Лабораторія піддослідних кроликів
Понеділок, 26 квітня 2004, 11:16
З того дня, як Мукачеве обирало собі міського голову, минув тиждень. Проте до цього часу ніхто до тями не може відповісти на просте, здавалося б, запитання: ЩО трапилося у містечку над Латорицею 18 квітня?
Кілька останніх років Закарпаття поступово втрачає репутацію Суркісленду та оплоту СДПУ(о). З огляду на це, велика кількість політиків пов’язували інтригу з мукачівськими виборами із простою дилемою типу "або-або". Якби есдеки перемагали, вони б довели свою політспроможність у регіоні і нарощували б далі адміністративно-силові м’язи; якби програли – "лабораторія піддослідних кроликів на Закарпатті" (цитата з Сергія Ратушняка) закрилася б, і це для есдеків означало б початок політичного відступу з Закарпаття.
Такий прогноз не справдився. Бо для влади (читай – об’єднаних соціал-демократів) перемога Ернеста Нусера на виборах у Мукачевому, як виявилося, не була основною метою.
Якби питання було лишень у площині перемоги, то його б вирішили іще напередодні виборів – у суботу, десь об 23:59. Якраз у цей час територіальна виборча комісія закінчувала формувати виборчі списки. І у неї були всі підстави зняти з перегонів основного опонента Нусера – Віктора Балогу (як відомо, напередодні Мукачівський міськрайонний суд виявив за "нашоукраїнцем" три буцімто порушення).
Тервиборчком на чолі з есдеком Юрієм Перестою не повторив того, що зробили у Сумах, Ромнах та Красному Лучі, коли фаворити знімалися з перегонів за кілька годин до виборів, не маючи часу для оскарження. Хоча в такому випадку усе пройшло би фактично без галасу, без скандалів із побитими депутатами, без погромів дільниць та банальної фальсифікації.
Коли від ратуші, де знаходиться ТВК, почали роз’їжджатися автомобілі з бюлетенями, до яких був внесений Балога, стало зрозуміло, що на виборах у Мукачевому влада ставить собі за мету не принцип "вибори заради перемоги", а гасло "вибори заради виборів". Це дозволяло провести апробацію інших методів політичної боротьби. Скандал був потрібен не "Нашій Україні", як стверджує Нестор Шуфрич, а саме есдекам.
***
Юлія Тимошенко не права, коли стверджує, що на виборах у Мукачевому влада показала карти, з якими вона буде грати на виборах президентських. Влада не показувала ні карт, ні козирів. Вона просто зробила свій хід. І тепер чекає, якою картою його буде бити опозиція, Захід, українці. Те, що відбувалося у Мукачевому у неділю та протягом кількох наступних днів, свідчить про те, що влада "намацує" на тілі політичного організму України больові точки, по яких можна буде вдарити наступної осені.
Отже,
Больова точка номер один – страх
Коли на кількох дільницях у Мукачевому почалися погроми, народні депутати висунули припущення, що бритоголова братва хотіла викрасти із дільниць бюлетені та протоколи – аби результати, котрі люди віддали за Балогу, попросту щезли.
Однак, за свідченнями очевидців, цього не було: "бобри" (цей термін належить Володимиру Бондаренку) вибивали на дільницях шибки, проникали всередину, трощили меблі, при цьому лупцювали лише тих, хто намагався чинити їм опір (як-от народного депутата Миколу Поліщука). Усе це супроводжувалося масованим "бобровим" ревом та криком.
Невідомо, що саме ставили собі за мету "братки", але бюлетені та протоколи після їх відвідин не пропадали. Хоча, зважаючи на кількість "м’яса", це було зробити неважко. Зате враження від скривлених від крику квадратних фізіономій залишалося у присутніх на дільницях надовго.
Голова однієї із дільничних комісій після відвідин "бобрів" довго не хотів підписувати протокол. Він сидів, схопившись за голову. "Я боюся!" – відповідав на прохання нардепів підписати протокол. Його співпрацівниці сиділи із заплаканими очима. Тремтячими руками вони ламали собі на пальцях нігті.
От це і є найбільше враження від виборів. Не побиття народних депутатів, які у більшості наступного ж дня поїхали до Києва, а страх в очах тих, кому ще жити і жити в Мукачевому поруч із тими, хто щойно арматурою трощив вікна на дільниці. І цей страх – за життя своє та власної сім’ї – був значно сильнішим від страху перед тим, що з дільниці можуть викрасти бюлетені.
До речі, перший серйозний інцидент, котрий трапився у Мукачевому на виборах, розгорнувся на 8-мій дільниці. Братки виштовхали сходами з дільниці кількох спостерігачів від інформаційно-просвітницької компанії "ПОРА", внаслідок чого один хлопчина потрапив до шпиталю.
Не будемо вдаватися у деталі інциденту, зауважимо лишень, що це відбувалося о дванадцятій годині дня, в самому центрі міста. В неділю тут прогулюється чимало людей. За двадцять п’ять метрів від цієї дільниці – штаб "Нашої України", за тридцять – готель, у котрому проживали журналісти. І депутати, і працівники мас-медіа прибули на місце інциденту дуже швидко.
Якби спостерігачів хотіли просто повиганяти із дільниць, аби ті не мали змоги спостерігати за виборами, це робилося б тишком-нишком, на периферії міста. А так уся ця катавасія має ознаки інформаційного тероризму. Бо комусь було потрібно те, щоб все ЦЕ бачили. Щоб зрозуміли, що посвідчення спостерігача і конституційне право громади наймати собі на роботу для керівництва містом людину – не найсильніші речі у виборчому процесі.
Больова точка номер два – безконтрольність
Коли містом, не прикриваючи своїх облич та автомобільних номерів, роз’їжджає сотня "мурчиків", "бригадирів" та "бумерів" (від назви однойменних пісень та фільмів); коли вони спокійнісінько викидають із дільниць спостерігачів; коли впритул дивляться на обличчя виборців, які йдуть голосувати, громадяни починають уповати на захист міліції.
Проте, як виявилося, правоохоронні органи у Мукачевому були безсилі перед аргументом голеної потилиці, а отже, не змогли гарантувати "повагу до кожного члена суспільства", як це написано на Мукачівському відділку міліції. І, вочевидь, ідеться про безсильність сплановану.
Як запевнив міністр внутрішніх справ Микола Білоконь і його мукачівські підлеглі, на виборах у місті було задіяно біля трьохсот міліціянтів. Для чого залучати таку кількість правоохоронців, якщо для роботи на дільницях їм не видавали зброї?
Принаймні таке трапилося на одній із дільниць, котра зазнала нападу "братви". Народні депутати, що оперативно прибули на ДВК, зриваючи голос, запитували у присутніх правоохоронців: "Кого затримано? Чому не стріляв, коли вони сюди зайшли?! Ти міліціонер, чи хто ти такий?!!" Не стріляв, бо, виявилося, не мав зброї (інша справа, чому міліціонери не скористались зв’язком, аби викликати наряд).
На деяких інших дільницях зброя була. Проте під час нападу вона не застосувалась. А деякі міліціонери, за свідченнями очевидців, на момент нападу взагалі хутенько кудись зникали.
Коли спостерігачі пальцями показували правоохоронцям на "бобрів", які виштовхували їх з дільниць, міліція стояла осторонь і ледь не цілувалася із "братвою".
Віддаючи належне тим правоохоронцям, які у певних моментах виконали свій професійний обов’язок (приміром, під час нападу на одну із дільниць вони відбивали напад "братви" стільцями), можна зазначити, що невтручання міліції у наїзди "бобрів" було якимось чином санкціоновано.
Усе це створювало враження стихійності та відсутності контролю правоохоронців над тим, що відбувається. З одного боку, влада показала свою нездатність запобігти певним процесам. У цьому випадку – тискові "братви". (Подібне, слід зауважити, ми можемо бачити і на президентських виборах, коли у перегони буде втручатися начебто не заполітизований, але могутній контингент).
З іншого боку, влада (принаймні в Мукачевому) показала, що не хоче втручатися у безчинства "братків". Бо, очевидно, має з ними якісь спільні інтереси.
В обох випадках в свідомості народу зароджується відчуття беззахисності. Помножте цей елемент на відчуття страху – і можна робити перші висновки.
Больова точка номер три – відсутність вибору
Отже, мукачівці, попри тиск "братви" і відсутність тиску міліціонерів на "братву", проголосували за кандидата-"нашоукраїнця" Віктора Балогу. Про це свідчать і результати екзіт-полу, і підрахунок "мокрих печаток" – копій протоколів із дільниць (тридцяти чотирьох із 36-ти). Однак своїм рішенням ТВК визнала переможцем Ернеста Нусера, котрий набрав начебто на 5 тисяч голосів більше, ніж Віктор Балога.
Те, що поважні соціологічні фірми у своїх дослідження помилилися на майже 40 відсотків (похибка – 2%), а підрахунок "мокрих печаток" відрізняється від "калькуляторів" з ТВК на фактично десять тисяч, свідчить про фальсифікацію волевиявлення громадян. Про це, не прикриваючись, заявляють і народні депутати, і громадські організації.
Отже, якщо фальсифікація була, то вона торкнулася фактично кожного п’ятого бюлетеня (sic!). Вкотре підтвердилося славетне "головне не те, як голосують, а те, хто рахує".
Підрахунок голосів у такий спосіб дискредитує саме поняття виборів і прямо пропорційно впливає на інтерес електорату до голосування. "Навіщо голосувати, якщо усе наперед ясно?" – давня хвороба українського менталітету. А в підсумку на президентських виборах (до моменту яких, очевидно, повторяться не одні Ромни чи Мукачеве) можемо мати дуже низьку явку виборця. А це, зазначимо, дає простір для застосовування іще більшої фальсифікації.
Отож, тепер маємо букет із трьох квіток: виборці та члени дільничних комісій, яких залякують на виборах; фальсифікація голосів, які електорат, попри залякування, віддав за кандидата від опозиції; бездіяльне спостерігання за цим правоохоронних органів і влади.
Лабораторія
Напрошується висновок, що народ готують до виборів президента. "Больовий поріг" підіймається, і невдовзі люди взагалі можуть перестати дивуватися тому, що на дільницях спокійно сновигають квадратні голови братви і ледве не заходять до них у кабінки. На якому рівні зупиниться цей "больовий поріг" – побачимо. До 31 жовтня виборів вистачить. Це висновок перший.
З іншого боку, влада, як згадувалося вище, кинула на стіл першу карту. Тепер вона чекає, якою картою її поб’ють опоненти.
Ті, хто готував акції, які відбулися в Мукачевому тиждень тому, не могли не знати, що вся катавасія викличе рішучий спротив політикуму та світової спільноти. Очевидно, усе це робиться свідомо.
Невдовзі влада уже матиме на своєму столі текст нового документу, який прийме Рада Європи. Будуть (і вже є) "глибокі занепокоєння" мукачівськими виборами з інших частин світу і не менш "глибокі побоювання" перед виборами президентськими. Відтак ті, хто був зацікавлений у "мукачівському шабаші", знатимуть межу, за котру під час виборів заступити уже не можна.
Подібним чином вивчається опозиція та народ. Обидва ці інститути за можливих пертурбацій на виборах мають у своєму розпорядженні єдиний засіб впливу (судові позови, звернення чи слухання у парламенті рахувати не будемо) – вулицю.
Бо саме вулиця, і саме після фальсифікації голосів, зробила грузинську "революцію троянд".
Вулиця
Наша влада це розуміє і цього боїться. Попри те, що за останні кілька років опозиції не вдалося вивести на вулицю стільки людей, скільки їх було під час "України без Кучми" чи "Повстань, Україно!", цілком зрозуміло, що фальсифікація президентських виборів стане для народу велетенським подразником.
Отож, логічно, що треба зробити усе можливе для того, аби народ не повстав.
Це можна зробити, зменшивши інтерес електорату до виборів, тим самим позбавивши його подразника.
Іншим варіантом досягнення цієї мети є демонстрація того, що вулиця – небезпечна, і на ній може пролитися кров. Подібне, свідомо чи не свідомо, ледве не трапилося у Мукачевому.
В п’ятницю тут проходив семитисячний мітинг "Нашої України". Поряд із прихильниками Балоги стояло кількадесят здорованів із плакатами на кшталт "Победили фашизм, победим и нашизм!". Мітинг пройшов без ексцесів.
Коли він закінчився, було видно, як однією з вулиць до центру суне не менший натовп, аніж той, який щойно стояв на площі. Попереду – "антинашистські" плакати. Як виявилося, ці кілька тисяч людей до політики не мали ані найменшого відношення – вони йшли з караоке Ігоря Кондратюка, яке неподалік організувала СДПУ(о). До передових цього натовпу приєдналося кілька молодиків і, власне, розгорнули антиющенківські плакати.
Той, хто був у центрі Мукачевого, прекрасно знає, скільки людей може на ньому розміститися. Якби мітинг тривав на якихось п’ятнадцять хвилин довше, то між "протестантами" та "співунами" виникла б величезна тиснява. Про те, що тоді могло трапитися, не хочеться навіть думати... Не знаю, чи це був навмисний розрахунок, але у всьому звинуватили б явно не організаторів караоке.
Окрім того, маємо чудовий приклад 9 березня. Тоді серед натовпу протестників були ті, хто першими пішов на зіткнення і міліцією і почав конфлікт, і ті, хто своїми криками та діями підігрівав запальних хлопців-патріотів до сутичок із правоохоронцями. Крикливі бабці і бриті молодики теж були на мітингу у Мукачевому. Того разу, на щастя, все обійшлося.
Але нема гарантії, що кров не проллється наступного разу. Бо ми бачили, як у Мукачевому "діє" міліція. Опозицію, очевидно, втягнуть ще у один-другий конфлікт: буде новий Донецьк та Мукачеве, покажуть кілька прапорів УНА-УНСО, і у всьому звинуватять "ультранашиста" Ющенка.
Не хотілось би в це вірити, але в підсумку, після кількох подібних конфліктів, українці можуть підійти до тієї точки, коли головним буде не те, хто переміг, а те, що вибори, нарешті, закінчилися. Не важливо, як, – головне, що припинилася жорстока політична боротьба і настав такий милий українцеві, хай і відносний, спокій. Цю громадянську пасивність підігрівають удари по трьох больових точках, які ми згадали вище.
***
Є версія, що побиття народних депутатів, погроми дільниць та фальсифікація були агонією влади, яка будь-що хотіла зберегтися на Закарпатті. Ні, і про це писалося вище.
Насправді це нагадує підготовку до президентських виборів. Але підготовку дуже грубу, абсолютно аморальну і поки що бездарну. Особисто я не вірю в те, що "мукачівський шабаш" повториться на президентських виборах. Так само я не вірю в те, що застосування згаданих вище методів буде успішним. Бо вони наперед програшні, вони показують, що влада безсила і, кидаючись у крайнощі, шукає шпаринку, крізь яку у президенти можна буде протиснути дебелого Віктора Януковича. От ці технології справді є агонією. Але далеко не мукачівських масштабів...
Кілька останніх років Закарпаття поступово втрачає репутацію Суркісленду та оплоту СДПУ(о). З огляду на це, велика кількість політиків пов’язували інтригу з мукачівськими виборами із простою дилемою типу "або-або". Якби есдеки перемагали, вони б довели свою політспроможність у регіоні і нарощували б далі адміністративно-силові м’язи; якби програли – "лабораторія піддослідних кроликів на Закарпатті" (цитата з Сергія Ратушняка) закрилася б, і це для есдеків означало б початок політичного відступу з Закарпаття.
Такий прогноз не справдився. Бо для влади (читай – об’єднаних соціал-демократів) перемога Ернеста Нусера на виборах у Мукачевому, як виявилося, не була основною метою.
Якби питання було лишень у площині перемоги, то його б вирішили іще напередодні виборів – у суботу, десь об 23:59. Якраз у цей час територіальна виборча комісія закінчувала формувати виборчі списки. І у неї були всі підстави зняти з перегонів основного опонента Нусера – Віктора Балогу (як відомо, напередодні Мукачівський міськрайонний суд виявив за "нашоукраїнцем" три буцімто порушення).
Тервиборчком на чолі з есдеком Юрієм Перестою не повторив того, що зробили у Сумах, Ромнах та Красному Лучі, коли фаворити знімалися з перегонів за кілька годин до виборів, не маючи часу для оскарження. Хоча в такому випадку усе пройшло би фактично без галасу, без скандалів із побитими депутатами, без погромів дільниць та банальної фальсифікації.
Коли від ратуші, де знаходиться ТВК, почали роз’їжджатися автомобілі з бюлетенями, до яких був внесений Балога, стало зрозуміло, що на виборах у Мукачевому влада ставить собі за мету не принцип "вибори заради перемоги", а гасло "вибори заради виборів". Це дозволяло провести апробацію інших методів політичної боротьби. Скандал був потрібен не "Нашій Україні", як стверджує Нестор Шуфрич, а саме есдекам.
***
Юлія Тимошенко не права, коли стверджує, що на виборах у Мукачевому влада показала карти, з якими вона буде грати на виборах президентських. Влада не показувала ні карт, ні козирів. Вона просто зробила свій хід. І тепер чекає, якою картою його буде бити опозиція, Захід, українці. Те, що відбувалося у Мукачевому у неділю та протягом кількох наступних днів, свідчить про те, що влада "намацує" на тілі політичного організму України больові точки, по яких можна буде вдарити наступної осені.
Отже,
Больова точка номер один – страх
Коли на кількох дільницях у Мукачевому почалися погроми, народні депутати висунули припущення, що бритоголова братва хотіла викрасти із дільниць бюлетені та протоколи – аби результати, котрі люди віддали за Балогу, попросту щезли.
Однак, за свідченнями очевидців, цього не було: "бобри" (цей термін належить Володимиру Бондаренку) вибивали на дільницях шибки, проникали всередину, трощили меблі, при цьому лупцювали лише тих, хто намагався чинити їм опір (як-от народного депутата Миколу Поліщука). Усе це супроводжувалося масованим "бобровим" ревом та криком.
Невідомо, що саме ставили собі за мету "братки", але бюлетені та протоколи після їх відвідин не пропадали. Хоча, зважаючи на кількість "м’яса", це було зробити неважко. Зате враження від скривлених від крику квадратних фізіономій залишалося у присутніх на дільницях надовго.
Голова однієї із дільничних комісій після відвідин "бобрів" довго не хотів підписувати протокол. Він сидів, схопившись за голову. "Я боюся!" – відповідав на прохання нардепів підписати протокол. Його співпрацівниці сиділи із заплаканими очима. Тремтячими руками вони ламали собі на пальцях нігті.
От це і є найбільше враження від виборів. Не побиття народних депутатів, які у більшості наступного ж дня поїхали до Києва, а страх в очах тих, кому ще жити і жити в Мукачевому поруч із тими, хто щойно арматурою трощив вікна на дільниці. І цей страх – за життя своє та власної сім’ї – був значно сильнішим від страху перед тим, що з дільниці можуть викрасти бюлетені.
До речі, перший серйозний інцидент, котрий трапився у Мукачевому на виборах, розгорнувся на 8-мій дільниці. Братки виштовхали сходами з дільниці кількох спостерігачів від інформаційно-просвітницької компанії "ПОРА", внаслідок чого один хлопчина потрапив до шпиталю.
Не будемо вдаватися у деталі інциденту, зауважимо лишень, що це відбувалося о дванадцятій годині дня, в самому центрі міста. В неділю тут прогулюється чимало людей. За двадцять п’ять метрів від цієї дільниці – штаб "Нашої України", за тридцять – готель, у котрому проживали журналісти. І депутати, і працівники мас-медіа прибули на місце інциденту дуже швидко.
Якби спостерігачів хотіли просто повиганяти із дільниць, аби ті не мали змоги спостерігати за виборами, це робилося б тишком-нишком, на периферії міста. А так уся ця катавасія має ознаки інформаційного тероризму. Бо комусь було потрібно те, щоб все ЦЕ бачили. Щоб зрозуміли, що посвідчення спостерігача і конституційне право громади наймати собі на роботу для керівництва містом людину – не найсильніші речі у виборчому процесі.
Больова точка номер два – безконтрольність
Коли містом, не прикриваючи своїх облич та автомобільних номерів, роз’їжджає сотня "мурчиків", "бригадирів" та "бумерів" (від назви однойменних пісень та фільмів); коли вони спокійнісінько викидають із дільниць спостерігачів; коли впритул дивляться на обличчя виборців, які йдуть голосувати, громадяни починають уповати на захист міліції.
Проте, як виявилося, правоохоронні органи у Мукачевому були безсилі перед аргументом голеної потилиці, а отже, не змогли гарантувати "повагу до кожного члена суспільства", як це написано на Мукачівському відділку міліції. І, вочевидь, ідеться про безсильність сплановану.
Як запевнив міністр внутрішніх справ Микола Білоконь і його мукачівські підлеглі, на виборах у місті було задіяно біля трьохсот міліціянтів. Для чого залучати таку кількість правоохоронців, якщо для роботи на дільницях їм не видавали зброї?
Принаймні таке трапилося на одній із дільниць, котра зазнала нападу "братви". Народні депутати, що оперативно прибули на ДВК, зриваючи голос, запитували у присутніх правоохоронців: "Кого затримано? Чому не стріляв, коли вони сюди зайшли?! Ти міліціонер, чи хто ти такий?!!" Не стріляв, бо, виявилося, не мав зброї (інша справа, чому міліціонери не скористались зв’язком, аби викликати наряд).
На деяких інших дільницях зброя була. Проте під час нападу вона не застосувалась. А деякі міліціонери, за свідченнями очевидців, на момент нападу взагалі хутенько кудись зникали.
Коли спостерігачі пальцями показували правоохоронцям на "бобрів", які виштовхували їх з дільниць, міліція стояла осторонь і ледь не цілувалася із "братвою".
Віддаючи належне тим правоохоронцям, які у певних моментах виконали свій професійний обов’язок (приміром, під час нападу на одну із дільниць вони відбивали напад "братви" стільцями), можна зазначити, що невтручання міліції у наїзди "бобрів" було якимось чином санкціоновано.
Усе це створювало враження стихійності та відсутності контролю правоохоронців над тим, що відбувається. З одного боку, влада показала свою нездатність запобігти певним процесам. У цьому випадку – тискові "братви". (Подібне, слід зауважити, ми можемо бачити і на президентських виборах, коли у перегони буде втручатися начебто не заполітизований, але могутній контингент).
З іншого боку, влада (принаймні в Мукачевому) показала, що не хоче втручатися у безчинства "братків". Бо, очевидно, має з ними якісь спільні інтереси.
В обох випадках в свідомості народу зароджується відчуття беззахисності. Помножте цей елемент на відчуття страху – і можна робити перші висновки.
Больова точка номер три – відсутність вибору
Отже, мукачівці, попри тиск "братви" і відсутність тиску міліціонерів на "братву", проголосували за кандидата-"нашоукраїнця" Віктора Балогу. Про це свідчать і результати екзіт-полу, і підрахунок "мокрих печаток" – копій протоколів із дільниць (тридцяти чотирьох із 36-ти). Однак своїм рішенням ТВК визнала переможцем Ернеста Нусера, котрий набрав начебто на 5 тисяч голосів більше, ніж Віктор Балога.
Те, що поважні соціологічні фірми у своїх дослідження помилилися на майже 40 відсотків (похибка – 2%), а підрахунок "мокрих печаток" відрізняється від "калькуляторів" з ТВК на фактично десять тисяч, свідчить про фальсифікацію волевиявлення громадян. Про це, не прикриваючись, заявляють і народні депутати, і громадські організації.
Отже, якщо фальсифікація була, то вона торкнулася фактично кожного п’ятого бюлетеня (sic!). Вкотре підтвердилося славетне "головне не те, як голосують, а те, хто рахує".
Підрахунок голосів у такий спосіб дискредитує саме поняття виборів і прямо пропорційно впливає на інтерес електорату до голосування. "Навіщо голосувати, якщо усе наперед ясно?" – давня хвороба українського менталітету. А в підсумку на президентських виборах (до моменту яких, очевидно, повторяться не одні Ромни чи Мукачеве) можемо мати дуже низьку явку виборця. А це, зазначимо, дає простір для застосовування іще більшої фальсифікації.
Отож, тепер маємо букет із трьох квіток: виборці та члени дільничних комісій, яких залякують на виборах; фальсифікація голосів, які електорат, попри залякування, віддав за кандидата від опозиції; бездіяльне спостерігання за цим правоохоронних органів і влади.
Лабораторія
Напрошується висновок, що народ готують до виборів президента. "Больовий поріг" підіймається, і невдовзі люди взагалі можуть перестати дивуватися тому, що на дільницях спокійно сновигають квадратні голови братви і ледве не заходять до них у кабінки. На якому рівні зупиниться цей "больовий поріг" – побачимо. До 31 жовтня виборів вистачить. Це висновок перший.
З іншого боку, влада, як згадувалося вище, кинула на стіл першу карту. Тепер вона чекає, якою картою її поб’ють опоненти.
Ті, хто готував акції, які відбулися в Мукачевому тиждень тому, не могли не знати, що вся катавасія викличе рішучий спротив політикуму та світової спільноти. Очевидно, усе це робиться свідомо.
Невдовзі влада уже матиме на своєму столі текст нового документу, який прийме Рада Європи. Будуть (і вже є) "глибокі занепокоєння" мукачівськими виборами з інших частин світу і не менш "глибокі побоювання" перед виборами президентськими. Відтак ті, хто був зацікавлений у "мукачівському шабаші", знатимуть межу, за котру під час виборів заступити уже не можна.
Подібним чином вивчається опозиція та народ. Обидва ці інститути за можливих пертурбацій на виборах мають у своєму розпорядженні єдиний засіб впливу (судові позови, звернення чи слухання у парламенті рахувати не будемо) – вулицю.
Бо саме вулиця, і саме після фальсифікації голосів, зробила грузинську "революцію троянд".
Вулиця
Наша влада це розуміє і цього боїться. Попри те, що за останні кілька років опозиції не вдалося вивести на вулицю стільки людей, скільки їх було під час "України без Кучми" чи "Повстань, Україно!", цілком зрозуміло, що фальсифікація президентських виборів стане для народу велетенським подразником.
Отож, логічно, що треба зробити усе можливе для того, аби народ не повстав.
Це можна зробити, зменшивши інтерес електорату до виборів, тим самим позбавивши його подразника.
Іншим варіантом досягнення цієї мети є демонстрація того, що вулиця – небезпечна, і на ній може пролитися кров. Подібне, свідомо чи не свідомо, ледве не трапилося у Мукачевому.
В п’ятницю тут проходив семитисячний мітинг "Нашої України". Поряд із прихильниками Балоги стояло кількадесят здорованів із плакатами на кшталт "Победили фашизм, победим и нашизм!". Мітинг пройшов без ексцесів.
Коли він закінчився, було видно, як однією з вулиць до центру суне не менший натовп, аніж той, який щойно стояв на площі. Попереду – "антинашистські" плакати. Як виявилося, ці кілька тисяч людей до політики не мали ані найменшого відношення – вони йшли з караоке Ігоря Кондратюка, яке неподалік організувала СДПУ(о). До передових цього натовпу приєдналося кілька молодиків і, власне, розгорнули антиющенківські плакати.
Той, хто був у центрі Мукачевого, прекрасно знає, скільки людей може на ньому розміститися. Якби мітинг тривав на якихось п’ятнадцять хвилин довше, то між "протестантами" та "співунами" виникла б величезна тиснява. Про те, що тоді могло трапитися, не хочеться навіть думати... Не знаю, чи це був навмисний розрахунок, але у всьому звинуватили б явно не організаторів караоке.
Окрім того, маємо чудовий приклад 9 березня. Тоді серед натовпу протестників були ті, хто першими пішов на зіткнення і міліцією і почав конфлікт, і ті, хто своїми криками та діями підігрівав запальних хлопців-патріотів до сутичок із правоохоронцями. Крикливі бабці і бриті молодики теж були на мітингу у Мукачевому. Того разу, на щастя, все обійшлося.
Але нема гарантії, що кров не проллється наступного разу. Бо ми бачили, як у Мукачевому "діє" міліція. Опозицію, очевидно, втягнуть ще у один-другий конфлікт: буде новий Донецьк та Мукачеве, покажуть кілька прапорів УНА-УНСО, і у всьому звинуватять "ультранашиста" Ющенка.
Не хотілось би в це вірити, але в підсумку, після кількох подібних конфліктів, українці можуть підійти до тієї точки, коли головним буде не те, хто переміг, а те, що вибори, нарешті, закінчилися. Не важливо, як, – головне, що припинилася жорстока політична боротьба і настав такий милий українцеві, хай і відносний, спокій. Цю громадянську пасивність підігрівають удари по трьох больових точках, які ми згадали вище.
***
Є версія, що побиття народних депутатів, погроми дільниць та фальсифікація були агонією влади, яка будь-що хотіла зберегтися на Закарпатті. Ні, і про це писалося вище.
Насправді це нагадує підготовку до президентських виборів. Але підготовку дуже грубу, абсолютно аморальну і поки що бездарну. Особисто я не вірю в те, що "мукачівський шабаш" повториться на президентських виборах. Так само я не вірю в те, що застосування згаданих вище методів буде успішним. Бо вони наперед програшні, вони показують, що влада безсила і, кидаючись у крайнощі, шукає шпаринку, крізь яку у президенти можна буде протиснути дебелого Віктора Януковича. От ці технології справді є агонією. Але далеко не мукачівських масштабів...
