Суцільне ківалов(о)
Четвер, 19 лютого 2004, 14:32
Та обставина, що 17 лютого практично весь керівний склад "Нашої України" в одностайному пориві підтримав президента і проголосував за включення до складу Центрвиборчкому голови Вищої ради юстиції Сергія Ківалова, засвідчила, що політики так захопилися розподілом шкури ще не вбитого ведмедя, що не можуть порахувати й до двох.
А саме стільки політичних реформ відбувається в країні: одна офіційна та малоуспішна, друга – негласна та вельми ефективна. Причому друга реформа, яку адміністрація президента блискуче проводить руками, а точніше – картками для голосування, депутатів від опозиції, з обранням до складу Центральної виборчої комісії Ківалова набула цілком доконаного вигляду.
А наслідки такого голосування ще довго відчуватимуть Ющенко та його прибічники, які навіть не зрозуміли, що таке Вища рада юстиції, хто її очолює і за кого (і головне – навіщо?) вони проголосували.
Лицар рожевої троянди
Постать нинішнього голови Вищої ради юстиції Серія Васильовича Ківалова є настільки міфологізованою, що навіть інформація про завершення 31 березня 2004 року шестирічного терміну його перебування в складі цього органу, по закінченні якого Сергій Васильович мав би облишити ВРЮ, не справила особливого враження на суддівський корпус.
Бо мало хто сумнівався в тому, що Ківалов все однаково знайшов би можливість не виконувати вимоги закону України "Про Вищу раду юстиції" і щось придумав би для того, аби й надалі перебувати на чолі ВРЮ.
Власне кажучи, з якого дива Ківалов має звертати увагу на якісь там шестирічні обмеження, якщо до цього дня він преспокійно нехтував іншим положення цього закону, згідно з яким голова Вищої ради юстиції може очолювати цей конституційний орган, лише працюючи в ньому на постійній основі?
Ця вимога є несумісною зі статусом народного депутата, і тому Сергій Васильович мав або скласти депутатські повноваження, або відмовитися від посади голови ВРЮ.
Одначе пан Ківалов знайшов третій варіант, оголосивши півтора роки тому, що й від депутатства не відмовиться, і Вищою радою юстиції керуватиме надалі. Але керуватиме на громадських засадах – подібно до того, як він на громадських засадах вже п’ять років очолює Одеську юридичну академію, де на правах ректора підписує дипломи випускникам цього вузу, але зарплатню за це не отримує, вдовольняючись виключно моральною насолодою.
Чому посада голови Вищої ради юстиції є настільки апетитною та привабливою, що заради неї можна на очах усієї юридичної спільноти порушувати навіть сам закон "Про Вищу раду юстиції", авторові цих строк розкрили очі знайомі судді під час неофіційного спілкування.
Виявляється, для того, щоби стати в нашій державі носієм правосуддя, потрібно мати не тільки відповідні вік та освіту, знання державної мови, необхідний стаж роботи та підписане головою ВРЮ подання президенту України про призначення неофіта на суддівську посаду.
Для долучення до сонму жерців незрячої богині нерідко ще й доводиться складати пожертви. А оскільки криваві жертвоприношення відійшли в Україні в небуття разом з язичництвом, пожертви наразі приймаються в північноамериканській валюті. Так, для того, щоби відправляти правосуддя в віддаленому районі, кандидат у судді має позолотити ручку в сумі 5 тисяч доларів.
Суддівська мантія в обласному центрі коштуватиме її здобувачеві вже 15 тисяч доларів. А крісло в столичному суді - всі 50 тисяч. І тому процес призначення суддів ну ніяк не можна пускати на самоплив.
Голова Вищої ради юстиції, народний депутат України, президент Одеської національної академії – це далеко не всі титули Сергія Ківалова. Ще він очолює Морську партію України, яка відома тим, що за кількістю членів вона вже наздогнала Партію реабілітації важкохворих.
Останній факт здається на перший погляд дещо дивним через явну ідеологічну непривабливість Морської партії в порівнянні з іншими аналогічними маргінальними утвореннями. Невідомо лише, кого приводитиме до влади ця мариністська партія? Невже матросів, мічманів та офіцерів Військово-морських сил України?
Але такий кадровий підхід до формування владних структур призвів би до неминучої дискримінації працівників річкового флоту та Дунайської флотилії. Одначе репутація Сергія Васильовича дозволяє відкинути будь-які підозри в намагання тягнути на себе політичну ковдру, оскільки незаангажованість Ківалова є загальновідомою.
Маючи можливість просувати на суддівські посади прихильників своєї партії, він жодного разу цим не скористався, завжди віддаючи переваги тим кандидатам у судді, які наближені до зовсім іншої політичної сили – СДПУ(О).
На законодавчих теренах
Треба зазначити, що суміщення Сергієм Васильовичем депутатського мандату з керуванням ВРЮ попри те, що подібне заборонено законом, насправді мало лише позитивні наслідки у вигляді внесених народним депутатом Ківаловим до Верховної Ради двох законопроектів – "Про соціальні і правові гарантії президентові України, що припинив виконання повноважень" та про внесення змін і доповнень до закону України "Про Вищу раду юстиції".
Перший законопроект викликав бурхливе обговорення через статтю 7, яка варта того, щоби її процитувати:
"Президент України має право на податкову амністію, що складається зі звільнення від фінансової, адміністративної або кримінальної відповідальності платника податків за ухиляння від сплати податкових зобов'язань, недекларування доходів і валютних цінностей, рухомого й нерухомого майна, розміщеного в Україні, а також за її межами."
Що саме спонукало Ківалова на такий неординарний крок – чи то бажання нагадати гаранту про свою відданість, чи то прагнення уникнути чергового порушення кримінальної справи щодо громадянина Кучми, чи то знайомство з подробицями життя української владної верхівки - наразі невідомо.
Чого не скажеш про інший законопроект, яким запропоновано внести кардинальні зміни до закону, що регламентує діяльність ВРЮ.
Точніше кажучи, внесений Ківаловим у вересні минулого року законопроект щодо реорганізації роботи ВРЮ отримав настільки негативну оцінку фахівців, що Сергій Васильович навіть і не став наполягати на розгляді свого дитятка у Верховній Раді.
Натомість п’ять найодіозніших положень ківаловського законопроекту були трохи пізніше внесені за підписами інших народних обранців – члена СДПУ(О) Єводкімова, комуніста Грача та "нашоукраїнця" Мойсика. Останнє прізвище в списку авторів законопроекту, до речі, у черговий раз доводить, що опозиціонери, на словах демонізуючи постать Медведчука, насправді нерідко діють та голосують в унісон з СДПУ(О), особливо, коли йдеться про ліквідацію в країні залишків правосуддя.
Зокрема, новим законопроектом планується, нарешті, вирішити питання про дозвіл членам Вищої ради юстиції офіційно займатися комерцією, на що вони зараз права не мають, оскільки перебувають на державній службі.
Натомість пропонується в законі "Про Вищу раду юстиції" закріпити положення про те, що члени цього органу не є державними службовцями. До того ж прийняття такої поправки зніме проблему сумісництва, оскільки наразі перебування народного депутата України на державній службі заборонено, і тому нардепу Ківалову доводиться краяти своє законослухняне серце докорами сумління, незаконно суміщаючи роботу ВРЮ з парламентською діяльністю.
Також законопроектом пропонується виключити із закону положення, яке встановлює 60-ти річне вікове обмеження щодо призначення членом ВРЮ. Причина внесення такої пропозиції є очевидною, оскільки її прийняття дозволить голові ВРЮ очолювати цей орган довічно.
Цьому ж підпорядкована й пропозиція скасувати положення про максимальну кількість строків перебування на посаді голови ВРЮ.
Вища рада юстиції може "осиротіти"?
Але цілком можливо, що всі ці хитрощі можуть Ківалову не знадобитися: 17 лютого Верховна Рада підтримала президента в його прагненні бачити голову Морської партії в складі оновленого Центрвиборчкому.
І тепер можна не сумніватися в тому, що на першому ж своєму засіданні Центральна виборча комісія обере своїм головою саме Сергія Васильовича.
Багато хто розцінив висунення Ківалова до ЦВК як реакцію адміністрації президента на майбутнє запровадження пропорційних виборів. І дійсно, при обранні до парламенту депутатів за мажоритарним принципом роль Центрвиборчкому в забезпеченні потрібного результату є доволі другорядною, а головні події (підкуп виборців, фальсифікація бюлетенів, залякування та побиття членів виборчих комісій) відбуваються на місцях.
З прийняттям закону про пропорційні вибори ситуація докорінно зміниться, а результат голосування вже залежатиме не стільки від тих, хто голосує, скільки від тих, хто рахуватиме голоси. Але чи не найголовнішим завданням нового голови ЦВК стане належний підрахунок голосів під час президентських виборів. І тут досвід Ківалова, набутий ним при просуванні по кар’єрних східцях, стане просто незамінним.
Оцінюючи цей досвід, не можна не пригадати оповідання прискіпливого біографа Ківалова одеського журналіста Бурладяну-Берладника про те, як Сергій Васильович уперше здобув загальноукраїнську славу в січні 1994 році, коли був заарештований у Сінгапурі та провів дві доби в місцевій в’язниці за спробу контрабандного ввезення двох мисливських рушниць.
Але не це привернуло увагу громадськості, і навіть не питання, де непримітний український турист знайшов 2 тисячі доларів, які необхідні були для його звільнення (у той час вивозити з України дозволялося не більше, аніж 250 доларів).
Найбільше сміху викликала заява професора Ківалова на ім’я начальника дозвільної системи УМВС в Одеській області пана Пишного – цитуємо мовою оригіналу: "Мне в 1994 году выдали разрешение на приобретение и ввоз в Украину ОХОТНИЧНОГО огнестрельного ружья".
Але ще більший скандал виник у 1998 році, коли кандидат у народні депутати України по 135 виборчому округу Ківалов офіційно повідомив, що є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Проведена перевірка встановила (лист Управління в справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 12.02.1998 №955), що насправді надані паном Ківаловим довідки є фальшивими.
Отже, є всі підстави вважати, що Ківалов, який не з чужих слів знає, що таке фальсифікація, зможе на посаді голови Центвиборчкому з першого погляду розпізнавати брехню та облуду.
Попри те, що це – не перша спроба Сергія Васильовича посісти місце голови Центрвиборчкому, призначення Ківалова головним рахівником виборчих перегонів ще зовсім не означає, що ВРЮ "знекивалиться".
Принаймні, якщо до цього дня ані президент України, ані генеральний прокурор, ані голова Верховного суду не висловили жодного здивування відносно перебування Ківалова на чолі ВРЮ "на громадських засадах", то незрозуміло, чому вони мають цим обурюватися, якщо він і надалі вершитиме суддівські долі навіть у випадку, якщо його трудова книжка "переїде" з Секретаріату Верховної Ради до Центрвиборчкому.
Ба більше того – якщо можна керувати "на громадських засадах" не тільки Одеською юридичною академією, де Ківалов підписує на правах ректора дипломи студентам (до речі, на сайті академії про Ківалова так і сказано: "Керівництво академією здійснює її президент — доктор юридичних наук, професор, академік УАННП С.В.Ківалов"), але й таким конституційним органом, як Вища рада юстиції, то ніхто не здивується, якщо й Центральну виборчу комісію Сергій Васильович також очолить на тих самих прямо заборонених законом засадах. Принаймні, це було б цілком логічним.
...плюс "ківалізація" всієї країни
Одне можна стверджувати точно: чи буде Ківалов й надалі очолювати ВРЮ одночасно з Центрвиборчкомом, чи сконцентрується виключно на роботі з організації виборів - це не дуже позначиться на кінцевому варіанті всіх цих пертурбацій.
Включення Ківалова до списку запропонованих президентом членів ЦВК є симптоматичним і свідчить про те, що в країні набуває завершення процес остаточного підпорядкування всіх гілок влади керівній та спрямовуючій силі СДПУ(О).
Випускник юридичного вишу, який, судячи з наведеної вище заяви на ім’я одеського міліціонера, не може навіть грамотно писати, при будь-якій іншій владі був би приречений на роботу хіба що в патрульно-постовій службі. Де, власне, Сергій Васильович і служив у 80-ті роки попри наявний в нього на той момент вчений ступень кандидата юридичних наук.
Бо чого варті всі наукові звання на вчені ступені нинішнього Голови ВРЮ, свідчить хоча б історія з "науковою розвідкою" Ківалова, надрукованою під назвою "Митне право в системі адміністративного права" в одеському журналі "Юридичний вісник". Не важко пересвідчитися в тому, що ця стаття була цілком списана Ківаловим в московського професора, доктора юридичних наук Дмитра Бахрака.
Єдине, що залишилося нез’ясованим – хто саме переклав чужу працю українською мовою, оскільки сам Сергій Васильович не здатний навіть на таке. Чітко усвідомлюючи свій фаховий рівень, Ківалов розуміє, що триматися при посадах та мати доступ до земних радощів він може виключно завдяки відданості нинішньому керівникові адміністрації президента.
Тому самому керівникові, який протягом кількох останніх років розставляє на всіх ключових посадах людей, які через свій фаховий і, скажімо прямо, загальноосвітній рівень ніколи б не мали можливості піднятися так високо, і які миттєво позбудуться цих посад, які тільки до влади прийде інша політична сила.
Те, що Ківалов приречений відігравати роль "камікадзе", без роздуму кидаючись в будь-який бій за сигналом з адміністрації президента, показали нещодавні події, коли руками нашого героя на належне місце був поставлений генеральний прокурор України.
Васильєв, що, нарешті, дорвався до омріяного крісла, уявив себе хазяїном у своєму відомстві та влаштував колосальні кадрові зміни, прагнучи в кожному регіоні поставити на "воєводство" відданих людей.
Доки знімалися з роботи прокурори Запорізької, Луганської чи Харківської областей, в адміністрації президента збентежено чухалися, але мовчали. Але як тільки Васильєв, не узгодивши своїх дій з найкращим юристом України, посягнув на комерційні інтереси прокурора Дніпропетровської області Шуби і навіть демонстративно звільнив останнього з посади чи то за розвал роботи, чи то за те, що той не ділився прибутками від горілчаного бізнесу, терпець на Банковій урвався.
Як наслідок – Ківалову допомогли пригадати, що відповідно до чинного законодавства Вища рада юстиції розглядає скарги на дисциплінарні стягнення не тільки суддів, але й прокурорів.
А звільнення з роботи – то є один з видів такого стягнення. Розглянувши заяву Шуби, який донедавна сам входив до складу ВРЮ, Вища рада юстиції уперше за свою шестирічну історію прийняла рішення про скасування наказу Генерального прокурора України від 26 грудня 2003 про звільнення Шуби з посади прокурора Дніпропетровської області.
Якщо ж пригадати, що Верховний суд України очолює також не чужий СДПУ(О) Василь Маляренко, а про прихильність до об’єднаних соціал-демократів керівництва "силовиків" теж сказано немало, то стає зрозумілим, що з таким тотальним контролем над усіма гілками влади Медведчуку навіть не варто марнувати час і здоров’я задля участі в наступній президентській виборчій кампанії.
З такими соратниками, як Ківалов, Віктору Володимирову вистачило б посади віце-президента футбольного клубу, бо решта країни й так вже фактично перебуває в його руках.
У випадку ж, якщо за підтримки соціалістів буде проведена політреформа, Медведчуку навіть не обов’язково буде жити в України для того, щоби нею правити. Бо вже зараз створено таку владну систему, завдяки якій керувати країною можна й у екзилі через численних смертників, що посіли майже всі помітні державні посади, щоправда, інколи – "на громадських засадах".
А саме стільки політичних реформ відбувається в країні: одна офіційна та малоуспішна, друга – негласна та вельми ефективна. Причому друга реформа, яку адміністрація президента блискуче проводить руками, а точніше – картками для голосування, депутатів від опозиції, з обранням до складу Центральної виборчої комісії Ківалова набула цілком доконаного вигляду.
А наслідки такого голосування ще довго відчуватимуть Ющенко та його прибічники, які навіть не зрозуміли, що таке Вища рада юстиції, хто її очолює і за кого (і головне – навіщо?) вони проголосували.
Лицар рожевої троянди
Постать нинішнього голови Вищої ради юстиції Серія Васильовича Ківалова є настільки міфологізованою, що навіть інформація про завершення 31 березня 2004 року шестирічного терміну його перебування в складі цього органу, по закінченні якого Сергій Васильович мав би облишити ВРЮ, не справила особливого враження на суддівський корпус.
Бо мало хто сумнівався в тому, що Ківалов все однаково знайшов би можливість не виконувати вимоги закону України "Про Вищу раду юстиції" і щось придумав би для того, аби й надалі перебувати на чолі ВРЮ.
Власне кажучи, з якого дива Ківалов має звертати увагу на якісь там шестирічні обмеження, якщо до цього дня він преспокійно нехтував іншим положення цього закону, згідно з яким голова Вищої ради юстиції може очолювати цей конституційний орган, лише працюючи в ньому на постійній основі?
Ця вимога є несумісною зі статусом народного депутата, і тому Сергій Васильович мав або скласти депутатські повноваження, або відмовитися від посади голови ВРЮ.
Одначе пан Ківалов знайшов третій варіант, оголосивши півтора роки тому, що й від депутатства не відмовиться, і Вищою радою юстиції керуватиме надалі. Але керуватиме на громадських засадах – подібно до того, як він на громадських засадах вже п’ять років очолює Одеську юридичну академію, де на правах ректора підписує дипломи випускникам цього вузу, але зарплатню за це не отримує, вдовольняючись виключно моральною насолодою.
Чому посада голови Вищої ради юстиції є настільки апетитною та привабливою, що заради неї можна на очах усієї юридичної спільноти порушувати навіть сам закон "Про Вищу раду юстиції", авторові цих строк розкрили очі знайомі судді під час неофіційного спілкування.
Виявляється, для того, щоби стати в нашій державі носієм правосуддя, потрібно мати не тільки відповідні вік та освіту, знання державної мови, необхідний стаж роботи та підписане головою ВРЮ подання президенту України про призначення неофіта на суддівську посаду.
Для долучення до сонму жерців незрячої богині нерідко ще й доводиться складати пожертви. А оскільки криваві жертвоприношення відійшли в Україні в небуття разом з язичництвом, пожертви наразі приймаються в північноамериканській валюті. Так, для того, щоби відправляти правосуддя в віддаленому районі, кандидат у судді має позолотити ручку в сумі 5 тисяч доларів.
Суддівська мантія в обласному центрі коштуватиме її здобувачеві вже 15 тисяч доларів. А крісло в столичному суді - всі 50 тисяч. І тому процес призначення суддів ну ніяк не можна пускати на самоплив.
Голова Вищої ради юстиції, народний депутат України, президент Одеської національної академії – це далеко не всі титули Сергія Ківалова. Ще він очолює Морську партію України, яка відома тим, що за кількістю членів вона вже наздогнала Партію реабілітації важкохворих.
Останній факт здається на перший погляд дещо дивним через явну ідеологічну непривабливість Морської партії в порівнянні з іншими аналогічними маргінальними утвореннями. Невідомо лише, кого приводитиме до влади ця мариністська партія? Невже матросів, мічманів та офіцерів Військово-морських сил України?
Але такий кадровий підхід до формування владних структур призвів би до неминучої дискримінації працівників річкового флоту та Дунайської флотилії. Одначе репутація Сергія Васильовича дозволяє відкинути будь-які підозри в намагання тягнути на себе політичну ковдру, оскільки незаангажованість Ківалова є загальновідомою.
Маючи можливість просувати на суддівські посади прихильників своєї партії, він жодного разу цим не скористався, завжди віддаючи переваги тим кандидатам у судді, які наближені до зовсім іншої політичної сили – СДПУ(О).
На законодавчих теренах
Треба зазначити, що суміщення Сергієм Васильовичем депутатського мандату з керуванням ВРЮ попри те, що подібне заборонено законом, насправді мало лише позитивні наслідки у вигляді внесених народним депутатом Ківаловим до Верховної Ради двох законопроектів – "Про соціальні і правові гарантії президентові України, що припинив виконання повноважень" та про внесення змін і доповнень до закону України "Про Вищу раду юстиції".
Перший законопроект викликав бурхливе обговорення через статтю 7, яка варта того, щоби її процитувати:
"Президент України має право на податкову амністію, що складається зі звільнення від фінансової, адміністративної або кримінальної відповідальності платника податків за ухиляння від сплати податкових зобов'язань, недекларування доходів і валютних цінностей, рухомого й нерухомого майна, розміщеного в Україні, а також за її межами."
Що саме спонукало Ківалова на такий неординарний крок – чи то бажання нагадати гаранту про свою відданість, чи то прагнення уникнути чергового порушення кримінальної справи щодо громадянина Кучми, чи то знайомство з подробицями життя української владної верхівки - наразі невідомо.
Чого не скажеш про інший законопроект, яким запропоновано внести кардинальні зміни до закону, що регламентує діяльність ВРЮ.
Точніше кажучи, внесений Ківаловим у вересні минулого року законопроект щодо реорганізації роботи ВРЮ отримав настільки негативну оцінку фахівців, що Сергій Васильович навіть і не став наполягати на розгляді свого дитятка у Верховній Раді.
Натомість п’ять найодіозніших положень ківаловського законопроекту були трохи пізніше внесені за підписами інших народних обранців – члена СДПУ(О) Єводкімова, комуніста Грача та "нашоукраїнця" Мойсика. Останнє прізвище в списку авторів законопроекту, до речі, у черговий раз доводить, що опозиціонери, на словах демонізуючи постать Медведчука, насправді нерідко діють та голосують в унісон з СДПУ(О), особливо, коли йдеться про ліквідацію в країні залишків правосуддя.
Зокрема, новим законопроектом планується, нарешті, вирішити питання про дозвіл членам Вищої ради юстиції офіційно займатися комерцією, на що вони зараз права не мають, оскільки перебувають на державній службі.
Натомість пропонується в законі "Про Вищу раду юстиції" закріпити положення про те, що члени цього органу не є державними службовцями. До того ж прийняття такої поправки зніме проблему сумісництва, оскільки наразі перебування народного депутата України на державній службі заборонено, і тому нардепу Ківалову доводиться краяти своє законослухняне серце докорами сумління, незаконно суміщаючи роботу ВРЮ з парламентською діяльністю.
Також законопроектом пропонується виключити із закону положення, яке встановлює 60-ти річне вікове обмеження щодо призначення членом ВРЮ. Причина внесення такої пропозиції є очевидною, оскільки її прийняття дозволить голові ВРЮ очолювати цей орган довічно.
Цьому ж підпорядкована й пропозиція скасувати положення про максимальну кількість строків перебування на посаді голови ВРЮ.
Вища рада юстиції може "осиротіти"?
Але цілком можливо, що всі ці хитрощі можуть Ківалову не знадобитися: 17 лютого Верховна Рада підтримала президента в його прагненні бачити голову Морської партії в складі оновленого Центрвиборчкому.
І тепер можна не сумніватися в тому, що на першому ж своєму засіданні Центральна виборча комісія обере своїм головою саме Сергія Васильовича.
Багато хто розцінив висунення Ківалова до ЦВК як реакцію адміністрації президента на майбутнє запровадження пропорційних виборів. І дійсно, при обранні до парламенту депутатів за мажоритарним принципом роль Центрвиборчкому в забезпеченні потрібного результату є доволі другорядною, а головні події (підкуп виборців, фальсифікація бюлетенів, залякування та побиття членів виборчих комісій) відбуваються на місцях.
З прийняттям закону про пропорційні вибори ситуація докорінно зміниться, а результат голосування вже залежатиме не стільки від тих, хто голосує, скільки від тих, хто рахуватиме голоси. Але чи не найголовнішим завданням нового голови ЦВК стане належний підрахунок голосів під час президентських виборів. І тут досвід Ківалова, набутий ним при просуванні по кар’єрних східцях, стане просто незамінним.
Оцінюючи цей досвід, не можна не пригадати оповідання прискіпливого біографа Ківалова одеського журналіста Бурладяну-Берладника про те, як Сергій Васильович уперше здобув загальноукраїнську славу в січні 1994 році, коли був заарештований у Сінгапурі та провів дві доби в місцевій в’язниці за спробу контрабандного ввезення двох мисливських рушниць.
Але не це привернуло увагу громадськості, і навіть не питання, де непримітний український турист знайшов 2 тисячі доларів, які необхідні були для його звільнення (у той час вивозити з України дозволялося не більше, аніж 250 доларів).
Найбільше сміху викликала заява професора Ківалова на ім’я начальника дозвільної системи УМВС в Одеській області пана Пишного – цитуємо мовою оригіналу: "Мне в 1994 году выдали разрешение на приобретение и ввоз в Украину ОХОТНИЧНОГО огнестрельного ружья".
Але ще більший скандал виник у 1998 році, коли кандидат у народні депутати України по 135 виборчому округу Ківалов офіційно повідомив, що є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Проведена перевірка встановила (лист Управління в справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 12.02.1998 №955), що насправді надані паном Ківаловим довідки є фальшивими.
Отже, є всі підстави вважати, що Ківалов, який не з чужих слів знає, що таке фальсифікація, зможе на посаді голови Центвиборчкому з першого погляду розпізнавати брехню та облуду.
Попри те, що це – не перша спроба Сергія Васильовича посісти місце голови Центрвиборчкому, призначення Ківалова головним рахівником виборчих перегонів ще зовсім не означає, що ВРЮ "знекивалиться".
Принаймні, якщо до цього дня ані президент України, ані генеральний прокурор, ані голова Верховного суду не висловили жодного здивування відносно перебування Ківалова на чолі ВРЮ "на громадських засадах", то незрозуміло, чому вони мають цим обурюватися, якщо він і надалі вершитиме суддівські долі навіть у випадку, якщо його трудова книжка "переїде" з Секретаріату Верховної Ради до Центрвиборчкому.
Ба більше того – якщо можна керувати "на громадських засадах" не тільки Одеською юридичною академією, де Ківалов підписує на правах ректора дипломи студентам (до речі, на сайті академії про Ківалова так і сказано: "Керівництво академією здійснює її президент — доктор юридичних наук, професор, академік УАННП С.В.Ківалов"), але й таким конституційним органом, як Вища рада юстиції, то ніхто не здивується, якщо й Центральну виборчу комісію Сергій Васильович також очолить на тих самих прямо заборонених законом засадах. Принаймні, це було б цілком логічним.
...плюс "ківалізація" всієї країни
Одне можна стверджувати точно: чи буде Ківалов й надалі очолювати ВРЮ одночасно з Центрвиборчкомом, чи сконцентрується виключно на роботі з організації виборів - це не дуже позначиться на кінцевому варіанті всіх цих пертурбацій.
Включення Ківалова до списку запропонованих президентом членів ЦВК є симптоматичним і свідчить про те, що в країні набуває завершення процес остаточного підпорядкування всіх гілок влади керівній та спрямовуючій силі СДПУ(О).
Випускник юридичного вишу, який, судячи з наведеної вище заяви на ім’я одеського міліціонера, не може навіть грамотно писати, при будь-якій іншій владі був би приречений на роботу хіба що в патрульно-постовій службі. Де, власне, Сергій Васильович і служив у 80-ті роки попри наявний в нього на той момент вчений ступень кандидата юридичних наук.
Бо чого варті всі наукові звання на вчені ступені нинішнього Голови ВРЮ, свідчить хоча б історія з "науковою розвідкою" Ківалова, надрукованою під назвою "Митне право в системі адміністративного права" в одеському журналі "Юридичний вісник". Не важко пересвідчитися в тому, що ця стаття була цілком списана Ківаловим в московського професора, доктора юридичних наук Дмитра Бахрака.
Єдине, що залишилося нез’ясованим – хто саме переклав чужу працю українською мовою, оскільки сам Сергій Васильович не здатний навіть на таке. Чітко усвідомлюючи свій фаховий рівень, Ківалов розуміє, що триматися при посадах та мати доступ до земних радощів він може виключно завдяки відданості нинішньому керівникові адміністрації президента.
Тому самому керівникові, який протягом кількох останніх років розставляє на всіх ключових посадах людей, які через свій фаховий і, скажімо прямо, загальноосвітній рівень ніколи б не мали можливості піднятися так високо, і які миттєво позбудуться цих посад, які тільки до влади прийде інша політична сила.
Те, що Ківалов приречений відігравати роль "камікадзе", без роздуму кидаючись в будь-який бій за сигналом з адміністрації президента, показали нещодавні події, коли руками нашого героя на належне місце був поставлений генеральний прокурор України.
Васильєв, що, нарешті, дорвався до омріяного крісла, уявив себе хазяїном у своєму відомстві та влаштував колосальні кадрові зміни, прагнучи в кожному регіоні поставити на "воєводство" відданих людей.
Доки знімалися з роботи прокурори Запорізької, Луганської чи Харківської областей, в адміністрації президента збентежено чухалися, але мовчали. Але як тільки Васильєв, не узгодивши своїх дій з найкращим юристом України, посягнув на комерційні інтереси прокурора Дніпропетровської області Шуби і навіть демонстративно звільнив останнього з посади чи то за розвал роботи, чи то за те, що той не ділився прибутками від горілчаного бізнесу, терпець на Банковій урвався.
Як наслідок – Ківалову допомогли пригадати, що відповідно до чинного законодавства Вища рада юстиції розглядає скарги на дисциплінарні стягнення не тільки суддів, але й прокурорів.
А звільнення з роботи – то є один з видів такого стягнення. Розглянувши заяву Шуби, який донедавна сам входив до складу ВРЮ, Вища рада юстиції уперше за свою шестирічну історію прийняла рішення про скасування наказу Генерального прокурора України від 26 грудня 2003 про звільнення Шуби з посади прокурора Дніпропетровської області.
Якщо ж пригадати, що Верховний суд України очолює також не чужий СДПУ(О) Василь Маляренко, а про прихильність до об’єднаних соціал-демократів керівництва "силовиків" теж сказано немало, то стає зрозумілим, що з таким тотальним контролем над усіма гілками влади Медведчуку навіть не варто марнувати час і здоров’я задля участі в наступній президентській виборчій кампанії.
З такими соратниками, як Ківалов, Віктору Володимирову вистачило б посади віце-президента футбольного клубу, бо решта країни й так вже фактично перебуває в його руках.
У випадку ж, якщо за підтримки соціалістів буде проведена політреформа, Медведчуку навіть не обов’язково буде жити в України для того, щоби нею правити. Бо вже зараз створено таку владну систему, завдяки якій керувати країною можна й у екзилі через численних смертників, що посіли майже всі помітні державні посади, щоправда, інколи – "на громадських засадах".
