Марш Курченко. Медиамагнат
В ніч на 21 червня стало відомо, що власник одного з найбільших вітчизняних медіа-холдингів UMH Борис Ложкін продав своє дітище.
Що таке UMH? Це, в першу чергу, низка впливових друкованих видань – "Кореспондент", "Forbes", "Комсомольська правда" в Україні", "Аргументи і факти"; інтернет-проекти - forbes.ua, korrespondent.net, i.ua, bigmir.net, football.ua; радіостанції - Ретро FM, Наше радіо, Europa Plus, Авторадіо. І це без урахування більш дрібних проектів, ім'я яким - легіон.
Донедавна до складу UMH також входив журнал "Фокус" разом зі своєю інтернет-версією. Однак на початку тижня стало відомо, що Ложкін продав його окремо. Покупцем виступила маловідома група Vertex United, серед акціонерів якої називали одеських бізнесменів Бориса Кауфмана і Олександра Грановського.
Все інше величезне хазяйство Ложкіна придбав напівлегендарний "младоолігарх" Сергій Курченко, успіхи якого, напевне, вже не залишили жодного байдужого.
Ще півтора місяці тому інформовані джерела "Української правди" повідомляли, що між Курченком і Ложкіном досягнута домовленість про продаж всього холдингу. Ціна питання, за деякими даними, склала близько 400 мільйонів доларів. Хоча ще у квітні прес-служба компанії бізнесмена заявляла про відсутність намірів купляти медіа-активи.
Потім медіа-ринком ходили чутки про можливе партнерство Ложкіна і Курченка в окремих проектах. Вочевидь, учасники ринку просто відмовлялися вірити в те, що "младоолігарх" піде на купівлю такого монстра.
Паралельно Ложкін проводив консолідацію активів, що також розцінювалося як підготовка до продажу. Тут треба зазначити, що вітчизняний медіа-менеджер полюбляв робити партнерські проекти з впливовими бізнесменами. Так, наприклад, партнером Ложкіна у "Фокусі" був співвласник групи "Приват" Геннадій Боголюбов, у "Кореспонденті" – Петро Порошенко і так далі.
 |
| Сергій Курченко. Фото журналу "Кореспондент" |
Можна припустити, що це була така собі страховка Ложкіна і додаткові шанси для полюбовного вирішення проблемних питань. Адже такі видання, як "Кореспондент", "Фокус" та "Форбс" робили більш ніж гострі матеріали щодо дій влади, президента Віктора Януковича та інших найвищих чиновників. Чого тільки варта фотосесія "Межигір’я" в "Кореспонденті".
Втім, наявність "олігархічних" партнерів накладає і певні зобов’язання перед ними. Тривалий час Ложкіну вдавалося впевнено балансувати на цьому лезі. Але раптом бізнесмен вирішив викупити частки своїх партнерів. Як з'ясувалося пізніше, з метою продажу всього холдингу.
Втім, якщо б Порошенко або Боголюбов не хотіли продавати свої частки, Ложкін ніколи б їх не вмовив. Вочевидь, вони не захотіли партнерства з "младоолігархом" і вирішили взяти гроші, поки пропонують.
А власник футбольного клубу "Металіст", Одеського нафтопереробного заводу та акціонер групи "СЄПЕК" (російською мовою - "ВЕТЭК"), колишньої "ГазУкраїна-2009" Сергій Курченко тепер контролюватиме левову частку видань на українському медіа-ринку.
На ранок п'ятниці Борис Ложкін вже заявив, що, за умовами угоди, він не зможе протягом якогось часу створювати бізнес, що прямо конкурує з компаніями, які входять в UMH. Строк обмеження сторони не розкривають.
Також він заявив, що до березня 2014 року операційний контроль над холдингом залишається за нинішнім менеджментом. "Усі ключові менеджери продовжать працювати до завершення угоди", – сказав Ложкін.
"Сергій Курченко на переговорах декларував готовність вкласти $100 млн у розвиток компанії протягом трьох років. Виходячи з інтересів компанії UMH, прихід нового власника з великим апетитом до інвестицій є вигідним", – сказав екс-власник холдингу.
У свою чергу прес-служба "СЄПЕК" офіційно заявила, що "на сьогодні оплачено близько 50% від суми угоди".
"Ми шукаємо прибуткові й перспективні українські медіа-об'єкти. Готові й далі інвестувати в розвиток ефективних українських ЗМІ. UMH – одне з них… Будемо розбудовувати існуючі ресурси UMH - інтернет, радіо, телебачення, видавничий бізнес і роздрібну мережу, а також розширимо їхній перелік", - заявив сам Курченко.
У повідомленні його компанії підкреслювалося, що "СЄПЕК" буде "підтримувати незалежність редакцій, забезпечить можливість дотримання ними журналістських стандартів, а також готова підписати з журналістськими колективами відповідні угоди".
Наостанок Курченко ще й вирішив показати себе меценатом. У повідомленні зазначалося, що планується розпочати конкурс "молодий стартап". Молодий мільйонер вибере стартап від починаючого бізнесмена й допоможе його реалізувати.
Історія стосунків
Іронія долі полягає в тому, що саме видання з обойми Ложкіна "Forbes" восени минулого року витягнуло Курченка на світ Божий.
Журналісти провели низку розслідувань та зібрали інформацію про загадкову групу компаній "ГазУкраїна-2009", яка стала чи не найвпливовішим гравцем на ринку скрапленого газу та нафтопродуктів, і включилася у боротьбу за Лисичанський НПЗ. Саме в їх матеріалах вперше виразно прозвучало прізвище Курченка.
Адже ще з кінця 2011 року гуляла інформація про загадкових харків’ян, які потужно увійшли на нафтогазовий ринок. Але про них обізнані люди воліли говорити пошепки та скупо, припускаючи появу специфічних проблем у разі підвищення голосу.
Мотиви такої любові до тиші стали більш зрозумілими після кількох розслідувань та депутатського запиту "свободівця" Юрія Сиротюка. Саме завдяки цим матеріалам стало відомо, що понад півсотні фірм умовної групи "ГазУкраїна-2009" фактично монополізували ринок зрідженого газу в Україну.
Крім того, у запиті Сиротюка звучали страшні слова на кшталт "контрабандне ввезення бензину в Україну", "схеми "обірваного транзиту" і "фіктивного експорту" та інші малоприємні речі.
Також до одного з найбільших здобутків групи "ГазУкраїна-2009" відносили держзакупівлі. Скільки тендерів державних нафтогазових компаній "розіграли" фірми цієї групи, не беруться оцінити навіть експерти. Відомо, що мова йде про мільярди гривень.
При цьому, як писала "Економічна правда", у відношенні фірм, які пов'язують з "ГазУкраїна-2009", навіть заводилися кримінальні справи. Однак слідчі з часом незмінно втрачали інтерес до цих розслідувань. Точно таким чином зникали у вічності численні акти податкової, яка не раз підозрювала фірми групи у фіктивності.
Щоправда сам молодий бізнесмен весь час категорично спростовував всі закиди і стверджував, що займається виключно легальним бізнесом і в набагато скромніших обсягах, ніж йому приписується. Більше того, Курченко неодноразово заявляв, що не має жодних високих покровителів.
При цьому сам Сергій Курченко офіційно не мав жодного відношення до самої "ГазУкраїна-2009" та її супутніх структур. Він не був записаний ні засновником, ні керівником.
Всі ці речі стали відомими громадськості, зокрема, стараннями журналістів з UMH. І під час підготовки ними матеріалів у медіа-спільноті почала з'являтися неприємна інформація про скуповування журналістів. Нібито на ринок викидалися шалені гроші, щоб названі вище "страшні слова" були забуті. І певний успіх така тактика мала.
Потім почався процес, який заслуговує бути предметом наукового дослідження. За кілька місяців 27-річний невідомий харків’янин почав перетворюватися на справжнього олігарха і стрімко легалізовувати свій бізнес.
Був придбаний ФК "Металіст", проведений ребрендинг "ГазУкраїна-2009" у групу з пафосною назвою "Східноєвропейська паливно-енергетична компанія", скорочено – "СЄПЕК". Був придбаний Одеський нафтопереробний завод у російського гіганта "Лукойл" та мережа автозаправок у Німеччині.
Буквально за півроку Україна отримала нового олігарха, який контролює цілу низку солідних "потоків".
Була лише одна проблема – Курченко категорично відмовлявся від спілкування з пресою. Просто навідріз. Він їхав, як танк, не бажаючи давати жодних пояснень. А питань накопичилося дуже багато. Доходило до того, що "інакомислячих" журналістів не допустили на перший публічний захід за участю Курченка – запуск робіт на Одеському НПЗ.
Але ж новий статус власника фабрик-заводів зобов’язує до публічності. Напевне, вінцем легалізації Курченка стало інтерв’ю журналу "Кореспондент", де новоявлений олігарх розказав історію про таку собі "харківську мрію" і не почув жодного гострого питання.
"Я почав працювати кур'єром в 15 років у компанії "Експогаз". Компанія займалася газом, мережею заправок, установкою газового обладнання. З 16 до 20 років я був менеджером з продажу. Тобто, 11 років правильно, активно, системно займався роботою", - розповідав 27-річний бізнесмен.
За словами Курченка, у 2004 році він почав бізнес, маючи 200 тис доларів, зароблених в "Експогазі" і частково взятих у кредит, а вже в 2008 році його бізнес мав оборот у 300 млн доларів.
Звісно, вибір кожного, чи вірити цій історії про хлопчика-кур'єра, який миттєво став респектабельним бізнесменом. Але варто пам’ятати, що через місяць після виходу цього інтерв’ю стало відомо, що "Кореспондент" проданий самому Курченку разом з усім UMH.
 |
| Борис Ложкін. Фото з його Facebook |
Враховуючи все вищенаведене, долю видань холдингу не важко спрогнозувати. Варто процитувати заяву головного редактора журналу "Forbes" Володимира Федоріна, яку він зробив одразу після оприлюднення інформації про продаж видання:
"Я вважаю продаж "Forbes" Україна кінцем проекту в його нинішньому вигляді. Я переконаний, що покупець переслідує одну з трьох цілей (або всі три відразу):
1) Заткнути журналістам рота перед президентськими виборами,
2) Обілити власну репутацію,
3) Використовувати видання для вирішення питань, які не мають нічого спільного з медіа-бізнесом".
І Федорін, очевидно, має рацію.
Рекламна монополія
Останнім часом склалася більш ніж цікава ситуація на специфічному ринку інтернет-реклами. Зокрема, інтернет-ЗМІ успішно продають свої площі під рекламу досягнень групи "СЄПЕК" Сергія Курченка та наближених структур. Наприклад, ФК "Металіст".
Але загальновідомим є те, що існує й інший вид реклами – негативний. Це поле для заробітку так званих "конфліктологів", бізнес яких будується на конфліктах між різними бізнесовими або політичними угрупуваннями. Грубо кажучи, це антиреклама, яку замовляють конкуренти.
За даними учасників рекламного ринку, останнім часом в інтернет-ЗМІ можна розмістити виключно позитивну рекламу Курченка. Негативну – майже неможливо. Метод дуже простий – заливання грошима.
Тим, хто розміщає негативні баннери щодо Курченка, спочатку погрожують судом та чомусь антимонопольним комітетом. А згодом пропонують викупити ледь не всі рекламні місця на тривалий час або просто компенсацію.
Нещодавно з таким явищем стикнулася "Українська правда", яка розміщає будь-яку рекламу і відмовляється брати гроші за зняття баннерів інших клієнтів. Через посередників нам пропонували щонайменше в 5-6 разів більше, ніж сумма, яку ми отримаємо за банери опонентів Курченка - тільки щоб антиреклами на Курченко на сайті не було.
Проте в цьому житті не все продається і не все можна купити.
Редакція намагалася отримати коментар з приводу ситуації на ринку реклами від представників групи Курченка. Однак їх піарник Юрій Каплуненко в особистій розмові заявив, що він "на відпочинку" і відмовився від жодних коментарів. Телефони прес-секретаря "СЕПЕК" Олени Мочалової також не відповідають.
Звісно, антиреклама – не найкраще явище. Але своєрідна монополізація ринку, коли завдяки фінансовим ресурсам "вичавлюються" конкуренти, теж є неправильною. Тим паче, враховуючи походження ресурсів, які беруться там, де здоровою конкуренцією не пахне.
Очевидно, схожою є й логіка придбання UMH. По-перше, "не можеш перемогти – очолюй". По-друге, в Україні прийнято вважати, що наявність медіа-активів магічним чином забезпечує певну недоторканість. По-третє, це ресурс для політичних та бізнесових воєн.
Лікувати собі головний біль за такі гроші – не найкращий вихід з економічної точки зору. Щодо недоторканості докладніше може розповісти Валерій Хорошковський у Монако, який мав цілий "Інтер". А от війни – це більш реальна мета.
Збираючи інформацію щодо того, з ким воює Курченко на рекламному ринку, ми розглядали щонайменше три версії. Всі вони мають імена головних конкурентів "младоолігарха" на нафтогазовому ринку – Ігор Єремеєв, Дмитро Фірташ і Ігор Коломойський.
Як стверджують різні інформовані джерела "УП", головною конкуруючою фірмою Курченка зараз є умовна група "РосУкрЕнерго" під началом бізнесмена Дмитра Фірташа, віце-прем'єра Юрія Бойка та голови адміністрації президента Сергія Льовочкіна.
Саме там варто шукати витоки спроб розмістити антирекламу Курченка в українських ЗМІ. Мотивів дуже багато. Починаючи від спроб влізти у імпорт російського газу, що здавна є вотчиною Фірташа, закінчуючи боргами наближених до молодого бізнесмена структур перед "Нафтогазом", який контролюється Бойком.
При цьому Бойка, за нашими даними, серйозно підтримує керівник президентської адміністрації. І це вже накладається на ще одну битву однієї й тієї ж війни – між Льовочкіним та першим віце-прем'єром Сергієм Арбузовим.
Співрозмовники стверджують, що саме Арбузов і міністр доходів Олександр Клименко стоять за спиною Курченка. Втім, останній категорично це спростовує.
У більш загальних категоріях це можна назвати війною між "Сім'єю" і "газовиками", яка поступово входить в активну фазу. Її апогеєм мають стати президентські вибори 2015 року, де, вочевидь, головними конкурентами будуть патріарх "Сім'ї" Віктор Янукович та висуванець "газовиків" Віталій Кличко.
І ставки дуже високі. Адже "младореформатори" разом з "младоолігархом" чудово розуміють, чим обернеться для них поразка Януковича. Дуже малоймовірно, що їм пробачать все те, що вони натворили.
З іншого боку, "газовики" і інші олігархи чудово розуміють, що їх чекає в разі перемоги Януковича. Окрилена успіхом "Сім'я" їх просто "розірве".
Тому головний редактор "Forbes", вочевидь, абсолютно правий. Розглядати UMH у якості бізнес-проекту нових власників було б дуже наївно. В них зовсім інший бізнес, зовсім інші обсяги і зовсім інші завдання.
Тож найповажніші видання країни мають всі шанси стати банальним мінометом, яким будуть бити по позиціях конкурентів на президентських виборах і по бізнесу. На жаль, це буде цілком відповідати стилю поведінки цих людей.
А уважно слідкуючи за цією ситуацію, громадяни мають шанси скласти уявлення про обсяги грошей, якими ворочає "младоолігарх" та порівняти їх з офіційною біографією хлопчика-кур'єра та заявами про відсутність покровителів і прозорий бізнес.
