Ющенко-Тимошенко: політичний шлюб з розрахунку?

Підписання угоди між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко поставило крапку в дебатах про перманентну "нескінченну ймовірність" створення потужної опозиційної коаліції на виборах президента України. Політичний сенс і наслідки цієї події, безперечно, стануть предметом ретельної уваги і прискіпливого аналізу політологів, політтехнологів, журналістів.

Наразі висловлю лише деякі думки з цього приводу, які представлю в кількох тезах у їх стислому обґрунтуванні.

Теза перша. Вона очевидна - підписання угоди між Юлією Тимошенко та Віктором Ющенком має надзвичайно великий кумулятивний ефект та тектонічні наслідки для всієї української політики.

Йдеться не лише про президентські вибори, а й про більш віддалену перспективу. Можна також зробити висновок, що цією угодою спростований міф про "двох українців та трьох гетьманів" в таборі опозиції, про неспроможність опозиційних політиків укладати ефективні політичні пакти.

В електоральній історії України доби незалежності, - це справді перша реальна демократична "шлюбна угода за розрахунком", - коли суб'єкти угоди – рівноправні партнери, які мають розбудовувати на добровільно обумовлених засадах своє спільне щасливе політичне життя.

Втім, цей шлюб є водночас своєрідним політичним "депресантом для "партії влади", - в середовищі якої "питання довіри" і пошуку шлюбних партнерів для Віктора Януковича, тобто проблема успішних політичних торгів, залишається досі нерозв'язаним.

Теза друга. Загальновідомо, що в електоральній політиці не діють звичайні арифметичні правила. Тут, якщо використовувати метафору, скоріше можна говорити про своєрідну "квантову політичну теорію", яка часом докорінно, надто в пострадянських умовах, міняє нашу звичну уяву про формування рейтингів, про шанси та потенціал тих чи інших політиків, які виборюють владу в жорсткій конкуренції.

Якщо Ющенко, скажімо, мав свої 25% стійких ("базових") прихильників, а Тимошенко – 10%, то це не значить, що в результаті об’єднання вони матимуть 35 на двох. Адже в результаті цього пакту з’явився ще один "повноправний учасник коаліції", рейтинг якого може перевищити і окремий рейтинг Ющенка, і окремий рейтинг Тимошенко, разом узяті.

Цей своєрідний "учасник" – ефект впливу самого факту укладання угоди, який сам по собі є мобілізуючим чинником щодо підтримки коаліції для величезного числа прихильників з числа тих, хто вагається, хто ще не визначився. Іншими словами, передусім це зумовлюється збільшенням потенціалу демократичної мобілізації електорату, і водночас – обмеженим ресурсів адміністративної мобілізації керівними групами, попри очевидну нерівність умов ведення кампанії.

Тут дозволю собі невеликий історичний екскурс. Йдеться про 2001 рік, вірніше про прогнози щодо парламентських виборів. Тоді експерти Центру політичного аналізу при журналі "Політична думка" висловлювали упевненість в тому, що БЮТ та СПУ однозначно проходять до парламенту з результатом кращим ніж СДПУ(о).

"Критики" пояснювали цей прогноз симпатіями до опозиції та заангажованістю. Сьогодні дозволю собі зробити прогноз, який базується на аналізі тих самих чинників, які ми брали до уваги напередодні виборів до парламенту: новостворена "Сила народу" здатна перемогти вже в першому турі президентських виборів.

По суті, саме сьогодні президентська боротьба реально стартувала в Україні. Гадаю, що найближчим часом ми побачимо чисельні міграції з пропрезидентського табору в бік коаліції Ющенко-Тимошенко.

Передусім, йдеться про губернаторів, власників адмінресурсу в регіонах. Вже завтра багато з них так чи так будуть натякати на доцільності проведення чесної виборчої кампанії, приховано чи навіть відверто саботуватимуть накази Банкової, а ближче до жовтня можуть перейти до прямих, незакамуфльованих компліментів на адресу опонентів існуючого режиму.

Теза третя. Оскільки такий союз є в принципі відкритим для певної варіативності в своєму розвитку, не можна виключати приєднання до нього і інших антирежимно налаштованих політиків – передусім Олександра Мороза.

Щира, майже сакральна віра Мороза в "самореформування влади" через конституційну реформу за принципом "тут і тепер" – теж має свою межу. Надто - з огляду на виборчу ситуацію, коли владі зараз просто ніколи підтримувати міф про добровільне саморозхитування хиткого човна, в якому вона пливе на вибори третього Президента України. Для значної частини "партії влади" привабливішим виглядає інший апробований попередніми виборами механізм самозбереження – інститут президентства.

Підписання угоди між Ющенком і Тимошенко – це останній сигнал (чи останнє попередження) Олександру Морозу. Не можна без поваги ставитися до Олександра Олександровича як чесного і публічного політика, однак є чимало підстав й вважати, що він помиляється, якщо справді переконаний, що забезпечує власне політичне майбутнє і майбутнє СПУ, залишаючись поза коаліцією.

Якщо він так і не "поступиться принципами" і не вступить до коаліції, то навряд чи матиме які-небудь серйозні перспективи після президентських виборів. В усякому разі йому буде важко переконати виборців, які в своїй більшості мало чим відрізняються від виборців Ющенка чи Тимошенко, чому він потрапив в кампанію Медведчука і Кучми, а не приєднався до табору опозиційної коаліції.

Будь-які його пояснення щодо необхідності проведення політичної реформи, мільйонні наклади листівок, що сьогодні розсилаються соціалістами по всій Україні, не мають жодного практичного сенсу, бо громадяни не можуть збагнути, про що йдеться.

Політична реформа для більшості людей - це абсолютно незрозуміла екзотика, "шоу горішньої влади", що не заслуговує на їх увагу. Їх мало цікавлять такі метафізичні речі як відмінності проекту 4105 від проекту 3207, натомість їх хвилює, чому Мороз не з Ющенком й Тимошенко.

Теза четверта. Підписання угоди про коаліцію неодмінно радикалізує Ющенка, додасть йому рішучості, волі до перемоги. До сьогодні в оточенні лідера "Нашої України" панувала вдало накинута адміністрацією президента думка про те, що радикалізм, мовляв, шкідливий, що це начебто може призвести до зменшення кількості його прихильників.

Насправді ж навпаки: надмірна толерантність Віктора Андрійовича зашкодила його власному рейтингу. Чимало вчорашніх прихильників Ющенка відмовили йому в підтримці через саме невизначеність позицій, нерішучість в критичних ситуаціях та співпрацю з владою. Тепер у цих людей з’явилися реальні підстави відновити свою прихильність до лідера "Нашої України".

Для соціологів і політологів очевидно, що потенційний виборець Ющенко у своїй більшості радикальніше налаштований ніж сам Ющенко. Як засвідчує політична практика і чинники впливу на громадську думку, так званий "конструктивний (а вірніше – конформістський) електорат" голосує не за "конструктивного", "провального" кандидата, а за того, у кого найбільше реальних шансів здобути перемогу.

Від сьогодні цих шансів найбільше у коаліції "Сила народу". А тому об’єднання "конструктивного" Ющенка з "суперрадикалкою" Тимошенко дасть опозиції значно більше ніж будь-які моралізаторські, але малозмістовні вербально-абстрактні розмірковування про добробут і вселенське щастя для всього народу.

Теза п'ята. Сьогоднішня підписана угода – це фіаско планів і дій Кучми і глави його адміністрації – Віктора Медведчука. Пішла, по суті, шкереберть вся їх робота зі знищення опозиційної коаліції. Їм напрочуд легко вдалося вивести з ладу Мороза, однак вони спіткнулися на Ющенкові-Тимошенко.

Сьогодні не є секретом природа всією тієї люті, з якою з Тимошенко хотіли зняти депутатську недоторканність, стало також остаточно зрозумілим, чому президент персонально контролював процес парламентської страти Тимошенко. Після стамбульського самміту НАТО стало також очевидним, що Кучму таки можуть дотиснути стосовно негласної підтримки Ющенка на президентських виборах в обмін на гарантії його безпеки.

Однак Кучма, безперечно, усвідомлює, що ці гарантії нічого не варті, доки біля Ющенка (читай – разом з ним біля влади) перебуває Тимошенко. Кучма впевнений, що з Ющенком можна домовитися, з Тимошенко – майже неможливо. В неї можна, звісно, попросити пробачення, але без особливої надії на милосердя.

Теза шоста. "Прометеївський оптимізм" і переконливі аргументи Тимошенко допомогли їй домогтися того, до чого вона, власне, й прагла. З тих положень та норм коаліційної угоди, які сьогодні оприлюднені, випливає, що Тимошенко просто приречена на прем’єрство за умови перемоги Ющенка на президентських виборах.

Адже рішення щодо прем’єрства, вочевидь, прийме президія коаліції у складі Ющенка і Тимошенко. А до координаційного комітету коаліції, який приймає рішення виключно консенсусом, на паритетних засадах входять представники БЮТ і "Нашої України", які не зможуть не санкціонувати рішення президії.

Свого часу Тимошенко декларувала, що хоче очолити виборчий штаб Ющенка, хоча для всіх, а для Тимошенко – у першу чергу, була зрозуміла неможливість реалізації цього проекту. Це було, скоріше, свідоме подразнення амбіцій Романа Безсмертного та інших, що побачили в Тимошенко небезпечного конкурента.

Однак це був, на мій погляд, лише майстерний політтехнологічний хід – їй не потрібен ані штаб Ющенка, ані повноваження його штабних генералів. Поки Безсмертний несамовито захищав стіни свого штабу від вторгнення союзниці, Тимошенко отримала реальний контроль над виборчим процесом фактично нарівні з Ющенком.

Адже до повноважень згаданої президії входять такі визначальні речі, як затвердження стратегії та управління тактикою виборчої кампанії, розпоряджання фінансами кампанії та кадрова політика.

Сказане зовсім не означає, що сам Ющенко чи його найближче оточення від цього програли. Навпаки, завдяки саме такій тактиці з боку Тимошенко досягнуто оптимального балансу в управлінні виборчою кампанією, і при цьому не буде ображених чи обділених з обох сторін.

"Політичний шлюб" Тимошенко та Ющенка містить, безперечно, потужний реабілітаційний момент для обох лідерів. У Ющенка вистачило мужності стати над провокаціями, організованими Банковою щодо Тимошенко, і завдяки цій позиції збільшити кількість прихильників опозиції.

З іншого боку, підтримка Юлією Тимошенко Віктора Ющенка ліквідує дуже неприємний бекграунд в політичній біографії лідера "Нашої України", пов’язаний з тим періодом його життя, коли він був не проти того, щоб домовитися з Кучмою, проігнорував протестні акції "Повстань, Україно!" та підписав сумнозвісний лист з цього приводу.

Теза сьома. П'ятнична подія дає додаткові підстави стверджувати, що Україна перестала бути заручницею багаторічного політичного і економічного безладу та егоїзму керуючої еліти, яка тремтіння рук і страх перед майбутнім намагається компенсувати адміністративним риком та залякуванням "нестабільністю".

Шанс на порятунок – лише в здорових, налаштованих на реальні позитивні зміни політичних силах, лідери яких, - як мені здається, - справді вірять і в себе, і в силу народу.

Автор: Володимир Полохало, шеф-редактор журналу "Політична думка"