Сталінград Порошенка і Путіна. Завершальний етап
I. "Непередбачуваність" Путіна
Розвиток подій підтвердив правильність прогнозу, даного рік тому у матеріалі "Сталінград Порошенка і Путіна". Це означає, що насправді дії Путіна є цілком прогнозованими. Принаймні доти, поки господар Кремля вірить у можливість зберегти свою владу.
Адже є речі, які ВВП не може дозволити собі проігнорувати навіть при найбільшому бажанні.
Економіка. На ній тримається соціальна сфера. На стабільності соціальної сфери тримається влада Путіна.
Влада, а не Росія і не росіяни, – найдорожча цінність для Путіна. Ради неї він готовий на все.
Розуміння цих двох фундаментальних факторів дозволяє досить точно прогнозувати дії російського президента в Україні.
Військову інтервенцію Путін не може собі дозволити – бракує грошей на утримання захоплених територій. Швидко задушити Україну економічно він також не в змозі – за її спиною стоять МВФ і Захід.
З дієвих інструментів залишається лише те, що прийнято називати "замороженим конфліктом"...
ІІ. Анатомія "замороженого" конфлікту
Фішка в тому, що для існування штучно створеного замороженого конфлікту потрібен регулярний фінансовий "підігрів". Чим більший конфлікт – тим більше грошей потрібно на його підтримку.
Фінансова "вага" Придністров'я, Абхазії і Осетії, разом узятих, була для Росії мізерною, тому ці конфлікти перейшли до розряду довгограючих. Порівнювати їх з Донбасом некоректно в силу принципово різних вагових категорій.
Відповідно, усі розмови про те, що Путін зацікавлений у "заморожуванні" конфлікту у Донбасі в його нинішньому вигляді – це пусті фантазії.
У Путіна банально не вистачить грошей на "довгу заморозку".
Ціна на нафту, все очевидніші кризові явища у світовій економіці разом із санкціями залишають Путіну надто мало шансів протримати у Донбасі "проект ДНР/ЛНР" довше весни 2016-го.
Але безнадійну для Путіна ситуацію рятує... Петро Порошенко, президент України.
Своїм законом про "особливий статус", до того ж закріпленим конституційно, Петро Олексійович одним махом вирішує на користь Путіна цілий ряд великих проблем:
1. Конфлікт не вирішується, а дійсно заморожується. Він виводиться з гарячої військової фази, але не припиняється. Принципово важливим є те, що залишається у повній недоторканості генератор конфлікту – антиукраїнська пропутінська місцева влада з надзвичайними повноваженнями.
Це дає можливість Путіну у будь-який момент знову повернути конфлікт із "замороженого" стану – до "гарячого". Причому зробити це значно легше і швидше, ніж Заходу – відновити санкції.
2. Райони з "особливим статусом" стануть потужним антиукраїнським форпостом. Зрозуміло, що жоден проукраїнський житель Донбасу не повернеться туди, де терористи збережуть владу, збройні формування і контроль над судом і прокуратурою – тобто повний арсенал залякування. Тож навіть вибори за українськими законами не дуже обмежать бойовиків.
Плюс – повна свобода махрової антиукраїнської пропаганди. Яка, до речі, транслюватиметься й на сусідні райони.
3.Українська економіка отримає "чорну діру", в якій безслідно зникатимуть вкрай необхідні їй мільярди. Під могутній акомпанемент волань про "геноцид", стократно посилений кремлівською пропагандою, "особливі" райони вимагатимуть від Києва все нових і нових грошей.
А далі з допомогою дуже простих і ефективних "схем" ці гроші швидко зникатимуть, без будь-якої користі для економіки України.
4. "Особливі" райони зможуть стати джерелом дестабілізації всього східного, і не тільки, регіону.Тисячі бойовиків з паспортами України зможуть вільно пересуватися між областями і займатись грабежами і диверсіями, а ховатись від українського правосуддя – в "особливих" районах. Ці ж райони загрожують перетворитись на перевалочні бази для розповсюдження зброї.
У підсумку Путін перекладає на Україну фінансування замороженого конфлікту і утримання дотаційного і зруйнованого регіону, і залишає за собою контроль за "особливими" районами.
Тобто Україна платить за все – і при цьому не отримує нічого. Просто українських солдатів убиватимуть не з гармат, а пострілами в спину.
Путіна навіть влаштує формулювання "за українськими законами". Оскільки в "особливих" районах на практиці ці закони буде реалізовувати тільки він, Володимир Путін. Так, як сам забажає. Так само, як він реалізує "взаємне припинення вогню".
Якщо й використовувати термінологію Порошенка і Юрія Луценка про досягнення миру – то це такий самий мир, який привезли світу Чемберлен і Даладьє у 1938-му.
Так, Путін дуже хотів би "дотиснути" Порошенка до ще більших поступок – і в плані територій, і в плані "особливих" повноважень. І він би досяг свого – якби нафта була хоча б по 70 доларів за барель.
Але Путін отримує найголовніше – інфікує Україну раковою пухлиною "особливого статусу", за допомогою якого зможе терзати її політично і знесилювати економічно. Залишиться тільки з часом "модернізувати" систему до повноцінної "федералізації".
Є стовідсотково об'єктивний показник зацікавленості Путіна в конституційно закріпленому законі про "особливий статус". Це – результати голосування прокремлівських депутатів Верховної Ради. Бо заяви Кремля – це PR-вітер, який легко за кілька годин можна змінити на протилежний.
І заяви можуть як демонструвати справжні наміри, так і приховувати їх. Щоб допомогти Порошенку "проштовхнути" закон у Раді, Кремль імітує "жорстку критику".
А от результати голосування депутатів змінити вкрай важко, або й зовсім неможливо. Тут вже не до ігор. Ось чому саме цей фактор є однозначно визначальним.
Якщо українська влада не розуміє таких елементарних речей – значить, у них дуже великі проблеми або з адекватним сприйняттям реальності, або із совістю.
ІІІ. Анатомія поразки
Навіщо "особливий статус" потрібен Путіну – зрозуміло. Але навіщо він Порошенку?
Є три особливості, які характеризують Порошенка-президента.
Перша. Порошенко не є президентом ефективних дій. Він є президентом ефектної пози.
Грізні заяви Порошенка про боротьбу з корупцією – і в результаті ця боротьба за півроку дала в бюджет аж 8 тисяч гривень.
Театральні арешти перед телекамерами – "і тиша…"
Через тягу до показухи, через бездарне керівництво військами втрачено велику кількість дорогоцінної військової техніки і озброєння, сотні бійців загинули, сотні попали в полон. Після цього президент перед телекамерами пафосно передає військам нову і відремонтовану техніку.
"Боротьба з олігархами" – це взагалі глум, крутіше тимошенківського. Дивно, що Порошенко перед телекамерою не доручив очолити цю боротьбу Косюку.
Друга. Порошенко є перш за все патріотом власної кишені.
Щоб переконатися у цьому, достатньо назвати цифру проданого відповідно до обіцянок бізнесу. "Рошен" – не Україна. Тут Порошенко не продешевить ні на долар.
Можна лише здогадуватись про розмір сум, "мінімізованих" з допомогою офшорних схем. Совість президента не переобтяжена тим, що за ці гроші, перетворені на спеціальні засоби зв'язку або військове обладнання, можна було зберегти не одне солдатське життя.
Головне – що власний син надійно захований від передової.
Третя. Порошенко не збирається ламати стару систему. Він з нею домовляється.
Результати цих "договірняків" ми спостерігаємо на кожному кроці. Чого варте відверте сприяння БПП під час виборчої кампанії багатьом кандидатам на кшталт Олеся Довгого. Тепер довгі, звягільські й їм подібні – голосуванням за "особливий статус" визначатимуть долю України. Або результати "героїчної" боротьби з корупцією у виконанні Яреми і Шокіна...
Вказані особливості обумовили підсумок.
Результати реформ плачевні, стан економіки і державних фінансів плачевний. Перекласти весь тягар на населення не вийде – значна його частина просто неплатоспроможна.
Єдине рятівне коло – МВФ, тобто Захід. Але і Заходу є ще "Ісламська держава", Греція, фондові ринки Китаю тощо. Ці проблеми наразі б'ють по інтересах Заходу значно сильніше, ніж Донбас.
Захід не збирається заохочувати Путіна – новий Гітлер йому абсолютно не потрібен.
Але Заходу конче потрібно хоча б тимчасово зняти з повістки дня питання Донбасу. Бо, на відміну від Порошенка, західні лідери у першу чергу опікуються інтересами власних країн і власних народів.
Заходу потрібен хоча б тимчасовий мир. Порошенку потрібні гроші Заходу, без яких у нього не буде жодних шансів втримати владу…
Гешефт відбувся. А розплатиться за все Україна.
IV. Курс на прискорення революції
Попри палке бажання, Путін не в змозі створити революцію в Україні. Але за нього це завдання успішно виконують Порошенко і Яценюк.
А от що Путін може – так це дві речі. Перша – пришвидшити третю хвилю революції. Друга – посприяти переростанню революції у форму хаосу й розгулу насильства.
Саме для цього Путіну і потрібен законодавчо закріплений механізм "особливого статусу".
Хаос в Україні дуже потрібен Путіну, щоб лякати ним росіян і таким чином відвертати назріваючу революцію у самій Росії.
Тому депутати, які голосуватимуть "за" особливий статус, повинні пам'ятати: вони власними руками кратно збільшують шанс побачити біля своїх шикарних маєтків і бізнесів юрбу, яка кричатиме "грабуй награбоване!" І охорона маєтків нічого не зможе вдіяти – у юрби будуть "калаші" і гранатомети, якими їх щедро забезпечить Путін через "особливі" райони.
Можна, звичайно, повірити Порошенку і Юрію Луценку, що якщо на бойовій машині з потужною бронею, гарматою і кулеметами ніде немає напису "танк" – значить, це ніякий не танк. Достатньо на гарматі написати слово "комбайн" – і все буде добре.
От тільки гармата і кулемети не зможуть збирати врожай – вони зможуть тільки вбивати і знищувати…
Геннадій Люк, спеціально для УП
