. Сім'ї можуть планувати свій бюджет, брати кредити на житло, навчання дітей, авто. Відсутність фінансового "запасу міцності" робить людину надзвичайно чутливою та залежною від держави: від соціальної допомоги, комунальних пільг, пенсій, стипендій.

У 2011 році аналітики з інвестиційної компанії "Ренесанс капітал", спираючись на піраміду потреб Маслоу, опублікували звіт — аналіз даних з майже 150 країн із населенням понад півмільйони осіб за період з 1950 по 2009 рік.

Згідно з висновками, зростаючий рівень добробуту зміцнює демократію і, навпаки, зубожіння населення призводить до загрози перетворитися на авторитарну державу. Демократія завжди буває крихкою у разі зниження рівню ВВП. Якщо ВВП на душу населення становить $2 тисячи, вона вже стійкіша. При $6 тисячах - зміцнюється, а коли рівень ВВП на душу населення перевищує $10 тисяч, стає незламною.

Зростаючий рівень доходів веде до встановлення демократії - за винятком випадків, коли країна є експортером енергоносіїв - тут можна згадати сусідню Росію, арабські країни.

Згідно з оцінками "Ренесанс Капіталу", ВВП України на душу населення у цьому році складе $ 4 тисячі. Отже, до сталої демократії нам ще далеко.

Розрахунки інвестиційних аналітиків є продовженням досліджень двох американських вчених Сеймура Мартіна Ліпсета та Деніела Лернера щодо взаємозв'язку економічного зростання та зміцнення демократичного режиму.

Люди, які йдуть у політику шляхом підкупу виборців, ніколи не вдарять пальцем об палець для покращення соціально-економічного становища нації. Оскільки втратять єдиний дієвий інструмент для отримання/утримання влади.

Маргінали ніколи не висувають політичних вимог під час передвиборчих кампаній. Їм чужді поняття на кшталт політична конкуренція, чесні і прозорі вибори, свобода слова і зібрань, міжрелігійний та міжнаціональний мир. Навіть більше — плебс готовий віддати державі ці "розмінні монети" заради соціального патерналізму держави.

Люмпенізація населення значно здешевлює вимоги до політиків. Достатньо поставити дитячий майданчик, який повинен був стояти вже років десять, або відремонтувати під'їзд, щоб потрапити до списку "хороших господарників".

Як донести ці тези до людей, що з безумством розтягають сухпаї та безкоштовні парасольки?

На жаль, я не знаю. Залишається лише одне — чекати на збільшення ВВП на душу населення. Але ж воно само собою не прийде?

Микола Малуха, для УП