Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1
Понеділок, 10 травня 2004, 16:54
Як свідчить новітня історія нашої держави, всіх українських прем’єр-міністрів можна розділити на дві категорії: на тих, хто вже відбув покарання, і на тих, у кого ще все попереду.
Не є винятком і нинішній керівник уряду Віктор Янукович, чиї минулі судимості ось вже півтора роки обговорюються в суспільстві без жодного розуміння самого предмету обговорення, що неминуче призводить лише до девальвації цієї, беззастережно, непересічної теми. Насправді ж, хвилювати суспільство мають не колишні гріхи прем’єр-міністра (в кого їх не було?), а наступні три запитання:
1. Чи залишилися нині у Януковича зв’язки з кримінальним світом, якщо залишилися, то чи не впливають вони, всупереч державним інтересам, на ті рішення, що їх приймає прем’єр-міністр?
2. Чи не скоював раніше Янукович вчинків, які зараз можуть стати приводом для його шантажу з метою схилити до прийняття того чи іншого рішення всупереч державним інтересам?
3. Чи не скоював Янукович інших злочинів під час намагань приховати від громадськості факт судимостей?
Саме це, а не кількаразове перебування прем’єр-міністра в місцях позбавлення волі має хвилювати виборців. І якщо всі відповіді на сформульовані вище запитання є негативними, то копирсання в підліткових гріхах кандидата на посаду президента є не дуже плідним заняттям. Якщо ж бодай на одне запитання можна відповісти "так", то варто замислитися над тим, хто ж насправді очолює український уряд і прагне стане главою нашої держави.
Мовою офіціозу
У своїй автобіографії, поданій 18 листопада 2002 року до Верховної Ради перед призначенням на посаду прем’єр-міністра, Віктор Янукович вказав, що в 1968 році він був засуджений і відбував покарання в колонії для неповнолітніх, окрім того, у 1970 році був засуджений за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, але обидві судимості скасовані.
Згодом тогочасний прес-секретар прем’єр-міністра уточнив, що відповідно до даних державного архіву Донецької області Янукович був двічі необґрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності й незаконно засуджений, при цьому судові помилки були виправлені постановою Президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978.
Треба сказати, що ця автобіографія та її коментар прес-секретарем породили чималу кількість запитань, оскільки було незрозумілим за що саме Янукович був засуджений уперше й до якого покарання (це принципово важливо при з’ясуванні дати погашення судимостей), який зміст прем’єр-міністр вкладає в поняття "скасування судимості", оскільки такого терміну українське кримінальне право не знає, чому прес-секретар стверджує, що притягнення до кримінальної відповідальності було необґрунтованим, а засудження незаконним (бо в такому випадку Януковичу не було б жодної потреби приховувати минулі судимості, а навіть навпаки – він би мав ореол жертви колишнього режиму), про які судові помилки йдеться у вказаній постанові Президії облсуду тощо?
Тож не дивно, що до запевнень прем’єр-міністра відносно скасування його судимостей юридично свідомі громадяни поставилися з певною пересторогою, тим більше, що одночасно він оприлюднив свою декларація про доходи за 2001 рік, яку неможливо читати без сліз співчуття.
Ще б пак – губернатор найбагатшого регіону України за рік отримав лише 21 тис. 363 грн. 35 коп. доходу ($336 на місяць), причому для того, щоби якось прогодувати сім’ю, голові Донецької облдержадміністрації довелося у вільний від основної роботи час підробляти науковою й викладацькою роботою, що додало до річного сімейного бюджету аж 2 тис. 548 грн. 92 коп.
Зрозуміло, що після такої правдивої декларації вірити в чесність і законослухняність прем’єр-міністра можуть лише його іміджмейкери. Більш того, складається враження, що Янукович просто маніпулює інформацією про свої судимості замість того, щоби чітко розповісти "де", "коли" й "за що" та закрити тему. Отже, спробуємо розібратися з судимостями глави уряду самотужки.
Від норкової шапки – до шапки Мономаха
Судячи з наявної інформації, Віктор Янукович мав як мінімум дві судимості – перший раз він був засуджений за статтею 142 частина 2 КК УРСР (в редакції 1960 року) за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. Треба сказати, що цей злочин належав згідно з чинною на той час класифікацією до категорії тяжких і тягнув за собою покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Очевидно, з урахуванням малолітства обвинуваченого та того, що це була перша його судимість, суд призначив покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованої статті.
Що саме скоїв 17-ти річний Вітя Янукович – достеменно невідомо, але в Донецьку побутує легенда, що вперше до кримінальної відповідальності нинішній глава уряду був притягнути начебто за спробу групового зґвалтування. Мовляв, зграя неповнолітньої єнакіївської шпани, яка промишляла тим, що знімала ввечері шапки з перехожих, вирішила одного разу не тільки зняти з голови молодої жінки хутряний виріб, але й, висловлюючись мовою Кримінального кодексу, "задовольнити статеву пристрасть неприроднім способом".
Вдалося оте задоволення чи ні – історія умовчує. Одначе, як кажуть недоброзичливці Віктора Федоровича, завдяки його згоді співробітничати з "органами" з кримінальної справи зникла заява потерпілої, а сам інцидент був перекваліфікований на розбій, тобто напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.
Так це були чи не так – стверджувати не беремося. Можливо, історія із зґвалтуванням є одним з продуктів усної народної творчості, якими оповита вся біографія Януковича. Але саме через цю пригоду в славному місті Кременчук Полтавської області минулого року міська Рада з ініціативи кількох громадських організацій обговорювала питання встановлення пам’ятної дошки на місцевій виправній колонії для неповнолітніх, де відбував покарання нинішній прем’єр-міністр.
До присвоєння Вікторові Федоровичу звання почесного громадянина Кременчука справа не дійшла – вирішили обмежитися організацією в колонії меморіального кутка з тумбочкою та ліжком майбутнього керівника Кабміну.
Також автобіографія умовчує, до якого саме строку був засуджений Янукович, але є підстави вважати (це витікає зі строку погашення судимості), що суд засудив любителя чужих шапок до трьох років ізоляції від суспільства, при цьому на волю В.Янукович вийшов достроково за клопотанням адміністрації установи.
Другий раз глава Кабінету Міністрів України був засуджений за статтею 102 КК УРСР – заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості – до двох років позбавлення волі. Другий строк майбутньому керівникові "самого успішного уряду" довелося відбувати повністю, але де саме - достовірно невідомо.
Одначе мешканці Єнакієвого категорично стверджують, що перевиховання майбутнього прем’єр-міністра відбувалося у виправно-трудовій установі №52, розташованій у цьому місті.
Щоправда, 52-га "зона" нині належить до числа "строгих", де утримуються лише особи, визнані судом рецидивістами. Але, можливо, на початку 1970-х років минулого століття статус колонії був іншим, принаймні злі язики охрестили 52-гу "зону" "губернаторською" ще в ті часи, коли Янукович очолював Донецьку облдержадміністрацію.
До того ж, люди кажуть, що саме тоді нинішній претендент на найвищу державну посаду зблизився з колишнім начальником цієї "зони" Льовочкіним-старшим, який нині очолює Департамент з виконання покарань Міністерства юстиції, і чий син зробив карколомну кар’єру в адміністрації президента України, представляючи на Банковій інтереси "донецьких пацанів".
Треба сказати, що постать Януковича на Донбасі є поспіль міфологізованою й тому з вуст донеччан можна почути найрізноманітніші оповідання про численні конфлікти, що мав з законом чинний прем’єр-міністр.
Принаймні, мало хто вірить у те, що після повернення з другої "ходки" Янукович порвав зв’язки зі злочинним світом. Автор неодноразово чув розповіді про те, що начебто вже у 80-ті років Янукович притягувався до кримінальної відповідальності за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1 КК УРСР).
Доводилося чути й про льотчика-космонавта СРСР Георгія Берегового, який балотувався від Єнакієвого до Верховної Ради СРСР, і в якого директор автобази Янукович був довіреною особою на виборах.
Подейкують, що начебто саме Береговий врятував нинішнього прем’єра від чергової судимості. В усіх легендах у різних варіантах обов’язково присутня історія з притягненням Януковича до відповідальності за зґвалтування.
Наскільки всі ці оповідання є достовірними, сказати може лише сам Віктор Федорович, але їхня поява є вельми симптоматичною й характеризує те місце, яке посідає прем’єр-міністр у свідомості своїх земляків.
Що ж стосується своїх нинішніх взаємин з криміналітетом, то Янукович, принаймні за часи свого губернаторства, не тільки їх не приховував, а навіть навпаки - усіляко демонстрував. Особливо під час парламентських виборів 2002 року, коли провладний блок "За Єду!", який реально мав підтримку десь 9% мешканців області, раптом набрав майже 40% голосів.
Щоправда при цьому виборчі дільниці Донеччини в день голосування були взяті в облогу бритоголовими молодиками, членів виборчих комісій били прямо під час підрахунку голосів, а в урни, потрощені "бройлерами Януковича" (саме так у Донецьку іменують хлопців м’ясної породи, яких пестує місцева влада), пачками вкидалися фальшиві бюлетені.
Отже, який саме порядок наведе Віктор Федорович у державі у випадку заволодіння шапкою Мономаха, мешканці Донецька уявляють собі досить наочно.
... Та не судимі будете
Що стосується твердження Януковича про те, що його судимості "скасовані", то було б непогано, якби Віктор Федорович (який у 2001 році став ще й юристом, закінчивши без відриву від губернаторства факультет міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі) пояснив, який зміст він вкладає в цей непередбачений законом термін.
Взагалі-то про скасування судимості (не в правовому, а, радше, у побутовому сенсі, оскільки такого юридичного терміну просто не існує) є сенс говорити лише у випадку перегляду вироку та закриття справи за реабілітуючими обставинами (відсутність події злочину, відсутність складу злочину в діях обвинуваченого, недоведеність вини обвинуваченого).
До липня 2001 року такий перегляд вироків, що набули законної сили, міг відбуватися за протестами в порядку прокурорського чи судового нагляду.
Судячи з посилання попереднього прес-секретаря прем’єр-міністра на постанову Президії Донецького обласного суду від 27.12.1978, якийсь протест в цей орган був дійсно принесений, скоріше за все – прокурором Донецької області або його заступником.
Теоретично, президія обласного суду, відповідно до чинної в ті роки статті 393 Кримінально-процесуального кодексу, у випадку задоволення протесту мала право скасувати вирок і всі подальші судові ухвали та постанови й закрити справу.
Але ветерани української юстиції з числа членів колегії Міністерства юстиції УРСР, в організаційному підпорядкуванні якого перебували суди за часів радянської влади, категорично стверджують, в Україні не було жодного випадку закриття кримінальної справи за реабілітуючими обставинами при розгляді протестів президіями обласних судів.
Якщо при перегляді кримінальних справ спливали огріхи слідства чи попередніх судових розглядів, то президія обласного суду, скасувавши вирок (або ухвалу обласного суду), направляла справу на нове слідство або на нове судове (чи касаційне) слухання.
До того ж, у випадку реабілітації мали б бути дві постанови Президії облсуду, оскільки треба було закривати дві справи. У той же час у інформації прес-секретаря Януковича йшлося лише про одну постанову та ще й невідомо якого змісту. І, нарешті, залишається незрозумілим, як Донецький обласний суд міг "скасувати" судимості Януковича, якщо вони у 1978 році вже були погашені – інакше Янукович чи навряд був би призначений на керівну посаду.
Справа в тім, що прем’єр-міністр України нині в будь-якому випадку вважається несудимим, оскільки його судимості погашені (не скасовані, а саме погашені – то є різні речі) за давністю. Погашення судимостей, передбачене статтею 55 КК минулої редакції, відбувалося автоматично за перебігом певного строку, який був різним для різних злочинів.
Зокрема, відповідно до пункту 5 частини 1 цієї статті, особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років (а саме таким було покарання Януковича в другому випадку і, скоріше за все – у першому) вважалися несудимими, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
Якщо ж траплявся рецидив до закінчення строку погашення попередньої судимості, то відповідно до частини 4 статті 55 КК УРСР строк погашення судимості по першому злочину обчислювався заново після фактичного відбуття покарання за останній злочин.
У цьому випадку особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них. Таким чином, у 1972 році, після виходу на свободу, в засудженого Януковича почався перебіг строку погашення судимості по обох злочинах, який закінчився у 1975 році, після чого Віктор Федорович вважався несудимим і з повним правом писав це слово в усіх автобіографіях.
Що ж стосується його анкетних даних в картотеках МВС, то там значилося: "несудимий в силу ст. 55 КК УРСР". Отже, й тут є підстави вважати, що прем’єр-міністр каже неправду. Або робить вигляд, що не розуміє значення таких юридичних термінів як "незаконно засуджений" та "необґрунтовано притягнутий до відповідальності".
Далі буде...
Читайте також:
Янукович на зоні анашу не курив
Янукович про себе та свої доходи
Не є винятком і нинішній керівник уряду Віктор Янукович, чиї минулі судимості ось вже півтора роки обговорюються в суспільстві без жодного розуміння самого предмету обговорення, що неминуче призводить лише до девальвації цієї, беззастережно, непересічної теми. Насправді ж, хвилювати суспільство мають не колишні гріхи прем’єр-міністра (в кого їх не було?), а наступні три запитання:
1. Чи залишилися нині у Януковича зв’язки з кримінальним світом, якщо залишилися, то чи не впливають вони, всупереч державним інтересам, на ті рішення, що їх приймає прем’єр-міністр?
2. Чи не скоював раніше Янукович вчинків, які зараз можуть стати приводом для його шантажу з метою схилити до прийняття того чи іншого рішення всупереч державним інтересам?
3. Чи не скоював Янукович інших злочинів під час намагань приховати від громадськості факт судимостей?
Саме це, а не кількаразове перебування прем’єр-міністра в місцях позбавлення волі має хвилювати виборців. І якщо всі відповіді на сформульовані вище запитання є негативними, то копирсання в підліткових гріхах кандидата на посаду президента є не дуже плідним заняттям. Якщо ж бодай на одне запитання можна відповісти "так", то варто замислитися над тим, хто ж насправді очолює український уряд і прагне стане главою нашої держави.
Мовою офіціозу
У своїй автобіографії, поданій 18 листопада 2002 року до Верховної Ради перед призначенням на посаду прем’єр-міністра, Віктор Янукович вказав, що в 1968 році він був засуджений і відбував покарання в колонії для неповнолітніх, окрім того, у 1970 році був засуджений за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, але обидві судимості скасовані.
Згодом тогочасний прес-секретар прем’єр-міністра уточнив, що відповідно до даних державного архіву Донецької області Янукович був двічі необґрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності й незаконно засуджений, при цьому судові помилки були виправлені постановою Президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978.
Треба сказати, що ця автобіографія та її коментар прес-секретарем породили чималу кількість запитань, оскільки було незрозумілим за що саме Янукович був засуджений уперше й до якого покарання (це принципово важливо при з’ясуванні дати погашення судимостей), який зміст прем’єр-міністр вкладає в поняття "скасування судимості", оскільки такого терміну українське кримінальне право не знає, чому прес-секретар стверджує, що притягнення до кримінальної відповідальності було необґрунтованим, а засудження незаконним (бо в такому випадку Януковичу не було б жодної потреби приховувати минулі судимості, а навіть навпаки – він би мав ореол жертви колишнього режиму), про які судові помилки йдеться у вказаній постанові Президії облсуду тощо?
Тож не дивно, що до запевнень прем’єр-міністра відносно скасування його судимостей юридично свідомі громадяни поставилися з певною пересторогою, тим більше, що одночасно він оприлюднив свою декларація про доходи за 2001 рік, яку неможливо читати без сліз співчуття.
Ще б пак – губернатор найбагатшого регіону України за рік отримав лише 21 тис. 363 грн. 35 коп. доходу ($336 на місяць), причому для того, щоби якось прогодувати сім’ю, голові Донецької облдержадміністрації довелося у вільний від основної роботи час підробляти науковою й викладацькою роботою, що додало до річного сімейного бюджету аж 2 тис. 548 грн. 92 коп.
Зрозуміло, що після такої правдивої декларації вірити в чесність і законослухняність прем’єр-міністра можуть лише його іміджмейкери. Більш того, складається враження, що Янукович просто маніпулює інформацією про свої судимості замість того, щоби чітко розповісти "де", "коли" й "за що" та закрити тему. Отже, спробуємо розібратися з судимостями глави уряду самотужки.
Від норкової шапки – до шапки Мономаха
Судячи з наявної інформації, Віктор Янукович мав як мінімум дві судимості – перший раз він був засуджений за статтею 142 частина 2 КК УРСР (в редакції 1960 року) за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. Треба сказати, що цей злочин належав згідно з чинною на той час класифікацією до категорії тяжких і тягнув за собою покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Очевидно, з урахуванням малолітства обвинуваченого та того, що це була перша його судимість, суд призначив покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованої статті.
Що саме скоїв 17-ти річний Вітя Янукович – достеменно невідомо, але в Донецьку побутує легенда, що вперше до кримінальної відповідальності нинішній глава уряду був притягнути начебто за спробу групового зґвалтування. Мовляв, зграя неповнолітньої єнакіївської шпани, яка промишляла тим, що знімала ввечері шапки з перехожих, вирішила одного разу не тільки зняти з голови молодої жінки хутряний виріб, але й, висловлюючись мовою Кримінального кодексу, "задовольнити статеву пристрасть неприроднім способом".
Вдалося оте задоволення чи ні – історія умовчує. Одначе, як кажуть недоброзичливці Віктора Федоровича, завдяки його згоді співробітничати з "органами" з кримінальної справи зникла заява потерпілої, а сам інцидент був перекваліфікований на розбій, тобто напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.
Так це були чи не так – стверджувати не беремося. Можливо, історія із зґвалтуванням є одним з продуктів усної народної творчості, якими оповита вся біографія Януковича. Але саме через цю пригоду в славному місті Кременчук Полтавської області минулого року міська Рада з ініціативи кількох громадських організацій обговорювала питання встановлення пам’ятної дошки на місцевій виправній колонії для неповнолітніх, де відбував покарання нинішній прем’єр-міністр.
До присвоєння Вікторові Федоровичу звання почесного громадянина Кременчука справа не дійшла – вирішили обмежитися організацією в колонії меморіального кутка з тумбочкою та ліжком майбутнього керівника Кабміну.
Також автобіографія умовчує, до якого саме строку був засуджений Янукович, але є підстави вважати (це витікає зі строку погашення судимості), що суд засудив любителя чужих шапок до трьох років ізоляції від суспільства, при цьому на волю В.Янукович вийшов достроково за клопотанням адміністрації установи.
Другий раз глава Кабінету Міністрів України був засуджений за статтею 102 КК УРСР – заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості – до двох років позбавлення волі. Другий строк майбутньому керівникові "самого успішного уряду" довелося відбувати повністю, але де саме - достовірно невідомо.
Одначе мешканці Єнакієвого категорично стверджують, що перевиховання майбутнього прем’єр-міністра відбувалося у виправно-трудовій установі №52, розташованій у цьому місті.
Щоправда, 52-га "зона" нині належить до числа "строгих", де утримуються лише особи, визнані судом рецидивістами. Але, можливо, на початку 1970-х років минулого століття статус колонії був іншим, принаймні злі язики охрестили 52-гу "зону" "губернаторською" ще в ті часи, коли Янукович очолював Донецьку облдержадміністрацію.
До того ж, люди кажуть, що саме тоді нинішній претендент на найвищу державну посаду зблизився з колишнім начальником цієї "зони" Льовочкіним-старшим, який нині очолює Департамент з виконання покарань Міністерства юстиції, і чий син зробив карколомну кар’єру в адміністрації президента України, представляючи на Банковій інтереси "донецьких пацанів".
Треба сказати, що постать Януковича на Донбасі є поспіль міфологізованою й тому з вуст донеччан можна почути найрізноманітніші оповідання про численні конфлікти, що мав з законом чинний прем’єр-міністр.
Принаймні, мало хто вірить у те, що після повернення з другої "ходки" Янукович порвав зв’язки зі злочинним світом. Автор неодноразово чув розповіді про те, що начебто вже у 80-ті років Янукович притягувався до кримінальної відповідальності за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1 КК УРСР).
Доводилося чути й про льотчика-космонавта СРСР Георгія Берегового, який балотувався від Єнакієвого до Верховної Ради СРСР, і в якого директор автобази Янукович був довіреною особою на виборах.
Подейкують, що начебто саме Береговий врятував нинішнього прем’єра від чергової судимості. В усіх легендах у різних варіантах обов’язково присутня історія з притягненням Януковича до відповідальності за зґвалтування.
Наскільки всі ці оповідання є достовірними, сказати може лише сам Віктор Федорович, але їхня поява є вельми симптоматичною й характеризує те місце, яке посідає прем’єр-міністр у свідомості своїх земляків.
Що ж стосується своїх нинішніх взаємин з криміналітетом, то Янукович, принаймні за часи свого губернаторства, не тільки їх не приховував, а навіть навпаки - усіляко демонстрував. Особливо під час парламентських виборів 2002 року, коли провладний блок "За Єду!", який реально мав підтримку десь 9% мешканців області, раптом набрав майже 40% голосів.
Щоправда при цьому виборчі дільниці Донеччини в день голосування були взяті в облогу бритоголовими молодиками, членів виборчих комісій били прямо під час підрахунку голосів, а в урни, потрощені "бройлерами Януковича" (саме так у Донецьку іменують хлопців м’ясної породи, яких пестує місцева влада), пачками вкидалися фальшиві бюлетені.
Отже, який саме порядок наведе Віктор Федорович у державі у випадку заволодіння шапкою Мономаха, мешканці Донецька уявляють собі досить наочно.
... Та не судимі будете
Що стосується твердження Януковича про те, що його судимості "скасовані", то було б непогано, якби Віктор Федорович (який у 2001 році став ще й юристом, закінчивши без відриву від губернаторства факультет міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі) пояснив, який зміст він вкладає в цей непередбачений законом термін.
Взагалі-то про скасування судимості (не в правовому, а, радше, у побутовому сенсі, оскільки такого юридичного терміну просто не існує) є сенс говорити лише у випадку перегляду вироку та закриття справи за реабілітуючими обставинами (відсутність події злочину, відсутність складу злочину в діях обвинуваченого, недоведеність вини обвинуваченого).
До липня 2001 року такий перегляд вироків, що набули законної сили, міг відбуватися за протестами в порядку прокурорського чи судового нагляду.
Судячи з посилання попереднього прес-секретаря прем’єр-міністра на постанову Президії Донецького обласного суду від 27.12.1978, якийсь протест в цей орган був дійсно принесений, скоріше за все – прокурором Донецької області або його заступником.
Теоретично, президія обласного суду, відповідно до чинної в ті роки статті 393 Кримінально-процесуального кодексу, у випадку задоволення протесту мала право скасувати вирок і всі подальші судові ухвали та постанови й закрити справу.
Але ветерани української юстиції з числа членів колегії Міністерства юстиції УРСР, в організаційному підпорядкуванні якого перебували суди за часів радянської влади, категорично стверджують, в Україні не було жодного випадку закриття кримінальної справи за реабілітуючими обставинами при розгляді протестів президіями обласних судів.
Якщо при перегляді кримінальних справ спливали огріхи слідства чи попередніх судових розглядів, то президія обласного суду, скасувавши вирок (або ухвалу обласного суду), направляла справу на нове слідство або на нове судове (чи касаційне) слухання.
До того ж, у випадку реабілітації мали б бути дві постанови Президії облсуду, оскільки треба було закривати дві справи. У той же час у інформації прес-секретаря Януковича йшлося лише про одну постанову та ще й невідомо якого змісту. І, нарешті, залишається незрозумілим, як Донецький обласний суд міг "скасувати" судимості Януковича, якщо вони у 1978 році вже були погашені – інакше Янукович чи навряд був би призначений на керівну посаду.
Справа в тім, що прем’єр-міністр України нині в будь-якому випадку вважається несудимим, оскільки його судимості погашені (не скасовані, а саме погашені – то є різні речі) за давністю. Погашення судимостей, передбачене статтею 55 КК минулої редакції, відбувалося автоматично за перебігом певного строку, який був різним для різних злочинів.
Зокрема, відповідно до пункту 5 частини 1 цієї статті, особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років (а саме таким було покарання Януковича в другому випадку і, скоріше за все – у першому) вважалися несудимими, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
Якщо ж траплявся рецидив до закінчення строку погашення попередньої судимості, то відповідно до частини 4 статті 55 КК УРСР строк погашення судимості по першому злочину обчислювався заново після фактичного відбуття покарання за останній злочин.
У цьому випадку особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них. Таким чином, у 1972 році, після виходу на свободу, в засудженого Януковича почався перебіг строку погашення судимості по обох злочинах, який закінчився у 1975 році, після чого Віктор Федорович вважався несудимим і з повним правом писав це слово в усіх автобіографіях.
Що ж стосується його анкетних даних в картотеках МВС, то там значилося: "несудимий в силу ст. 55 КК УРСР". Отже, й тут є підстави вважати, що прем’єр-міністр каже неправду. Або робить вигляд, що не розуміє значення таких юридичних термінів як "незаконно засуджений" та "необґрунтовано притягнутий до відповідальності".
Далі буде...
Читайте також:
Янукович на зоні анашу не курив
Янукович про себе та свої доходи
