Принуждение к "русскому миру"

– Слухаємося, Ваше Руськопревосходительство, – відкозиряли українські медіа і сумлінно заходилися виконувати розроблену в Москві мовну спецоперацію.

Під час наїзду на Україну патріарха Кирила, деякі ЗМІ неправдиво інформували свою аудиторію, що цей достойник очолює нібито не Російську, зареєстровану Мінюстом РФ, а "руську" православну церкву.

Як виявилося, не йдеться про недогляд літредакторів. У службі новин "Нового каналу" на моє зауваження відповіли, що керуються отриманим від представництва пана Гундяєва відповідним роз’ясненням.

Редакція новин Першого Національного ухильно назвала питання не мовним, а політичним. "Факти" ж (телеканал ICTV) визнали очевидною помилку перекладу, проте виправляти нічого й не збиралися.

Найвідвертішими були на радіо "Ера". Там мене повідомили про існування обов’язкового до виконання офіційного документу, який скасовує правила українського правопису та "высочайше повелевает" вважати російське "руським".

Масть цієї "маляви" настільки козирна, що може бути битою, мовляв, не менш ніж постановою Кабміну України, а з якимись там словниками Академії наук не варто й потикатися.

Знайомий усім слухачам радіо "Ера" голос повідомив мені про буцімто принципову відмінність документу від сумнозвісних "темників" часів Кучми – наявність підпису.

Втім, подальша спроба фахового видання "Телекритика" уточнити, в якій саме країні був той підпис поставлений, завершилося "глухой несознанкой" та вкрай болісною реакцією.

На "Ері" зі мною розмовляли, як із спільником, який видав злодійський секрет, хоча жодних умов конфіденційності попередньо не ставилося.

Публічна особа повідомила слухачеві відкриту інформацію, що разом зі знанням мови лежить в основі професії журналіста.

Так само в основі української ідентичності лежить і слово "руський". Академічний словник містить лише два припустимі випадки його вживання: а) щодо Києва як матері міст (городів) руських і б) часів Київської Русі, за яких московських патріархів ще не існувало в природі.

Категоричну неприпустимість іменування російської церкви руською підтвердив і очільник Інституту української мови НАН України Павло Гриценко.

Отже, захоплення цього слова як назви іноземної організації є ідеологічним рейдерством з використанням самих пограбованих – підручних журналістів.

Якщо Грузію до миру "примушували", то наших "рабів малих отих німих" і примушувати не треба: самі охоче виконають "любой каприз" московських зайд, без бою втечуть з інформаційного поля і між ділом зґвалтують мову, поставлену Шевченком їм "на сторожу".

Втім, не всі. На 5-му каналі речі послідовно називають своїми іменами, тобто російську церкву – уявіть! – російською.

Хто ж тоді ми, якщо вони – руські? Коли спитають чухраїнця, писав Остап Вишня, а якого ж ти , козаче, роду-племені, то він, почухавши потилицю (додам від себе – послинивши мікрофона), відповість: та хто й зна, живемо в Шенгеріївці, православні.

Наближається черговий візит московського мовознавця – і українські журналісти готуються прожогом кинутися на передній край інформаційної битви, аби, за висловом Кучми, "підносити німцям патрони".

Олег Шикан, для УП