Яресько идет ва-банк. Чего ждать от правительства технократов
"Я ніколи не прагнула високих посад і не маю жодних планів чи бажання будувати політичну кар’єру в майбутньому. Моє єдине прагнення – провести в Україні реформи, що забезпечать економічне зростання, розвиток демократичного суспільства та підвищення добробуту кожного українця" – такими словами закінчується заява міністра фінансів Наталії Яресько, яку вона поширила ввечері 22 березня.
У ній Яресько вперше офіційно повідомила, що готова стати прем’єр-міністром України.
Ця заява була зроблена на фоні поширення інформації, що крісло голови Кабінету міністрів готують під спікера Володимира Гройсмана.
Вже більше місяця команди президента і прем’єра не можуть вирішити між собою, чи залишає Арсеній Яценюк посаду прем’єр-міністра, хто буде його послідовником і яким буде наступний склад уряду.
До цієї політичної кризи призвело невдале голосування парламенту за відставку прем’єр-міністра 16 лютого. У результаті такого провалу дві фракції коаліції – "Батьківщина" та "Самопоміч" заявили про вихід із більшості.
Після цього команди президента і прем’єра почали перемовини в форматі "стратегічної сімки".
26 лютого джерела "Української правди" стверджували, що під час переговорів Яценюк погодився піти з поста прем’єр-міністра за умови, що наступним прем’єром буде нинішня міністр фінансів Наталія Яресько.
Президентська команда витратила більше тижня на переговори із Яресько. Міністр фінансів висунула ряд вимог – повністю технократичний уряд, парламент підтримує ініціативи Кабміну, також Яресько представила свій "чорний список" – людей, яких би вона не хотіла бачити у складі свого уряду.
"Перший варіант, який підтримує суспільство, наша фракція, наші партнери – варіант "технократичного" уряду на чолі з пані Яресько, яка може сформувати позафракційний уряд і зробити швидкий ривок у реформах. У першу чергу – у відстороненні олігархів та партійних бізнесменів від бюджетних потоків. На жаль, цей варіант похований фракцією "Самопоміч", яка відмовляється входити в будь-який формат нової коаліції" – сказав в ефірі телеканалу "Інтер" голова фракції "Блоку Петра Порошенка" Юрій Луценко.
"Народний фронт", за словами Луценка, пропонує новий формат "партійного" уряду з міністрами, яких подадуть фракції парламенту.
"Це не дає гарантії швидких реформ, проте зміна уряду є тим мінімумом, якого добивається наша фракція", – сказав Луценко, висловивши сподівання, що ситуація вирішиться вже 24 березня, під час позачергового засідання парламенту під час якого буде проголосована і нова програма уряду, і його склад.
"Партійний" уряд може очолити Гройсман, який щодо можливості свого прем’єрства говорить, "що нічого виключати не можна".
За інформацією УП, Гройсман проводить переговори з "Батьківщиною" і РПЛ, щоб зібрати голоси під свою кандидатуру.
Тож наразі Гройсман є більш вірогідним кандидатом, аніж технократичний уряд на чолі з Яресько, яка також формує його майбутній склад. За словами співрозмовника УП в Адміністрації президента, 70% прізвищ нічого нікому не скажуть – це непартійні люди, частина з яких – іноземці.
***
Наталія Яресько майже місяць уникала запитань про можливе головування в уряді.
Ще 20 березня в кулуарах Ukrainian Fashion Week вона запевняла журналістів, що не має прем'єрських амбіцій.
– Моя мета – допомагати українському народові, у даному разі – на посаді міністра фінансів, – відмахувалася Яресько.
Всього за два дні після цього вона розповсюдила у своєму Facebook заяву, що готова створити технократичний уряд.
– Я готова зібрати таку команду, яка прямо зараз здатна працювати на інтерес усієї країни, усіх її громадян, а не окремих політичних чи бізнес-груп, – наголосила вона.
Яресько фактично підтвердила, що Порошенко та Яценюк пропонували їй очолити Кабмін і представити власний план дій.
У повідомленні міністр фінансів також назвала п'ять принципів роботи майбутнього технократичного уряду.
Йдеться про репутацію урядовців, нетерпимість до корупції, аполітичність, реалізація Угоди про асоціацію з ЄС та програми МВФ, а також досвід реформування та управління організаціями.
Разом з тим, Яресько визнає, що без підтримки народних депутатів все вище написане не матиме значення.
Для реалізації Асоціації України з ЄС і продовження співпраці з Міжнародним валютним фондом уряду буде необхідно мати підтримку щонайменше 226 нардепів.
За таких обставин міністру фінансів важливо бути впевненою в отриманні цих голосів. Для цього вона навіть пропонує укласти додаткову коаліційну угоду, яка гарантуватиме проведення реформ.
– Важкий, але ефективний шлях реформування економік, що допоміг створити гідний рівень життя для своїх громадян, вже пройшли наші східно- та центральноєвропейські колеги. Той самий шлях, нарешті, потрібно пройти і нам замість того, щоб підміняти справжні реформи їх черговим безрезультатним обговоренням, – наголошує Яресько.
Тепер керівництву держави доведеться викручуватися з незручної ситуації, в яку вони самі себе завели. Схоже, як би на Банковій не хотіли бачити Гройсмана прем’єром, рахуватися із пропозицією Яресько доведеться. Співрозмовники УП в оточенні президента запевняють, що її кандидатуру підтримують західні партнери – зокрема США.
Родзинка технократичного прем’єра разом з технократичним Кабінетом міністрів – це тимчасовість. Технократичні уряди виконують роль рятівного кола і працюють до того моменту, поки не буде сформований партійний уряд. Подібний Кабмін повинен формуватися виключно за професійними критеріями, а не за партійними квотами, як це відбувається в українських реаліях.
В ідеалі після непопулярних реформ члени технократичного уряду не мають претендувати на будь-які посади в країні. Це важливо, аби міністри працювали не заради власного рейтингу, а заради впровадження болючих, але необхідних реформ.
Перед таким урядом постане питання не тільки подолання економічних проблем і тимчасового затишшя політичних суперечок, але також реальна боротьба з корупцією. Йдеться про зниження політичного впливу на керівництво державними та комунальними підприємствами.
Через все вище написане ідея уряду технократів в Україні несе в собі кілька серйозних загроз.
Перше – це неготовність до змін владних еліт.
Ні в президентській, ні в прем’єрській командах не готові відмовитися від державних потоків. Так само там залишається бажання втручатися в роботу "хлібних" міністерств і призначати власних людей. Яскравий приклад – діючий Кабмін, в якому також були так звані міністри-технократи. Але корупційні скандали на підконтрольних їхнім відомствам минулого року не вщухали.
Друге – радикалізм і популізм. На жаль, популістична риторика збирає все більше прихильників в суспільстві. Критика конкурентів технократів вдарить як по уряду, який приречений бути непопулярним, так і по рейтингу президента, який буде відповідальним за призначення технократичного прем’єра.
Третє – в команді президента визнають, що технократичний уряд – це ненадовго. Максимум – на дев’ять місяців. Рано чи пізно у міністрів виникне конфлікт з депутатами через просування непопулярних законопроектів, за які повинен буде голосувати парламент.
Наталія Яресько зазначила, що економічні реформи вже пройшли наші європейські колеги. Їхній досвід показує, що реформи – це далеко не "солодка цукерка" , а скоріше "гірка пігулка" для суспільства. Однак згодом ця гіркота може трансформуватися у солодкий присмак.
***
"Українська правда" зібрала кілька прикладів європейських технократів-реформаторів.
Маріо Монті – прем'єр-міністр Італії (2011 – 2013)
Період роботи колишнього єврокомісара Монті називають "епохою жертвоприношень" через всеохоплюючі економічні скорочення.
Вже в грудні 2011 року він запропонував свій план скорочення бюджетного дефіциту на 20 мільярдів євро до 2014 року.
– Беручи ці рішення, ми також думали про необхідність створити умови для економічного зростання в Італії, – заявив тоді Монті.
Одночасно з урізанням бюджетних витрат підвищувалися податки, зокрема на нерухомість.
Серед найважчих реформ, яку намагався втілити Монті, була пенсійна система. Мінімальний вік виходу на пенсію збільшували з 65 до 66 років для чоловіків і з 60 до 62 років для жінок.
Також зростав обов’язковий трудовий стаж: до 42 років для чоловіків і до 41 років для жінок.
Серед іншого Монті робив ставку на реформу ринку праці: підвищення податків для власників тимчасових трудових контрактів, спрощення процедури звільнення, але при цьому збільшувалися повноваження судів з трудових спорів.
– Сьогоднішні проблеми – відгомін тих політичних зловживань в минулому. Коли керівники країни дуже легко мирилися з ситуацією, щоб не засмутити своїх виборців, –пояснював екс-прем’єр Італії.
Політика Монті не користувалася підтримкою італійців. За час його каденції по всій країні пройшли декілька великих маніфестацій проти політики економії.
Італійці скаржилися, що скорочення вдарив не по багатіях, а бив по найменш захищених прошарках суспільства.
Сам екс-прем’єр заявляв, що завдяки заходам, вжитим його урядом, гостру фазу кризи в Італії вдалося уникнути.
Лукас Пападемос – прем'єр-міністр Греції (2011 – 2012)
Колишній віце-президент Європейського центрального банку Лукас Пападемос був перехідним головою уряду Греції. Йому було доручено стабілізувати економіку країни.
– Ця дорога буде непростою, але я переконаний, що проблеми будуть вирішені. Я впевнений, що членство нашої країни в єврозоні є гарантією фінансової стабільності, – запевняв тоді Пападемос.
Пакет заходів екс-прем’єра передбачав введення нових непрямих і прямих податків, скорочення соціальних допомог, заморожування зарплат і пенсій, скорочення можливості для ухилення від сплати податків.
До кінця 2012 року 15 тисяч працівників державного сектора мали перевестися в Організацію трудового резерву зі збереженням 60% від базового окладу. Потім передбачалося звільнення тих, хто був близький до пенсійного віку.
Завдяки такій політиці Пападемосу вдалося досягти домовленостей з ЄС та МВФ про допомогу в розмірі 130 млрд євро, а також списання 100 млрд євро боргів перед приватними кредиторами.
Разом з тим греки не сприймали політику Пападемуса і відповіли протестами. Під час акцій вони неодноразово вступали в сутички з поліцейськими, де останні були змушені застосовувати сльозогінний газ.
Так само непрості стосунки у колишнього прем’єра складалися з парламентом, який не хотів брати на себе відповідальність за непопулярні дії.
Лешек Бальцерович – віце-прем’єр, міністр фінансів Польщі (1989 – 1991, 1997 – 2000)
Автор так званої "шокової терапії" – комплексу економічних реформ Польщі. Обійнявши посаду, Бальцерович запропонував свій план швидкого переходу від планової економіки до ринкових відносин і домінування приватної власності.
План Бельцеровича передбачав зміну структури власності, демонополізацію економіки, повне введення ринкових механізмів, реформи фінансової та банківської системи.
Бальцерович скасував майже всі податкові пільги, за його управління різко підвищилися ціни на тарифи та продукти харчування для населення. Міністр фінансів зумів провести стрімку приватизацію без ваучерів та залучити іноземних капітал в Польщу.
Тогочасний урядовий закон про іноземні інвестиції скасовував обмеження на частку акціонерного капіталу для іноземців, встановлював податкові пільги для іноземців. Так, до 1997 року обсяг іноземних вкладень в країну досяг $ 20,6 млрд.
Бальцерович зробив головну ставку на підтримку малого та середнього бізнесу.
У 1995 році з'явилася програма підтримки малих і середніх підприємств. Уряд спростив відкриття та ведення бізнесу в Польщі та доклав максимум зусиль, щоб відкрити для підприємців всі можливі кредитні ресурси. В перші роки реформ у Польщі було зареєстровано 600 тисяч підприємств, які дали робочі місця 3,5 мільйонам поляків.
Втім частина поляків і до сьогоднішнього дня недолюблює Бальцеровича через тодішні масові звільнення з нерентабельних державних підприємств.
Президентська команда розглядала польського реформатора в якості кандидата на посаду прем’єр-міністра України. Ця ідея належить політтехнологу Порошенка Ігорю Гриніву, який домовлявся з Бальцеровичем. Однак, в інтерв’ю польському TVN24 BiS той виключив таку можливість сказавши, що прем’єром має бути хтось, хто говорить українською і з ким себе ідентифікують люди.
Мікулаш Дзурінда – прем’єр-міністр Словаччини (1998 – 2006)
Кабінет міністрів Дзурінди робив ставку на залучення інвесторів до країни.
Для цього була проведена податкова реформа і активізувалася боротьба з корупцією. Уряд Дзурінди ввів єдину 19% ставку оподаткування, ПДВ на рівні 19% та скасував майже всі спеціальні ставки і режими.
Крім того, пріоритетом в економічній сфері була реструктуризація і приватизація банківського сектора.
Наприкінці 90-х три найбільші державні банки були близькі до банкрутства, але завдяки вдалій реструктуризації боргів в ці банки зайшли австрійські, німецькі, італійські інвестори.
Серед іншого, уряд Дзурінди провів вдалу медичну реформу. Головними інструментами реформи країні вважали впровадження плати за послуги залежно від їхньої якості. Також було переформатовано заклади охорони здоров’я в акціонерні товариства.
Ще одна реформа, якою можуть похвалитися словаки – реформа децентралізації.
Місцеві громади перейшли на самофінансування з податкових надходжень. Наприклад, в 2005-2012 роках місцеві громади отримували в свої бюджети 70,3% прибуткового податку.
Наразі Мікулаш Дзурінда є радником президента Петра Порошенка.
Юхан Партс – прем’єр-міністр Естонії (2003–2005), міністр економіки і комунікацій (2007–2014).
Заслуга Партса зводиться до витягнення країни з економічної кризи 2008 року.
Ключовим оздоровчим засобом, яким користувався міністр разом із своєю командою, була політика жорсткої економії. Саме це дозволило країні збалансувати бюджет.
Так, у 2009 році державний бюджет країни вперше був прийнятий з дефіцитом.
– Ми використовували кризу для реформування ринку праці, в секторі охорони здоров'я, в держапараті, а також вжили заходів для стимулювання приватного сектора. Наші компанії почали фокусуватися на міжнародних ринках, більше експортувати і займатися інноваціями. Так що в результаті у нас було три запасних подушки: скорочення бюджетних витрат, проведення реформ і стимулювання структурних змін в приватному секторі, – розповідає Партс в інтерв’ю журналу "Новое время". Після кризи Естонії вдалося вийти на 8%-не зростання ВВП.
Водночас колишній урядовець радить українцям серйозно ставитися до демократії, ринкової економіки та верховенства права.
– У вас повинна бути нульова толерантність до корупції: кожен окремий випадок, коли приватний інтерес суперечить суспільним інтересам, негайно повинен отримувати належну реакцію, – говорить Партс.
Роман Кравець, УП
УП 100. Поза межами можливого
"Украинская правда" представит свой второй в истории рейтинг лидеров - сотню украинцев, которые делают наибольший вклад в независимость и будущее Украины.
