Один день із життя Левка Лук'яненка
П'ятниця, 23 серпня 2002, 15:43
В історії України ХХ століття навряд чи знайдеться особистість, яка б асоціювалися з ідеєю незалежності більше, ніж Левко Лук'яненко. Грушевський – все-таки історик, Бандера – символ збройного опору, Стус – геніальний поет. А от пан Левко – і символ, і легенда. День незалежності, що він наближав усе свідоме життя, збігається з днем його народження. Поздоровляємо!
У паспорті Лук'яненка написано чорним по білому - народився 24 серпня 1927 р. у селі Хрипівка Городнянського району, що на Чернігівщині. Але ювілей – 75 років – він буде відзначати... через рік. За словами Левка Григоровича виходить, що винуватець цього – співробітник райвійськкомату. А було все так: "Наприкінці 1944 р. мене відправили у військкомат для двотижневого вишколу. Потім вибрали найбільш високих і наказали йти в армію. На мене теж показали пальцем. Я заявив, що 1928 року народження. "Принесіть довідку і тоді не підете" - говорять. Мати не змогла одержати таку довідку, і мене взяли разом із 1927-м...".
Волею провидіння день його народження відзначається в нашій країні як державне свято. Упевнений, що це не випадковий збіг.
***
24 серпня 1928 р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків народився син. Назвали його трохи нетиповим для поліської глибинки ім'ям Левко.
24 серпня 1944 р. юнаку виповнилося 15 років, але незабаром (і ми вже знаємо, як це відбулося) його рекрутували в ряди Радянської Армії. Фронт був уже далеко, служив на звільненій від фашистів Житомирщині та в Австрії. Там уперше задумався над волаючою несправедливістю: український селянин, що працює за трудодні, живе в голоді і бідності, а бауер сам їсть від пуза й працівників своїх годує. Дослужуючи термінову в Азербайджані, остаточно вирішує присвятити себе ідеї незалежності українського народу від будь-яких окупантів.
24 серпня 1953 р. – студент юридичного факультету МГУ. Під час навчання в Москві вступає в Компартію: не заради кар'єри, а щоб мати можливість більш ефективно вести боротьбу.
Тридцятиріччя, 24 серпня 1958 р., зустрів на посаді партійного пропагандиста Радехівського райкому КПУ. У той же час разом із приятелем Степаном Вируном готує проект програми Українського робочо-селянського союзу. Мета: отримання самостійності на підставі норм діючої Радянської Конституції і міжнародного права.
24 серпня 1961 р. зустрів у камері слідчого ізолятора львівського КДБ. За створення "антирадянської організації" був засуджений до найвищої міри покарання – страти. Репресивна машина дала слабину, касаційний суд замінив розстріл 15-ма роками ув'язнення.
Усі свої дні народження в 1961-1975 рр. Левко Лук'яненко відзначав у виправних установах "архіпелагу ГУЛАГ", на просторах якого "відлига" не спостерігалася. Мордовія, Урал, Володимирський централ, психіатрична "лікарня" м. Рибінська – головні маршрути адресованих йому листів.
24 серпня 1977 р., у день п'ятдесятиліття, у листі до Президії Верховної Ради СРСР описав умови, в яких він опинився після виходу з табору. Довічний адміністративний нагляд, перлюстрація листів, підслуховування розмов, неможливість працювати за спеціальністю, вічне передчуття нового арешту. "Не бажаючи все життя проробити електриком і оглядати рідний край тільки в околицях м. Чернігова", просить дозволити виїхати з Радянського Союзу. Назавжди.
24 серпня 1978 р. – знову в ізоляції. СІЗО чернігівського КДБ – у чеканні касації на рішення "найгуманнішого суду у світі". 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання – така була плата за створення Української Гельсінської групи.
1980-1988 р. – в'язень дільниці особливого режиму колонії ВР-389/36 у селі Кучино Пермської області. Ще перебуваючи в засланні в селі Березівка Томської області, обраний лідером УГГ.
Усього через три роки після звільнення з радянського концтабору, 24 серпня 1991 р., Левко Лук'яненко написав Акт проголошення незалежності України. Депутати – і комуністи, і рухівці – дружно проголосували "ЗА".
Це був найкращий із усіх можливих подарунків до дня народження Левка Лук'яненка, що віддав 26 років волі за півсторінки машинописного тексту.
У паспорті Лук'яненка написано чорним по білому - народився 24 серпня 1927 р. у селі Хрипівка Городнянського району, що на Чернігівщині. Але ювілей – 75 років – він буде відзначати... через рік. За словами Левка Григоровича виходить, що винуватець цього – співробітник райвійськкомату. А було все так: "Наприкінці 1944 р. мене відправили у військкомат для двотижневого вишколу. Потім вибрали найбільш високих і наказали йти в армію. На мене теж показали пальцем. Я заявив, що 1928 року народження. "Принесіть довідку і тоді не підете" - говорять. Мати не змогла одержати таку довідку, і мене взяли разом із 1927-м...".
Волею провидіння день його народження відзначається в нашій країні як державне свято. Упевнений, що це не випадковий збіг.
***
24 серпня 1928 р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків народився син. Назвали його трохи нетиповим для поліської глибинки ім'ям Левко.
24 серпня 1944 р. юнаку виповнилося 15 років, але незабаром (і ми вже знаємо, як це відбулося) його рекрутували в ряди Радянської Армії. Фронт був уже далеко, служив на звільненій від фашистів Житомирщині та в Австрії. Там уперше задумався над волаючою несправедливістю: український селянин, що працює за трудодні, живе в голоді і бідності, а бауер сам їсть від пуза й працівників своїх годує. Дослужуючи термінову в Азербайджані, остаточно вирішує присвятити себе ідеї незалежності українського народу від будь-яких окупантів.
24 серпня 1953 р. – студент юридичного факультету МГУ. Під час навчання в Москві вступає в Компартію: не заради кар'єри, а щоб мати можливість більш ефективно вести боротьбу.
Тридцятиріччя, 24 серпня 1958 р., зустрів на посаді партійного пропагандиста Радехівського райкому КПУ. У той же час разом із приятелем Степаном Вируном готує проект програми Українського робочо-селянського союзу. Мета: отримання самостійності на підставі норм діючої Радянської Конституції і міжнародного права.
24 серпня 1961 р. зустрів у камері слідчого ізолятора львівського КДБ. За створення "антирадянської організації" був засуджений до найвищої міри покарання – страти. Репресивна машина дала слабину, касаційний суд замінив розстріл 15-ма роками ув'язнення.
Усі свої дні народження в 1961-1975 рр. Левко Лук'яненко відзначав у виправних установах "архіпелагу ГУЛАГ", на просторах якого "відлига" не спостерігалася. Мордовія, Урал, Володимирський централ, психіатрична "лікарня" м. Рибінська – головні маршрути адресованих йому листів.
24 серпня 1977 р., у день п'ятдесятиліття, у листі до Президії Верховної Ради СРСР описав умови, в яких він опинився після виходу з табору. Довічний адміністративний нагляд, перлюстрація листів, підслуховування розмов, неможливість працювати за спеціальністю, вічне передчуття нового арешту. "Не бажаючи все життя проробити електриком і оглядати рідний край тільки в околицях м. Чернігова", просить дозволити виїхати з Радянського Союзу. Назавжди.
24 серпня 1978 р. – знову в ізоляції. СІЗО чернігівського КДБ – у чеканні касації на рішення "найгуманнішого суду у світі". 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання – така була плата за створення Української Гельсінської групи.
1980-1988 р. – в'язень дільниці особливого режиму колонії ВР-389/36 у селі Кучино Пермської області. Ще перебуваючи в засланні в селі Березівка Томської області, обраний лідером УГГ.
Усього через три роки після звільнення з радянського концтабору, 24 серпня 1991 р., Левко Лук'яненко написав Акт проголошення незалежності України. Депутати – і комуністи, і рухівці – дружно проголосували "ЗА".
Це був найкращий із усіх можливих подарунків до дня народження Левка Лук'яненка, що віддав 26 років волі за півсторінки машинописного тексту.
