Донбаський "ренесанс": чим донецькі депутати відзначилися у ВР за перші 100 днів
Донецьк давно став для України більше символом, аніж містом. Тим не менш, особливе значення йому надали саме його політичні представники – які, як чудово показав режим Януковича, відстоювали досить певні інтереси.
Майдан не змінив парламентаріїв Донбасу – і в підсумку країна чує не стільки голос регіону, скільки претензії місцевих князьків.
Само собою, парламентаризм для строкатої й різноманітної України важливий як невід'ємний демократичний інститут. Саме народне представництво в теорії повинне дозволити країні враховувати різні інтереси, погляди й світогляди, з'єднуючи їх у прийнятні для більшості закони.
Тим не менш, Майдан ще не встиг перетворити Верховну Раду на інструмент відкритого й багатоголосого діалогу. Навіть нові політсили змушені грати за старими правилами, а якість роботи, як видно по недавно опублікованому аналізу, залишає бажати кращого. Саме колишні сценарії перетворюють реальну політичну боротьбу в стінах парламенту на фікцію, де є лише певні завчені ролі – але немає справжніх спроб відстояти інтереси свого електорату.
У підсумку – Опозиційному блоку, зшитому в клаптикову ковдру з уламків колись могутньої Партії регіонів, довелося стверджувати свою "опозиційність" безпосередньо у своїй назві.
Люди, які декларативно й багато в чому самозваним чином закріпили за собою право нібито представляти "промисловий Юго-Восток", де-факто є ультраконсерваторами, що потрапили в нішу вигнаної з політикуму Компартії. І якщо остання порушувала в умах своїх послідовників ностальгію за славною добою Радянського Союзу – то ОппоБлок без особливих зусиль грає на бажанні "стабільності" та ефемерно-далекого "покращення".
Після провладного буття їм стало ще більш комфортно.
Сьогодні вони активно й агресивно критикують уряд і коаліцію, натомість від себе пропонуючи відверто популістичні й нереальні альтернативи політики. Більше того, вдумливий спостерігач зрозуміє, що ті парламентарії, хто вважає себе опозицією, – насправді лише невдала псевдо-меншість, якій нічого запропонувати ні ВР, ні своїм виборцям.
Для нашого "донецького" дослідження ми виокремили народних депутатів, які так чи інакше пов'язані із двома найбільш бурхливими нині областями – Донецькою й Луганською. Зауважимо, що більшість сьогоднішніх списочників фракції ОппоБлоку дозволили собі саме столичну реєстрацію.
Ті, хто стежать на новинами, особливо на помічених джинсою сайтах, знають, наскільки активно колишні регіонали та їхні союзники люблять критикувати владу, що їх змінила, у тому числі за політику щодо Сходу країни. Тому ми досліджували "донецькі" законопроекти "донецьких" нардепів – схоже, найбільш промовисті показники щирості політиків та їх готовності робити, а не тільки говорити.
На даний момент умовний "Донецьк" у парламенті представлений 12-ма мажоритарниками, тоді як "Луганськ" – п'ятьма. При цьому в частині районів Донецької та Луганської областей вибори до ВР так і не пройшли. За списками ОппоБлоку, який прорвався до парламенту багато в чому завдяки горезвісним "промисловим" регіонам, у ВР увійшло 27 нардепів.
Цілком говорить за себе лише аналіз поданих законопроектів цих 44 депутатів по Донецькій і Луганській областям, адже комітети та протоколи не дають осудних результатів. А законопроект – квінтесенція роботи народного обранця, яка прямо говорить про його цілі й завдання в парламенті.
І навіть ця суха статистика вщент розвінчує міф про "голос Донбасу". Ми стверджуємо, що проблеми регіону для його "представників" не є метою політики, – а лише її засобом.
Вирішувати їх, як правило, "захисники Донбасу" не хочуть, але охоче використовують для своїх політичних цілей.
На 44-х депутатів можна знайти ледь два десятка проектів законів, що створені змінити ситуацію в уже пережитих або ще страждаючих від російсько-терористичної окупації регіонах. Більше того, підтримувати "чужі" законопроекти аналогічної тематики від представників парламентської більшості вони не поспішають. І це ще один доказ на користь виключної симуляції "боротьби за інтереси Донбасу".
Ще один аргумент: охоче критикуючи політику влади, оппоблоківці не використовують потужний інструмент – депутатські звернення, щоб бодай якось захищати права мешканців регіонів, у тому числі вимушених біженців та переселенців.
Локомотивами донбаських інтересів у парламенті виступають два екс-топ-чиновники режиму Януковича: перебіжчиця з табору Юлії Тимошенко, колишній міністр соцполітики, луганчанка Наталія Королевська, у чию сферу інтересів, як правило, включають нелегальний вугільний бізнес на Луганщині, і ще один перебіжчик, колись видатний соратник Віктора Ющенко, після уповноважений із прав дитини при Януковичі Юрій Павленко.
На їх частку припадає левова частина "донецьких" законопроектів проти одного-двох у решти десятка "активних" представників регіонів.
Знаменита своєю "уменеємрією" Королевська, серед іншого, в своїх законопроектах вимагала відновити соціальні виплати в областях, у тому числі й у частинах, що їх окуповано терористами, заборонити банкрутство гірничодобувних підприємств, терміново відновити зруйновані війною об'єкти в Донбасі. Більше того, жінка-політик навіть спробувала створити тимчасову слідчу комісію, щоб з'ясувати, чому ж окупованому Сходу перестали перераховувати гроші.
Соціальні плани екс-міністра суміщають популізм із важливими по суті рішеннями – зокрема, захист прав дітей, які постраждали через збройних конфлікт і пільги для них при вступі до вузів, держзамовлення з будівництва житла для внутрішніх переселенців на рівні 1% від держбюджету.
"Спадкоємцю" сина Миколи Азарова на посту мажоритарника від Слов'янська, Юрію Солоду, – Королівська допомогла написати проект закону про держпідтримку Слов'янського курорту. Останній був колись здравницею всесоюзного значення, а нині став місцем запустіння й предметом конфлікту регіональних бізнесменів. Законодавча й бюджетна підтримка курорту у свій час була запорукою електорального успіху ПР і сім'ї Азарових у місті.
Поки ж Юрію Солоду доводиться обходитись гречкою та білбордами до свят. У решті ж обіцянок, що він дав слов'янчанам про виконання програми Олексія Азарова, нардеп поки воліє залишатися скромним співавтором у проектах своєї дружини.
Юрій Павленко також розділив із Наталією Королевською більшу частину своїх законопроектів. Він, на відміну від багатьох, згадав про існування депутатських запитів – нардепа спантеличило порушення прав дітей на освіту в зоні АТО.
Екс-учасник президентських перегонів Вадим Рабінович також не забув використовувати цей інструмент – його турбували механізми фінансування амбітного проекту "Стіна" – валу на кордоні з Росією.
Колишній губернатор Донецької області Сергій Тарута запропонував змінити перестановку кордонів у регіоні, яку Рада провела через АТО. Примітно, що нардеп запропонував збільшити територію лояльного йому Маріуполя більш ніж на 2200 гектарів за рахунок прилеглих районів.
Неформальний лідер "групи Ахмєтова" в рядах екс-ПР Юрій Воропаєв спільно з лідером ОппоБлоку, що прославився корупційними нафтогазовими схемами, Юрієм Бойко, спробували постановою Ради змусити нинішню владу вести прямі переговори з Росією про ситуацію в Донбасі.
Як відомо, Москва офіційно відхрещується від участі у війні на Сході України й намагається схилити Київ до офіційних переговорів із терористами, які поки що проходять через напів-формального представника Леоніда Кучму.
Той же Бойко спільно з екс-міністром соцполітики Михайлом Папієвим сім разів здійснював спроби скасувати рішення парламенту – під приводом нібито порушення регламенту.
Зручність позиції ОппоБлоку і його союзників полягає в тому, що для неспішного нарощування електоральних балів їм можна не робити зовсім нічого – прорахунки влади й нереалізовані очікування українців, особливо жителів Донбасу, і без того дадуть їм голоси.
Ключова небезпека влади – повзучий ренесанс колишніх регіоналів, який цілком імовірний на очікуваних восени місцевих виборах.
"Люблячі вухами" донбасівці ризикують у черговий раз зробити помилку й потрапити в капкан солодкоголосих соратників, що спричинили революцію корупційного режиму, – повернувши важелі контролю за бюджетними грошима народженим 90-ми ушлим бізнесменам.
Тим самим бізнесменам, на плечах яких лежить значна частина провини за нинішню терористичну пожежу в Донбасі.
Леся Шевченко, спеціально для УП
