Дві тенденції конституційного процесу
Дехто собі думає, що найбільш нагальними є проблеми війни з Росією, дефолт і корупція. На жаль, доля має паскудну властивість множити небезпеки.
От і додалось саме таке – не прогавити свій народний інтерес в оголошеній президентом конституційній реформі. Нас переконуватимуть у тому, що це зовсім не проблема і треба надіятися на розум, честь і совість влади, якій варто довірити справу створення проекту.
Воно так виглядатиме, а проект конституційних змін буде чудово оформлений і представлений народові як потужний стимул європейської трансформації українського суспільства, що дозволить відновити справжнє самоврядування, запровадити дерегуляцію, децентралізацію і подолання корупції, прозорості влади як запоруку її деолігархізації.
Нарешті – запропоновані новації дозволять надійно врегулювати проблеми Сходу і, можливо, створять передумови процесу повернення Криму.
Можна не сумніватися в тому, що фахівці Конституційної комісії створять проект дуже швидко, розрекламують його ще краще, він буде помпезно всенародно обговорений і втілений якнайшвидше в межах можливих термінів. А потім що?
Цілком можливо, що традиційно повільні і погано організовані українці почнуть чухали чуби постфактум, коли змінити щось буде неможливо.
Тому українська високоінтелектуальна державотворча думка невідкладно повинна працювати над проектом народного інтересу в конституційних змінах. Те, що у нас досі такого єдино визнаного проекту не існує – це наша ганьба, яку треба чесно визнати і працювати. А решта посполитих повинні всіляко підганяти своїх достойників ба час дуже швидко спливає.
Найперше варто подолати внутрішнє табу – шкідливий стереотип, ніби конституційний процес є цариною виключно фахових правників-конституційників і вищих політиків.
Основний закон держави є правилами життя народу, тому кожен громадянин має розуміти його без жодного тлумачення. Він має писатися простими однозначними фразами без іншомовних слів і термінів.
Поважні знавці права не мають права заморочувати Конституцію, адже бажаючі вправлятися у правовій казуїстиці можуть це робити в сотнях законів та підзаконних актів.
Друге – Конституція є не суспільним договором, в чому нас переконують, а програмою функціонування громадянського суспільства і своєрідними правилами роботи державної машини, щоб вона не порушила відоме табу – не заважала вільній самоорганізації суспільства як інструментові самозахисту і кореляції всіх структур влади відносно наміченого шляху нації.
Третє – Конституція завжди є концентрованим правом із захисту інтересів тієї частини суспільства, яка реально впливає на процес її написання та вдосконалення. Тому організованому суспільству дуже важливо мати в головах чи проектах цілісну конституцію народних інтересів, інакше так зване громадське обговорення готового проекту змін окремих статей не має жодного сенсу.
В нашій ситуації зміни до діючої Конституції писатиме Конституційна Комісія – плоть від плоті цієї політичної системи, яку народ називає олігархічною і сподівається реформувати її на користь людині.
До того ж народ сподівається контролювати депутатів і владу, мати чесні суди.
Інтерес діючої політичної системи дещо інший. Будь-яка система прагне зберегти свій вплив, стабілізувати середовище свого буття і захистити себе від контролю шляхом поверхових змін і супутніх їм нових запобіжників проти такого контролю. Так прагне чинити кожна влада в будь-якій державі.
Проти цього вічного бажання політичної системи і державної машини народ має лише один інструмент – самоорганізацію. Залежно від якості і модерності цього інструменту, суспільство може розумно урівноважувати інтереси багатих і бідних, генерувати власну безпеку і навіть здійснювати експансію у світ.
Звісно, такого стану самоорганізації успішні народи досягали впродовж століть державності. Ми такої можливості не мали. Тому чесно визнаємо безпорадність перед державою. Головне, не вважати себе гіршими від інших народів.
Ми об’єктивно не маємо адекватної сучасному моментові самоорганізації, але володіємо достатнім інтелектуальним потенціалом, щоб самим собі допомогти. Це непросто, але іншого шляху не існує.
Тепер по суті. Конституційний процес запущено по швидкій програмі. Є перша тенденція конституційного процесу, яка домінувала завжди. Тобто будуть зміни на розсуд влади і народ не встигне чи не зможе вставити свої "п’ять копійок".
Ситуація в Україні реально загрожує не тільки інтересам буття держави і виживання суспільства, вона викликає занепокоєння і у великого олігархічного бізнесу.
Цілком можливо, що внаслідок глобалізаційного конфлікту на теренах України надбагаті і навіть достатньо багаті впливові люди можуть втратити перспективу свого капіталу і головне – темпи збагачення.
В такому разі вони воліли б побачити в конституційних реформах механізм хоч якогось тимчасового миру і стабілізації макроекономіки і залучитись хоча б терпимою реакцією громадськості на жорстоку дійсність.
Заради стабілізації вони не проти записати в Конституцію усе, що на слуху в народу, "забувши" про конкретні механізми реалізації, які б суттєво обмежували свободу збагачення.
Приміром, можна виписати конституційну гарантію свободи місцевого самоврядування, але в умовах олігархічної системи, небезпек та зубожіння людей, досягнути цього ідеалу нереально.
Не вважаючи українську владу гіршою від влади Франції чи Польщі, варто мати на увазі – будь-яка система найперше бажає власного самозбереження бо рухається живими, успішними людьми.
До того ж варто домагатись прямої дії конституційних статей не зі слів правників-тлумачів – текст повинен являти конкретний однозначний механізм реалізації цієї прямої дії.
Тепер розглянемо другу тенденцію, ставши на позицію народного інтересу. Ми вже биті досвідом. Знаємо, що державна машина реально не може нічого народові гарантувати по тій простій причині, що вона сама є інструментом народу.
Народ є єдиним джерелом всієї повноти влади, але здійснює її він лише за допомогою єдиного інструменту – первинної громадянської самоорганізації, громадських структур.
Нас переконують, що через політичні партії. Насправді партії є всього лиш інструментом формальної демократії і в суспільній свідомості мають бути важливими, але вторинними після громадської самоорганізації.
Засвоєння цього правила і подолання помилкових стереотипів особливо важливі для успіху в ХХІ столітті. Річ в тому, що глобалізаційні процеси через генерування потужних інформаційно-фінансових впливів на суспільну свідомість суттєво змінили взаємостосунки суспільства і держави.
Центр гарантування безпеки, добробуту і конкурентної сили суттєво перемістився від держави в організоване середовище суспільства. Бо саме державні структури, особливо недосконалі, легко стають жертвами глобального інформаційно-фінансового впливу і вмирають від корупції та гібридної колонізації. Останній пасаж стосується саме нас.
Важливо зрозуміти ключову суть народного інтересу в нашій конституційній реформі – повна свобода самоорганізації. Стимуляція і прискорення модерної самоорганізації та прямий механізм впливу цього інструменту на державу і політичну систему.
І головне – запровадити надійні запобіжники для політичної системи і держави, щоб вони могли це обмежити, делегувати чи розподілити між "гілками влади".
Архіважливо конституційно унеможливити владі грошей і навіть формальній демократії будь-яким чином перешкоджати вільному здійсненню всієї повноти влади народу. Вся повнота влади не може "делегуватися" – вона повинна реально здійснюватися з допомогою механізму самоорганізації.
Дуже важлива деталь – самоорганізація має бути автентичною і мати конституційний захист від зовнішнього впливу, в тому числі, і через громадські організації-лобісти усіх дружніх і недружніх держав світу.
Тільки вирішивши проблему системної і модерної самоорганізації, суспільство може подолати інші труднощі розвитку.
Ми ж розуміємо, що політична система сама себе не змінить – це зможе організоване суспільство, не покладаючись на "добрі послуги" партій.
Достатньо колективно зрозуміти суть проблеми і мотивовано змінити особисту поведінку критично впливового ядра громадян-особистостей. Так само реформується деструктивна економіка в економіку самозабезпечення суспільства з єдиним стратегічним інвестором – українським народом.
Важлива ремарка – успішні і багаті люди європейських держав, а зверхдержав особливо, реально дбають про свободу самоорганізації і бережуть національну ідентичність своїх народів із суто прагматичного мотиву – суспільство буде здатне захищатися на світовому рівні.
Тому захист держави та лобіювання фінансових інтересів багатих людей обходиться їм дешево, а народний захист є абсолютно надійним. Чому так не чинять українські олігархи?
Відповідь очевидна – вони переконані в слабкості громадянського суспільства і не зацікавлені інвестувати в таку народну самоорганізацію, яка лиш намагається контролювати, але не є силою в глобальному сенсі.
Як тільки народ становитиме організовану, реальну силу гарантування повноти своєї влади, багаті фінансуватимуть громадський сектор і захищатимуть українську ідентичність та державну мову з суто прагматичних причин, незалежно від їхньої любові чи нелюбові до українців.
Тепер конкретно. На перший план інтересу українського суспільства доля винесла проблему самоорганізації, безпеки і виживання, реформування політичної системи та збереження держави.
Корективи тексту Конституції повинні дати народові програмні орієнтири щодо вирішення саме цих ключових питань, залишаючи за дужками похідні на взірець прозорості влади, боротьби з корупцією і тому подібне.
Якщо і є сенс конституційних змін в такий несприятливий момент, то лише з метою мобілізації суспільства на усунення деформацій розвитку та протидію глобальним та внутрішнім загрозам, що гальмують вільний і успішний розвиток українства.
Найперше – ми повинні зберегти державу, усунувши ключову ваду її заснування. Україна і досі не самовизначилася на фундаменті єдиної ідентичності. Наслідок – держава кризово існує з двома гуманітарними началами державності.
Слабо впливовий український центр і доволі впливовий та лобійований Росією – космополітично-проросійський фейковий.
Отже, потрібні ключові зміни головних засад Конституції, які б чітко визначили єдину українську культурно-мовну та духовну основу держави і обмежили інтереси капіталу умовами достатнього рівня добробуту, культури, духовності та забезпечення пріоритету життєвих інтересів українського народу у власному інформаційному, освітньому та економічному просторі.
Варто ще раз наголосити на тому, що філософія сучасної української Конституції повинна передбачити правові запобіжники захисту процесу вільної самоорганізації суспільства на українській гуманітарній основі, пріоритету первинної самоорганізації над формальними інститутами демократії включно з політичними партіями і структурами держави.
Звісно, самоорганізація повинна бути якісною, сучасною, особистісно орієнтованою, захищеною від охлократичного зіпсуття та зовнішніх впливів. Реально українське суспільство такої самоорганізації не має, але є перший досвід і велике бажання організовуватися у громадські структури для вирішення окремих проблем.
Потрібна лиш ініціатива довершення громадянського процесу, яка належить духовним особистостям з багатоплановим баченням світових та українських процесів. Такі люди в Україні є.
На цьому етапі українського шляху, зважаючи на відсутність тривалого досвіду державності, не зайвими будуть головні конституційні правила поведінки громадянина в контексті інформаційної, економічної, гуманітарної безпеки, єдиної ідентичності та реалізації народної повноти влади.
Конституція повинна мати запобіжники проти неоколонізації та рецидиву олігархічного домінування над демократією. Народний проект Конституції повинен реально захищати інтереси нації в Україні і світі.
Конституція має являти владу народу цілісною, а не перетворюватися на інструкцію для державної машини з поділу влади та повноважень між "гілками".
Звісно, реалізувати це доволі складно, адже вимагає філософського, духовного розуміння та прогнозування буття. Без цього не обійтись і серед нас є люди, здатні осягнути філософію українського шляху. Річ в тому, що цим ніколи не стануть перейматися вузькопрофільні фахівці з конституційного права.
Ми не відаємо ще усіх мотивів влади, яка ініціювала цю реформу Конституції, але для нас вона надважлива як шанс суспільства домогтися домінування народного інтересу.
Наостанок скажу для любителів зневірятися. Звісно, може статися не так. Не біда і не варто робити з Конституції фетиш. Навіть в найгірші часи українці вміли писати конституцію у власних головах. А це першооснова.
Для того, щоб мати Конституцію в голові – не треба бачити себе Пилипом Орликом. Це означає – вміти підкорятися загальному громадянському порядку і особисто підтримувати цей порядок, без чого не буде суспільства і держави. Так живе улюблена Європа і так повинні жити ми, але фори нам світ не дасть.
Володимир Ференц, Івано-Франківськ, для УП
