Прорвало! Таки прорвало!

Пан Петро Камінь, член ОУН (р) оприлюднив статтю "Організація українських націоналістів загубила Ідеал".

Це не просто допис на півтори сторінки, а суцільне волання. Добродій Камінь любить Україну, сучасний стан вважає абсолютно нестерпним і волає "Про-о-бі!" І цілком слушно пише: "Бо життя без ідеалу, його візії та руху до нього-взагалі закреслює весь зміст і рацію створення людини Господом...Однак оформлення України як держави дозволило вчорашнім членам ОУН заспокоїти себе досягненням головної цілі боротьби...Головною ж помилкою, якої припустилися затяті вчорашні бійці, стала втрата Ідеалу".

Заклик до боротьби вчасний і справедливий і хай він знайде відгук у молодих серцях!

Волайте, сини України середнього покоління, хай вас почує молодше. І як завжди в історії буває, саме молодше покоління зорганізує фронт безоглядної боротьби проти своїх та іноплемінних п'явок, що ссуть кров з українського тіла і не дають їй зрушитися з місця.

Та нехай полемічний запал не заносить молодих націоналістів так, як заніс добродія Каміня. Його звинувачення учасників національно-визвольної збройної боротьби у втраті ідеалу, абсурдне. Він проігнорував людську природу та виявив незнання історії.

Пише: "Головною ж помилкою, якої припустилися затяті вчорашні бійці, стала втрата Ідеалу".

Камінь ображає моїх побратимів по ув'язненню й боротьбі в концтаборах з бандерівської генерації звинуваченням їх втраті Ідеалу.

Вони його не втратили упродовж усіх трьох етапів їхнього земного життя.

Не втратили у час національно-визвольної боротьби проти московських, німецьких, польських і знову московських окупантів.

Не втратили за 25 років рабської праці й страждань в сибірських жорстоких холодних і голодних концтаборах.

Не втратили Ідеалу в час доживання віку в юридично незалежній Україні з антиукраїнською владою, що не скасувала вироки Московської імперії й, принижуючи їхню людську й національну гідність, вважає їх за злочинців.

Вимагати, щоб ці люди в незалежній Україні на закаті своїх років були передовим загоном у боротьбі за українську Україну, (носіями великого Ідеалу), означає не знати історії, яка свідчить, що завжди велику війну веде нове покоління, і тільки окремі особи з попередньої війни беруть участь у наступній.

Проте, підкреслюю, повалення влади, що походить від окупаційної адміністрації, і створення нової влади, яка матиме за мету відродження України, а не нагромадження особистих капіталів-це новий окремий етап в історії України. І здійснити його належить новому поколінню.

Камінь пише: "...українство не мало справжніх Провідників, помилково приймаючи за таких шестидесятників Лук'яненка, Чорновола та інших, що були скоріше борцями за права людини, ніж борцями за права українства як нації".

Українство приймало за провідників тих, хто діяв. Не могло воно приймати за провідників когось іншого, хто можливо був би й кращим, коли б виліз із запічку й почав діяти. І не про провідництво я думав 1958 року, творячи Українську робітничо-селянську спілку (УРСС), а про Україну та бажання звільнити її від московського колоніяльного рабства.

1961 року мене засудили за націоналізм до страти. Її замінили на 15 років ув'язнення і я їх провів разом з бандерівцями в Мордовських концтаборах та Владимирській в'язниці.

Таким чином, пане Камінь, коли в Україні народжувалося шестидесятництво, я був далеко від України. Страшенно радий був його появі, а потім і знайомству з його представниками в концтаборах.

Себе ж шестидесятником не вважав з тої простої причини, що це було б пониженням політичної мети від вимоги самостійності України до захисту мови, культури та інших духовних цінностей.

Політичне завдання полягало в тому, щоб не націоналісту опускатися до шестидесятництва, а шестидесятників підіймати до рівня націоналістів.

Проте, протестую проти Вашого такого собі зневажливого ставлення до боротьби шестидесятників наче їхня боротьба-це так собі, дрібниці. Якщо держава засуджувала їх до 7 років ув'язнення та 5 років заслання, то така державна оцінка є власне належним показником політичної важливості справи.

Пан Камінь волає за Провідником, Месією який повинен з'явитися і на нього він покладає всі надії.(Він пише це слово з великої літери, що означає Геніяльний, Великий провідник).

Мені знайоме оце жадання Месії і про це добре написано в моїй книжці "Національна ідея і національна воля" в параграфі "Коли прийде Спаситель". Книжка вже декілька разів перевидавалася і жаль, що Камінь її не читав, бо знайшов би ґрунтовну відповідь про надію на Спасителя.

І останнє зауваження.

Вдруге я отримав від комуністичної влади 10 років ув'язнення в тюрмі та 5 років заслання за участь у створенні 1976 року Української громадської групи сприяння виконанню Гельсинських угод(УГГ). Вона була в низці боротьби патріотів України у захисті українства наступним кроком, що підіймав захист української справи на вищий, у т.ч. міжнародний рівень.

Не має значення, чи ви вважатимете УГГ продовжувачкою шестидесятництва з вашим зневажливим до нього ставленням чи явищем, породженим самим колоніяльним станом України, важливо, щоб ви зрозуміли, що боротьба за права в тих історичних умовах-це був реальний шлях у бік виходу України з-під влади Москви, отже стратегічно правильний шлях!

І знайте, що 15 років неволі не давали за абищо.

***

У відповідь на статтю пана Каміня пан Андроник Кармелюк написав статтю "Вічний ідеал, а змінний - Провід", якою, очевидячки, почав дискусію. Ясна річ, корисну дискусію. Вона зручна оперативністю, цікава гострим емоційним напруженням і корисна влучними зауваженнями та закликами до дії.

Проте шановний Кармелюк, як і його попередник Камінь виявив незнання історичних моментів у новій незалежній Україні і різних позицій політиків Лук'яненка і Чорновола.

Він пише:" Однак усі ми теж пам'ятаємо, як вони на догоду особистим амбіціям активно виступали проти українського визвольного націоналізму і всіляко перешкоджали утворенню у Верховній Раді окремої націоналістичної фракції депутатів.

Насправді Чорновіл і Лук'яненко робили спробу вилучити організований та ідеологічний націоналізм з політичного поля України".

Щодо амбіційності. Вона далебі наше вроджене національне лихо-як негативний бік вельми позитивної психічної особливості вродженого індивідуалізму. Проте почуття шляхетності вимагає конкретного аналізу перед тим, як виголошувати звинувачення.

З огляду на звинувачення гамузом мене й Чорновола, вважаю за необхідне уточнити фактичний бік справи та його політичне значення.

Фактичний бік справи. Десь у кінці серпня 1991 року Михайло Горинь, і я зустрінулися в лікарні з В'ячеславом Чорноволом, де він тоді лікувався, і провели нараду про кандидатуру на посаду президента від націонал-державницьких сил.

Нарада нас трьох вирішила зупинитися на кандидатурі Лук'яненка. Я був тоді головою УРП і УРП розгорнула роботу, але приблизно через місяць чи півтора Рух на чолі з Чорноволом починає свою окрему передвиборчу кампанію - так з однієї кандидатури стало дві.

Конкурентами пану Кравчуку стали Гриньов, Лук'яненко, Табурянський, Чорновіл та Юхновський.

Політичне значення множинності кандидатів. Статус кандидата мав значні переваги супроти звичайного агітатора. Кожен з кандидатів агітував за себе та закликав виборців проголосувати за незалежність України.

Із серпня до 1 грудня 1991 року і націоналісти й комуністи закликали виборців підтримати Акт проголошення України незалежною державою, який Верховна Рада схвалила 24 серпня 1991 року.

Ця односпрямованість різних політичних сил - унікальне явище в історії України. Мотиви були різні, але саме ця однакова спрямованість у головному-у питанні незалежності України - дала 91% голосів "за".

Суспільство було советизоване й комунізоване так глибоко, що боялося націоналістів, дисидентів, інакодумців і загалом усіх "не наших".

"Нашим" для нього був свій, комуніст Кравчук і за нього проголосувало 2/3 виборців. Третина голосів поділилася між п'ятьма конкурентами Кравчука. Вона могла належати не п'ятьом, а одному - однаково з третиною голосів президентом стати не можна. Чотири з п'ятьох це добре розуміли й привітали Кравчука з перемогою.

Стан суспільства 1991 року визначив неминучість перемоги комуністичного функціонера, точно так само як наступним президентом мав стати представник червоного директорату - і ним став Кучма.

За історичної неминучості перемоги представника партноменклатури множинність кандидатів, які агітували за незалежність України - це великий плюс. І коли б тоді в тих конкретних умовах і з тою однією головною метою нас було десять, це було б ще краще, бо схилили б ще більше виборців підтримати Акт про Незалежність 24 серпня 1991 року.

Кармелюк каже, що всі пам'ятають, як Чорновіл і я "виступали проти українського визвольного націоналізму". Пане Кармелюк, не може бути, щоб всі мали таку "пам'ять" як Ви. Це просто неможливо. Бо Ви якщо не навмисне все плутаєте, то показуєте дивовижне незнання політичних дій і програм цих двох політиків.

До такої плутанини Ви не можете зараховувати багатьох! Багато знають історію значно краще за Вас і їм в голову не прийде приписувати мені негативне ставлення до націоналізму - ідеології, яка все моє життя є теоретичним керівництвом моєї діяльності.

Хіба моя історико-футурологічна праця "Що далі?"1988-1989 років не націоналістична?

І хіба вся моя діяльність у Верховній Раді, як і поза нею, не націоналістична? Якщо боротьба за незалежність та її утвердження не націоналізм, то що тоді у ваших очах є націоналізмом?

Трохи фактів на доказ неуцтва пана Кармелюка.

За два дні до відкриття сесії Верховної Ради УРСР 13 травня 1990 року. 12 членів УРП на чолі з головою УРП Лук'яненком створили радикальну депутатську групу "Незалежність" з 23 депутатів.

У липні 1990 року вона збільшилася до 28. І загалом ніхто і ніколи не міг почути від мене якісь висловлювання проти націоналізму. А ви кажете, що я перешкоджав утворенню у Верховній Раді окремої націоналістичної фракції депутатів. Що за абсурд?!

Трохи історії. 7 липня 1996 року я та Чемерис вийшли з депутатської фракції "Державність" у Верховній Раді, бо вона услід за президентом і Рухом виступала за винесення проекту конституції на референдум, що було неприпустимим на той час, і УРП виступала категорично проти, бо велика пасивність виборців могла зірвати референдум і тим підтвердити московську і польську пропаганду про те, що українська нація є недержавницька.

Вихід з "Державності" усував двоїстість становища: з одного боку, УРП - опозиційна партія, з іншого боку, "Державність"-пропрезидентська, і того перебування в "Державності" викликало логічне питання: якою ж є справжня лінія УРП?

Наша совість не дозволяла робити вигляд, що ми не розуміли всієї згубності політики, що її п'ять років здійснювала провідна верства української держави, яку з часів президента Кучми активно підтримував Рух.

Тобто це був наклеп на мене про "спробу вилучити організований та ідеологічний націоналізм з політичного поля України". Абсурд!

Я все життя як тільки можу поширюю націоналістичну ідеологію. І це свідчить, що Ви не прочитали жодної моєї книжки!!! Ви навіть не познайомилися з моїм збірником політичних статей "Народження нової ери", бо якби прочитали, то мабуть не писали такі нісенітниці..

І останнє. Ви закликаєте "іти шляхом економічного націоналізму". Пропоную в порядку обміну думками прочитати параграф "Домашні роздуми про націоналізм пролетарів і капіталістів" з моєї книжки "На землі кленового листка", де з позицій посла України в Канаді та умов капіталістичних країн про це написано доволі виразно.

Боже, додай цим патріотичним хлопцям до їхнього завзяття ще розуму і знань!

Левко Лук'яненко