Чи є підстава для надії?
Такий у нашому народі побожний звичай, що коли настає якась усенародна потреба, наші Церкви та релігійні організації закликають нас до молитви. Було таке напередодні різних криз, важливих виборів тощо.
Не треба забувати, що наш народ молиться, охоче молиться, навіть без особливого заклику з боку церковного проводу. Траплялося навіть так, що бажання молитися опановує віруючу суспільність і священнослужителі тільки долучаються до спільної молитви, як це сталося недавно на євромайданах у різних містах України.
Останнім часом – це заклик до молитви за мир, за переможне закінчення збройного конфлікту. І люди моляться. Однак нам потрібно замислюватися, хоча б час від часу, за що, по суті, ми молимося і як нам розуміти молитву, бо тут – доводилося пересвідчитися – є певні нез’ясовані моменти.
Відразу після Першої світової війни, яка для Німеччини закінчилася великим програшем, у тій країні з’явився сатиричний вірш "Якби ми були виграли війну". У цьому вірші перечислено різні обставини, які б стали обов’язковими для всього населення. Та і не тільки для населення: наприкінці є такий рядок: "Бог мусів би діяти як німецький генерал". Вірш закінчується словами: "Якби ми були виграли війну − на щастя, ми її не виграли".
У процитованому рядку про роль Бога − гірка правда. На жаль, часто ті, хто в молитві звертається до Бога, хочуть, щоб Всевишній виконував їхню волю і діяв так, як вони вважають найбільш корисним для свого народу.
Коли ми молимося, про щось просимо, звичайно стараємося висловити це словами. Хтось зауважить, що не треба казати Богові, що нам потрібно, бо Він це знає. Мудра думка, Бог усе знає.
Але, не забуваймо, що коли ми наші потреби "вдягаємо" в слова, то робимо це не для того, щоб розкрити Богові щось невідоме, а щоб усвідомити собі, що задля задоволення наших потреб нам необхідна Господня поміч. Без Бога нічого доброго нам не може статися.
Мета молитви, будь-якої, полягає не в тому, щоб Бога спонукати, змусити виконувати наші плани. Молитва полягає в словах, якими наш Божественний Спаситель Ісус Христос навчав нас звертатися до Небесного Отця: "Нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі".
Молитва полягає в нашому переконанні, що Бог – всезнаючий і всемогутній милосердний Батько, хоче для своїх дітей тільки добра. А що для нас, молільників, є справді добрим, знає тільки Бог!
Багато вважають, що "успіх" молитви полягає в тому, що Господь Бог здійснює те, що ми хочемо, про що ми до Нього звертаємося, і то в такий спосіб, як хочемо ми. Це хибна позиція.
Бог безмежно мудріший і благородніший за нас. Треба вірити, що Бог вислуховує кожну щиру молитву, але на свій спосіб, даючи нам більше та краще, ніж ми навіть можемо собі уявити, часто в неочікуваний для нас спосіб. На це маємо безліч доказів.
Наші батьки, діди, предки боролися за незалежну Україну. Наша незалежність дісталась нам через багато років, наприкінці минулого століття, без боротьби, без крові. Відчуття та здійснення нашої самостійності здійснюється сьогодні на полі бою.
Молитва, з якою звертаємося до Небесного Отця повинна бути щира, промовлена словами і доведена ділами. Це ще одна дуже важлива прикмета молитви.
Мир – це дар від Бога, за який молимося. Але як може Бог подарувати нам оцю благодать, якщо ми не стараємося любити нашого ближнього? Ісус Христос недвозначно вчить нас, що нашим ближнім є також наш ворог.
То що, маємо молитися за те, щоб наші кривдники втішалися успіхом? Ні, але маємо прохати Господа, щоб вони виконували Божу волю, не ображали Його, не легковажили Його закони, бо це є передумовою одержання дару миру.
Якщо наслідувати Ісуса Христа та бажати духовного добра навіть тим, хто нас розпинає, то наскільки більшим, сильнішим і щирішим повинно бути наше бажання чинити добро тим, хто нам рідний і до нас прихильний. Якщо наше серце закрите для них, то хіба може здійснитися Божий дар миру? Божі дари треба не тільки випрошувати в молитві, але треба також своєю позицією та поведінкою доводити, що ми готові приймати Божі дари.
Починається новий рік. Ми всі сповнені надією, що цього року станеться багато такого, що скріпить нашу єдність, що піднесе рівень життя, що забезпечить рівноправність, що принесе мир.
Чи є підстава для такої надії? Так, звичайно, якщо будемо молитися, шукати розв’язок у Господа, пильно працювати, бажати і чинити добро всім нашим співвітчизникам.
Шановні читачі! Докладімо всіх зусиль, щоб цей 2015 рік проходив у щирому спілкуванні з Богом та боговгодній діяльності.
+ Любомир, Архиєпископ-емерит
