Який виборчий закон нам потрібен?
Понеділок, 15 березня 2004, 13:51
Сподіваюсь, що поява на сайті "Української правди" статті Миколи Томенка "Закон про вибори повинен оновити політеліту, а не закріпити партійну бюрократію" стане початком дискусії – про те, який виборчий закон потрібен Україні.
Погоджуючись з основними тезами пана Томенка, хотів би зауважити, що запропоноване ним обмеження перебування депутата у парламенті двома строками навряд чи є оптимальним засобом оновлення політеліти. Уявімо собі, що нинішня Верховна Рада внесла згадану норму до нового закону про вибори. Чи матиме це позитивні наслідки?
По-перше, оскільки закон не може мати зворотної дії, то всі без винятку депутати наступного скликання будуть вважатися обраним до Верховної ради "вперше". А реальне оновлення політичної еліти розпочнеться (у кращому разі) аж через два скликання.
По-друге, якщо трапиться так, що депутатів, повторно обраних до Верховної Ради, виявиться більше половини (а це з великою імовірністю трапиться через одне скликання), то їм буде важко втриматися від спокуси скасувати незручну для них норму, тим більше, що для цього потрібна проста, а не конституційна більшість.
По-третє, обмеження перебування в парламенті двома строками поспіль для всіх без винятку депутатів буде мати і очевидні негативні наслідки. З одного боку, воно залишає поза парламентом кваліфікованих законодавців, які могли б бути корисними Україні і протягом свого третього чи четвертого депутатського терміну.
З іншого боку, прихід у парламент великої кількості (більш ніж половини) депутатів без досвіду законотворчої роботи навряд покращить роботу Верховної Ради.
Оптимальним, на мою думку, було б внесення до закону приблизно такої норми:
У кожній десятці списку кандидатів від партії (блоку) повинно бути не менш ніж три кандидата, які не є і не були раніше депутатами Верховної Ради.
Це гарантувало б оновлення депутатського корпусу приблизно на третину, вже починаючи з наступного скликання. З іншого боку, таке формулювання не позбавляє нікого з депутатів шансу бути обраним до наступного складу парламенту, а тому імовірність, що воно набере необхідну кількість голосів, є більшою. Оновлення політичної еліти буде проходити поступово і не матиме негативного впливу на роботу парламенту.
Що стосується відкритих партійних списків, то тут я погоджуюсь з паном Томенком на всі 100%! Адже закриті списки не лише консервують політичну еліту, вони суттєво обмежують права виборця, зводять до мінімуму його вплив на персональний склад парламенту.
Виборець змушений голосувати за "кота у мішку", оскільки широкому загалу відома, як правило, хіба що перша п’ятірка списку. Той кандидат, який не потрапив у першу третину чи навіть чверть списку, перетворюється на статиста: його шанси бути обраним нульові.
З іншого боку, хто забезпечив собі місце у перших кількох десятках списку популярної партії чи блоку – гарантовано стає депутатом, незалежно від того, що про нього думають виборці.
Таким чином, чи не вирішальну роль у виборчому процесі відіграє не робота з виборцем, а далеко не завжди прозора і чесна внутрішньопартійна боротьба, у якій народ позбавлений, на жаль, права голосу. Набула поширення ганебна практика "купівлі" місць у прохідній частині списку.
Так, виборець може проголосувати за відносно порядну, з його точки зору, партію чи блок. Але проблема полягає в тому, що перелічені вище болячки тією чи іншою мірою характерні для всіх без винятку партій і блоків. Виборцю не залишається нічого іншого, як, зціпивши зуби, голосувати за менше зло і миритися з усвідомленням того, що завдяки його голосу до Верховної Ради прийшли і такі політики, яких він у жодному разі не хотів би там бачити.
Ці та інші недоліки пропорційної системи з закритими списками традиційно використовують як аргументи на користь мажоритарки, залишаючи поза увагою той факт, що пропорційна система з відкритими списками також вільна від всіх перерахованих вище недоліків, але, на відміну від мажоритарки, сприяє чіткій політичній структуризації парламенту і краще захищена від впливу адмінресурсу.
Постає лише питання технічної реалізації відкритих списків. Включити до виборчого бюлетеню списки всіх кандидатів від усіх партій неможливо: бюлетень перетвориться на брошуру сторінок десь так на п’ятдесят. Але є інший шлях.
Уявімо собі, що кожен з нас отримує на виборах бюлетень, на одному боці якого – список партій (виборчих блоків) з яких треба вибрати одну, або проголосувати проти всіх. А на другому боці - номери від 1 до 450. Проголосувавши за партію чи блок, виборець може відмітити на зворотному боці бюлетеня номери за партійним списком тих кандидатів від обраної ним партії (блоку) яким він надає перевагу. (При цьому в кожній кабіні для голосування повинні бути повні списки кандидатів від партій).
Якщо партія (блок) долає мінімальний прохідний бар’єр, то місця в парламенті отримують ті її кандидати, що набрали найбільше голосів на зворотному боці бюлетенів, відданих за цю партію.
Які недоліки в такої виборчої системи? Можливо, вона виявиться дещо складною для тих виборців, які не бажають заглиблюватись в тонкощі політичної боротьби і вивчати списки партій. В такому разі заповнення зворотної сторони бюлетеня можна зробити необов’язковим, щоб виборці, які того бажають, могли голосувати як при закритих списках, покладаючись "на мудрість партії і її вождя".
Другий недолік – більша трудомісткість процесу підрахунку голосів. Дещо пом’якшити цю ваду могло б обмеження кількості відміток на зворотному боці бюлетеня до 3-5. (При цьому, якщо виборець зробив більшу кількість відміток, бюлетень все одно вважається дійсним, але підрахунку підлягають лише перші 3-5 відміток).
Переваги системи з відкритими списками очевидні. Всі кандидати – навіть той, чий номер у списку 450 – стають реальними учасниками виборчого процесу. У кандидатів з’являється стимул для інтенсивної роботи з виборцями, поїздок по регіонах. Зустрічі з майбутніми депутатами відбуватимуться не лише у великих містах, а й у містечках і селах. Виборці отримають можливість познайомитися з усіма кандидатами, а не лише з першою п’ятіркою.
Звичайно, якийсь регіон познайомиться з одним кандидатом, інший – з іншим. Але вибори вже не будуть голосуванням за "кота у мішку". Народ впливатиме на персональний (а не лише партійний) склад парламенту. Весь виборчий процес стане прозорішим і демократичнішим.
Чи має шанс пропорційна виборча система з відкритими списками отримати підтримку нинішнього складу Верховної Ради? Звичайно, частина партійних лідерів будуть проти, адже їхній вплив на виборчий процес при такій системі суттєво обмежується.
З іншого боку, є підстави розраховувати на підтримку мажоритарників. Оскільки відвернути прийняття чисто пропорційного виборчого закону навряд чи вдасться, то варіант з відкритими списками був би більш прийнятним для тих, хто обирався в округах.
Цілком зрозуміле побоювання багатьох з них, що потрапити до прохідної частини списку якоїсь із партій їм буде важко. А от отримати місце у третій чи четвертій сотні буде набагато простіше. Маючи за плечима підтримку цілого округу, буде нескладно набрати достатню кількість голосів на зворотному боці бюлетеня, щоб ще раз стати депутатом.
Чи підтримає нову виборчу систему опозиція? Зі стратегічної точки зору, більш демократичний і прозорий закон про вибори вигідний опозиції. Однак за сьогоднішньої кон'юнктури прийняття пропорційного виборчого закону розглядається як ключовий етап на шляху до внесення вкрай небажаних змін до Конституції.
Частина опозиційних депутатів мають небезпідставні побоювання, що ухвалення більш прийнятного для мажоритарників виборчого закону полегшить проходження політичної реформи. З іншого боку, треба бути готовим і до того, що влада так чи інакше "продавить" реформу, і восени опозиція отримає свого президента, позбавленого більшості повноважень, але наділеного правом розпуску Верховної Ради. От тоді демократичний виборчий закон був би дуже доречним!
Читайте також:
Закон про вибори повинен оновити політеліту, а не закріпити партійну бюрократію
Рятівний відсоток для інвалідів політреформи
Погоджуючись з основними тезами пана Томенка, хотів би зауважити, що запропоноване ним обмеження перебування депутата у парламенті двома строками навряд чи є оптимальним засобом оновлення політеліти. Уявімо собі, що нинішня Верховна Рада внесла згадану норму до нового закону про вибори. Чи матиме це позитивні наслідки?
По-перше, оскільки закон не може мати зворотної дії, то всі без винятку депутати наступного скликання будуть вважатися обраним до Верховної ради "вперше". А реальне оновлення політичної еліти розпочнеться (у кращому разі) аж через два скликання.
По-друге, якщо трапиться так, що депутатів, повторно обраних до Верховної Ради, виявиться більше половини (а це з великою імовірністю трапиться через одне скликання), то їм буде важко втриматися від спокуси скасувати незручну для них норму, тим більше, що для цього потрібна проста, а не конституційна більшість.
По-третє, обмеження перебування в парламенті двома строками поспіль для всіх без винятку депутатів буде мати і очевидні негативні наслідки. З одного боку, воно залишає поза парламентом кваліфікованих законодавців, які могли б бути корисними Україні і протягом свого третього чи четвертого депутатського терміну.
З іншого боку, прихід у парламент великої кількості (більш ніж половини) депутатів без досвіду законотворчої роботи навряд покращить роботу Верховної Ради.
Оптимальним, на мою думку, було б внесення до закону приблизно такої норми:
У кожній десятці списку кандидатів від партії (блоку) повинно бути не менш ніж три кандидата, які не є і не були раніше депутатами Верховної Ради.
Це гарантувало б оновлення депутатського корпусу приблизно на третину, вже починаючи з наступного скликання. З іншого боку, таке формулювання не позбавляє нікого з депутатів шансу бути обраним до наступного складу парламенту, а тому імовірність, що воно набере необхідну кількість голосів, є більшою. Оновлення політичної еліти буде проходити поступово і не матиме негативного впливу на роботу парламенту.
Що стосується відкритих партійних списків, то тут я погоджуюсь з паном Томенком на всі 100%! Адже закриті списки не лише консервують політичну еліту, вони суттєво обмежують права виборця, зводять до мінімуму його вплив на персональний склад парламенту.
Виборець змушений голосувати за "кота у мішку", оскільки широкому загалу відома, як правило, хіба що перша п’ятірка списку. Той кандидат, який не потрапив у першу третину чи навіть чверть списку, перетворюється на статиста: його шанси бути обраним нульові.
З іншого боку, хто забезпечив собі місце у перших кількох десятках списку популярної партії чи блоку – гарантовано стає депутатом, незалежно від того, що про нього думають виборці.
Таким чином, чи не вирішальну роль у виборчому процесі відіграє не робота з виборцем, а далеко не завжди прозора і чесна внутрішньопартійна боротьба, у якій народ позбавлений, на жаль, права голосу. Набула поширення ганебна практика "купівлі" місць у прохідній частині списку.
Так, виборець може проголосувати за відносно порядну, з його точки зору, партію чи блок. Але проблема полягає в тому, що перелічені вище болячки тією чи іншою мірою характерні для всіх без винятку партій і блоків. Виборцю не залишається нічого іншого, як, зціпивши зуби, голосувати за менше зло і миритися з усвідомленням того, що завдяки його голосу до Верховної Ради прийшли і такі політики, яких він у жодному разі не хотів би там бачити.
Ці та інші недоліки пропорційної системи з закритими списками традиційно використовують як аргументи на користь мажоритарки, залишаючи поза увагою той факт, що пропорційна система з відкритими списками також вільна від всіх перерахованих вище недоліків, але, на відміну від мажоритарки, сприяє чіткій політичній структуризації парламенту і краще захищена від впливу адмінресурсу.
Постає лише питання технічної реалізації відкритих списків. Включити до виборчого бюлетеню списки всіх кандидатів від усіх партій неможливо: бюлетень перетвориться на брошуру сторінок десь так на п’ятдесят. Але є інший шлях.
Уявімо собі, що кожен з нас отримує на виборах бюлетень, на одному боці якого – список партій (виборчих блоків) з яких треба вибрати одну, або проголосувати проти всіх. А на другому боці - номери від 1 до 450. Проголосувавши за партію чи блок, виборець може відмітити на зворотному боці бюлетеня номери за партійним списком тих кандидатів від обраної ним партії (блоку) яким він надає перевагу. (При цьому в кожній кабіні для голосування повинні бути повні списки кандидатів від партій).
Якщо партія (блок) долає мінімальний прохідний бар’єр, то місця в парламенті отримують ті її кандидати, що набрали найбільше голосів на зворотному боці бюлетенів, відданих за цю партію.
Які недоліки в такої виборчої системи? Можливо, вона виявиться дещо складною для тих виборців, які не бажають заглиблюватись в тонкощі політичної боротьби і вивчати списки партій. В такому разі заповнення зворотної сторони бюлетеня можна зробити необов’язковим, щоб виборці, які того бажають, могли голосувати як при закритих списках, покладаючись "на мудрість партії і її вождя".
Другий недолік – більша трудомісткість процесу підрахунку голосів. Дещо пом’якшити цю ваду могло б обмеження кількості відміток на зворотному боці бюлетеня до 3-5. (При цьому, якщо виборець зробив більшу кількість відміток, бюлетень все одно вважається дійсним, але підрахунку підлягають лише перші 3-5 відміток).
Переваги системи з відкритими списками очевидні. Всі кандидати – навіть той, чий номер у списку 450 – стають реальними учасниками виборчого процесу. У кандидатів з’являється стимул для інтенсивної роботи з виборцями, поїздок по регіонах. Зустрічі з майбутніми депутатами відбуватимуться не лише у великих містах, а й у містечках і селах. Виборці отримають можливість познайомитися з усіма кандидатами, а не лише з першою п’ятіркою.
Звичайно, якийсь регіон познайомиться з одним кандидатом, інший – з іншим. Але вибори вже не будуть голосуванням за "кота у мішку". Народ впливатиме на персональний (а не лише партійний) склад парламенту. Весь виборчий процес стане прозорішим і демократичнішим.
Чи має шанс пропорційна виборча система з відкритими списками отримати підтримку нинішнього складу Верховної Ради? Звичайно, частина партійних лідерів будуть проти, адже їхній вплив на виборчий процес при такій системі суттєво обмежується.
З іншого боку, є підстави розраховувати на підтримку мажоритарників. Оскільки відвернути прийняття чисто пропорційного виборчого закону навряд чи вдасться, то варіант з відкритими списками був би більш прийнятним для тих, хто обирався в округах.
Цілком зрозуміле побоювання багатьох з них, що потрапити до прохідної частини списку якоїсь із партій їм буде важко. А от отримати місце у третій чи четвертій сотні буде набагато простіше. Маючи за плечима підтримку цілого округу, буде нескладно набрати достатню кількість голосів на зворотному боці бюлетеня, щоб ще раз стати депутатом.
Чи підтримає нову виборчу систему опозиція? Зі стратегічної точки зору, більш демократичний і прозорий закон про вибори вигідний опозиції. Однак за сьогоднішньої кон'юнктури прийняття пропорційного виборчого закону розглядається як ключовий етап на шляху до внесення вкрай небажаних змін до Конституції.
Частина опозиційних депутатів мають небезпідставні побоювання, що ухвалення більш прийнятного для мажоритарників виборчого закону полегшить проходження політичної реформи. З іншого боку, треба бути готовим і до того, що влада так чи інакше "продавить" реформу, і восени опозиція отримає свого президента, позбавленого більшості повноважень, але наділеного правом розпуску Верховної Ради. От тоді демократичний виборчий закон був би дуже доречним!
Читайте також:
Закон про вибори повинен оновити політеліту, а не закріпити партійну бюрократію
Рятівний відсоток для інвалідів політреформи
