Спроба №2: чому "формула Штайнмаєра" для Донбасу цього разу може спрацювати

29-30 травня вперше від часу обрання президентом Німеччини в Україні з дводенним візитом перебував Франк-Вальтер Штайнмаєр. Він провів зустріч з президентом України Петром Порошенком та прем’єром Володимиром Гройсманом, а також відвідав Львів.

Відверто говорячи, цей візит хоч і не залишився без уваги наших ЗМІ, проте склалося враження, що політична вага цієї події серйозно недооцінена.

Звісно, таку слабеньку та дещо "рівну" медійну реакцію на відвідини нашої країни німецького очільника можна пояснити концентрацією уваги на неймовірну, без перебільшення, історію про "вбивство" журналіста Аркадія Бабченка, що зачепила буквально весь світ.

Проте щось усередині підказує, що візит Штайнмаєра незабаром матиме не менш гучні політичні наслідки.

Відверто говорячи, щодо результативності цієї зустрічі для України в багатьох виникало чимало сумнівів. Мовляв, президент у парламентській Німеччині – фігура скоріш номінальна, адже реальною політичною владою в цій країні насправді наділений канцлер: сьогодні – Ангела Меркель.

Тому про користь відвідин Штайнмаєра України говорили переважно в контексті моральної підтримки, яка, до слова, наразі для нас геть не зайва.

У деякому сенсі такі прогнози підтвердили перші заяви німецького президента про основну ціль його візиту – святкування німецько-українського року мов.

Та попри те, що і український, і німецький президенти під час зустрічі робили досить серйозні політичні заяви на кшталт ризиків від будівництва "Північного потоку-2", підготовки нових переговорів у "нормандському форматі", чи необхідності введення миротворців ООН на Донбас, але через деяку номінальність посади президента в Німеччині навіть вони не сприймалися через призму очікувань практичних наслідків.

Таку позицію вважаю дещо легковажною з кількох причин:

По-перше, останнім часом німецькі політики аж надто підозріло зачастили до України – не встиг завершити візит президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, як уже розпочав свій керівник зовнішньополітичного відомства – Гайко Маас. Збіг?

По-друге, не слід забувати, що Франк-Вальтер Штайнмаєр – не тільки чинний президент Німеччини з досить обмеженими повноваженнями, але й колишній двічі керівник німецького МЗС (2005-2009 та 2013-2017 роки), який разом із солідним політичним досвідом в загальному є ще й одним із засновників, так би мовити, Мінських домовленостей. А отже – проблема України йому зовсім не чужа.

По-третє, теперішній німецький президент відомий не тільки своїм лояльним ставленням до Росії, але і як автор так званої "формули Штайнмаєра" щодо врегулювання кризи на Донбасі.

Нагадаю, "формула Штайнмаєра" передбачає варіант врегулювання конфлікту на Донбасі шляхом надання спочатку тимчасового особливого статусу окремим територіям Донбасу, а потім – після доповіді представників ОБСЄ за підсумками виборів на непідконтрольній Україні території – надання постійного особливого статусу цим територіям.

Отже, як бачимо, в українських питаннях чинний німецький президент геть не новачок.

Варто зазначити, що "формула Штайнмаєра" була запропонована мінським переговорникам, аби зрушити з мертвого місця вирішення конфлікту на Донбасі ще в 2015 році.

Проте, незважаючи на захват Росії від такої ідеї, впровадити формулу в життя тоді так і не вдалося, оскільки Україна наполягала на першочерговому виконанні безпекових пунктів, а вже потім – політичних. Адже вибори під дулами автоматів – далеко не взірець демократичного волевиявлення.

Тим більше, після неодноразового оголошення перемир’я бойовики постійно порушували режим тиші, а довіра до місії ОБСЄ з росіянами у своєму складі дещо ослабла.

На зміну вищезазначеному алгоритму, який би поклав край війні на українському сході, прийшла ідея миротворців ООН, дискусії про яку точаться вже не один рік як на експертному, так і на політичному рівнях.

Проте без згоди Росії, яка, до слова, з 1 червня очолила Радбез ООН, дати "зелене світло" рішенню по миротворцях буде фактично не можливо.

Тому очевидно, що потрібні переговори, домовленості, компроміси. А ось якими вони будуть?

Якщо відверто, "формула Штайнмаєра" та нещодавній візит в Україну її автора – людини, яка запевняє, що Німеччина ніколи не погодиться з анексією Криму і водночас закликає не цькувати Росію на міжнародному рівні, особисто мені чимось нагадує спробу "проштовхнути" такий собі політичний бартер між Німеччиною та Кремлем, де сторони скоординовано намагаються допомогти реалізації вигідних їм рішень, як-то будівництво "Північного потоку-2" та не зовсім ідеальне для України рішення по Донбасу.

Цю теорію деякою мірою підтверджують і майже обіцянки Штайнмаєра в Києві про те, що від будівництва російського газопроводу Україна нічого не втратить.

При цьому політичне клеймо "роз’єднатора Європи" в цьому випадку скидається з і без того неоднозначної останнім часом Меркель, що має реальну політичну владу в Німеччині.

Очевидно, що повернення до вже класичної "формули Штайнмаєра" неможливе через цілу низку причин, серед яких поява ідеї з миротворцями ООН замість озброєної місії ОБСЄ, як передбачала формула. Це також умови України, якими поступатися не збираються принципово, у тому числі миротворці на всій території конфлікту без росіян у своєму складі.

Є й питання щодо самого механізму введення миротворчої місії, де не виключено, що буде прийнята позиція Росії щодо поетапності тощо.

Разом з цим для прогнозування досить швидких та суттєвих змін у питанні припинення війни на Донбасі є чимало підстав.

Враховуючи санкційний зашморг на шиї російської економіки, загострення ситуації на Донбасі, наближення виборчої кампанії в Україні, крапка в цьому питанні – в інтересах усіх сторін. І схоже, що неформальне рішення УЖЕ Є.

Інакше як пояснити ланцюг фактично паралельних та концентрованих у часі подій: заяви Путіна про готовність зберегти транзит газу через Україну – заяви Лаврова про необхідність рішення по "формулі Штайнмаєра", без якого зустріч у "нормандському форматі" не має жодного сенсу – насичені візити німецьких політиків до України, в тому числі й Штайнмаєра, який обіцяє Україні збереження транзиту газу по її території попри будівництво "Північного потоку-2" – практично обіцянки Порошенка про швидку організацію переговорів у "нормандському форматі" – і нарешті найсвіжішу інформацію про те, що такі переговори відбудуться вже 11 червня?

Беручи до уваги досвід німецького президента, не виключено, що ключем до надважливого рішення стане дещо адаптована до сучасних умов "формула Штайнмаєра" – з миротворцями ООН та політичними кроками.

А ось яка саме модифікація – питання надскладне, адже на кону майбутнє України як держави. Єдине, що можна прогнозувати, це те, що легких рішень у цьому випадку не буде точно.

Олег Петровець, спеціально для УП