Час дорослішати! Або про стокгольмський синдром української свідомості
Зарубіжні журналісти, з якими останнім часом доводиться спілкуватися досить часто, не можуть ніяк зрозуміти логіки пересічного українця - чому коли більшість населення незадоволені ситуацією, яка склалася в державі - вони одночасно підтримують ті політичні сили та політиків, які за неї відповідальні?
Здавалося б, просте для іноземця запитання ставить більшість вітчизняних аналітиків у безвихідь. Іноземець, навчений тим, що за значно менші провини їхні політики зазнають куди відчутнішого тиску від своїх виборців - пояснюють таку поведінку українців хіба лише психологічними патологіями так званого стокгольмського синдрому - феноменом, коли жертва починає звикати і навіть симпатизувати своєму кривднику.
Причини такої неординарної поведінки звичайно ж неоднозначні. Пояснюються вони насамперед панічним страхом перед новим. Надто часто усе нове, яке траплялося у нашій політичній історії, а особливо за новітньої доби - було для пересічних українців зі знаком мінус.
На жаль, усі зміни, що відбувалися останнім часом в країні, приводили до погіршення, а не покращення ситуації. Тому поряд з природнім бажанням змінити життя на краще, підсвідомо спрацьовує страх, що зміни лише ускладнять життя. Саме тут, мабуть, і слід шукати основну причину стокгольмського синдрому на українському ґрунті.
Між тим абсолютно зрозуміло, що передвиборча агітація про новий час та новий курс нового президента від старих політиків мало кого вводить в оману.
Для нової політики - необхідні нові політики. Люди, які не втратили почуття довіри у вкрай розчарованих громадян.
Що в суспільстві існує синдром суспільної втоми та великий запит на нові обличчя - явище очевидне. Попри досить високі рейтинги підтримки, жодний із нині діючих політиків не має переважаючого позитивного рейтингу.
Це означає, що сумарна більшість, тих що його не підтримують переважає числом його симпатиків. Отож суспільні зміни з таким рівнем суспільної недовіри навряд чи хтось наважиться робити.
Тому виходить, що для того, щоб жити краще - необхідні зміни, а для їх впровадження - необхідно подолати страх перед ними. Можливо, саме у цьому полягає феномен нинішньої популярності Януковича - для більшості людей його обрання означає зміни. З іншого боку, - усвідомлення того, що все залишиться по-старому.
Тому свідомість пересічного українського виборця сьогодні наче в підлітка, який хоче стати самостійним, але панічно боїться цієї самостійності. Й доки ми не позбудемося страху перед змінами - доти підтримуватимемо старих політиків й перебуватиме у тому стані в якому знаходимося нині.
Не можна змінювати - нічого не міняючи. Для кращого життя ми повинні позбутися дитячих страхів. Час дорослішати!
Юрій Шведа, політолог, Львів, для УП
