Пуристичні пристрасті

Ідея створення нової української термінології існує давно. У 20-ті роки минулого століття вона розглядалася в плані нормалізації української мови взагалі. У підході до цієї проблеми у мовознавців не було єдності. Одні вважали, що джерелом літературної мови має бути мова селянська, відбита в етнографічних записах ХІХ-ХХ століть.

Слова, звукові форми слів і синтаксичні конструкції, що їх активно вживали письменники того часу, але не поширені в сільській мові, не засвідчені в етнографічних записах, розглядалися як неправомірні, нібито взяті з російської мови.

В термінології прихильники такого погляду виступали проти запозичення інтернаціоналізмів, проти слів, спільних з російськими, і вишукували архаїзми, діалектизми або пропонували власні новотвори.

Інші мовознавці, навпаки, не заперечуючи значення селянства, народної творчості в збагаченні національної літературної мови, водночас вважали, що мова села надто обмежена і не може обслуговувати всі потреби розвиненого суспільства – всі галузі науки, виробництва, народного господарства, культури тощо.

Вона повинна спиратися не тільки на попередні власні здобутки, використовувати свої словотворчі можливості, а й збагачуватися від інших мов, відображати і ті процеси, що відбуваються в живому мовленні людства.

Окрему увагу приділялося термінології, де було найбільше іншомовних слів. Одним за одним з’являлися галузеві термінологічні словники, в яких традиційні у вжитку слова подавалися поряд з індивідуальними новотворами.

Як от: б’ючка – артерія, винець – алкоголь, бігун – полюс, виробня – фабрика, писовня – орфографія, мовниця – граматика, перекутня – діагональ, зірниця – астрономія, обіжник – орбіта, самопис – автограф, і подібне.

Щось подібне було ще в ХІХ столітті. В різних словниках того часу подано: карбовал (анатом), батьківщинець (патріот), рослинар (ботанік), бурма (революція), бурмак (революціонер), керуваль (правитель), всідійма (історія) тощо.

У деяких словниках подавалася й інтернаціональна термінологія вживана й сьогодні: фізика, фізіологія, фільтрація і тому подібне.

І тоді, й пізніше учені, не тільки мовознавці, негативно ставилися до штучного термінотворення. Професор хімії Семенцов виступав за те, щоб зберегти хімічну термінологію, традиційні терміни продовжував уживати математик Кравчук.

У 50-тих роках минулого століття учений-мовознавець Чикобава писав: "Окрема особа не може на свій розсуд, довільно, ні використати існуюче в мові слово, ні створити і ввести в мову нові слова".

Справді, жоден з тих новотворів не прижився в українській мові. І не через втручання влади. Народ тих нововведень не сприйняв, бо перемагає те, що звичайніше і зручніше.

Слово "термін" означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, мистецтва тощо. Так, термін з геометрії "перпендикуляр" – це пряма лінія, що перетинає іншу під прямим кутом.

А пропонований тоді замість нього "сторчак" з побутової лексики – будь-що, що стирчить угору. Або: конус – геометричне тіло, що утворюється обертанням трикутника навколо своєї осі, а його замінник "стіжок", поданий, як і "сторчак" у словнику Шумлянського і Ільницького у 1918 році, у буденній мові означає зменшувальну форму від "стіг" (сіна).

Заміна терміна на "зрозумілі" слова непотрібна. Непитоме походження слова забезпечує йому точність, єдинозначність і унеможливлює асоціації.

Та діяло в минулому і тепер діє в мовах тенденція очищення їх від зайвих іноземних елементів, які засмічують мову і заважають їй нормально розвиватися і функціонувати. Проте безконтрольний пуризм не завжди на користь мові, або невиправданий.

Академік Булаховський наводить як найяскравіший приклад перебільшення пуристичних тенденцій чеську мову. "Національне самолюбство примусило дрібнобуржуазну інтелігенцію народу, що довго перебував у щільному контакті з німцями, зайнятись штучною заміною міжнародних слів, які здавна стали зрозумілі, словами, хоч і утвореними на чеському ґрунті, але спочатку точно зрозумілими тільки тим, хто їх вигадав", – пише академік.

"Серед європейських народів чехи досі, здається, унікуми з їхніми вигаданими термінами на зразок "hudba" (оркестр), "divadlo" (театр) і подібне".

Але разом із захистом народних прав, пише Булаховський, чехи не змогли піднестися до розуміння необхідності їхньої літературної мови бути "органом інтернаціональної культури і тим самим послуговуватися спільною лексикою".

Водночас він розуміє, чому чехи діяли саме так: "Вони боронили індивідуальність свого народу. Було усунуто те, що носило на собі печать віковічного ворога".

Така ж мотивація спонукала у ХІХ столітті й українських ентузіастів удатися до усунення чужих і створення своїх, питомих слів.

В українців був жорстокіший гнобитель – царський уряд, який діяв відповідно до настанови, що української мови "не было, нет и быть не может".

Майже через сто років після початку лексикографічних "експериментів" в Україні, у 2003, витягнуто з попелу історії ту саму ідею очищення наукової термінології від чужих елементів і заміни їх іншими, взятими з архаїчної чи говіркової лексики або створеними наново.

Українська термінологія стала ділянкою гнівних виступів двох фізиків – Козирського і Шендеровського в публікації "За правдиве назовництво українське".

Ось які терміни вони пропонують замість існуючих: бігун – полюс, вартісність – валентність, видець – спостережник, виріжник – дискримінант, вібло – циліндр, виступень – протуберанець, авреоля, батерія, горець, душець, лапач, лошичка, тощо.

На емоційний "порив" учених суспільство не зреагувало.

Проблема нової української термінології знову вихлюпнула на сторінках преси уже тепер. Наводяться приклади в тому ж дусі – ті, які треба увести замість тих, що є: дишковиця замість бронхіту, жовтопропасниця замість вірусного гепатиту, низькоросток замість карлик, первневий замість елементарний, солодиця замість цукровий діабет, схрещенець – гібрид, червонівка – еритема, тощо.

Порушується знову питання про викорінення з української мови запозиченої термінології. Зразок для наслідування – унікальні щодо цього чехи. А чому не поляки, німці, французи? Вони за чистоту своїх мов дбають на найвищому рівні, але не борються з термінами-інтернаціоналізмами.

Прихильники крайнього пуризму стверджують, що в термінотворенні потрібно використовувати внутрішні ресурси, що "українська мова має весь лексичний і граматичний арсенал для творення наукових термінів у дусі народної мови".

Цікаво, які були б назви в народному дусі для таких понять як: файл, сайт, блог, сканер, принтер, ксерокс, фейсбук, інтернет, ноутбук, комп’ютер, колайдер, кібернетика, квант, лазер, оптика…

Ці терміни дедалі більше поширюються в мові загалу. А от назви: етанілстрадіон, цитрабін, хлоробутанолгідрат, флюоценол тощо зрозумілі тільки фахівцям. Це вузькоспеціальні терміни. І тим, і тим важко або й неможливо створити точні українські відповідники.

Звідки з’явилися в Україні інтернаціоналізми (європеїзми)? Зі сходу, чи з заходу, чи створені київськими вченими – немає значення. Ніхто цього не досліджував. Та дехто вважає, що в таких випадках термін слід вважати запозиченням з російської мови, тому треба створювати свій у "народному дусі".

Інтернаціоналізми – це здебільшого латинські та грецькі слова. Українська мова має на них не менше спадкоємне право, ніж інші європейські мови. Ті давні мови займали в XVI-XVII століттях почесне місце в культурному і політичному житті України.

Їх вивчали у школах, латина панувала в Києво-Могилянській колегії, нею гетьмани спілкувалися з європейськими правителями. Відтоді лишились у нашій мові терміни: лексика, граматика, арифметика, риторика, орфографія та інші.

Їх нізвідки не запозичено, а запозичили у нас, коли їздили з Москви у Київ здобувати освіту.

А щодо однаковості деяких українських і російських слів, яка для пуристів – жупел російськості, то цю однаковість можна пояснювати по-всякому: слова могли виникнути в обох мовах незалежно одне від одного, або бути запозиченими з того самого джерела. Не виключені й русизми.

Наукова термінологія – не та лексична сфера, де треба демонструвати самобутність мови. Вона значною мірою інтернаціональна, що робить її рівною серед європейських мов, засвідчує зв’язок українців з європейською культурою.

Самобутні назви – тільки тих понять, які здавна безпосередньо знайомі народові і яким він сам дав назву за своїм уподобанням. Це назви рослин, деяких хвороб тощо. Вони вживаються в ненаукових стилях.

Учені звертали увагу на інші ділянки мови, де виявлялася її самобутність. Академік Булаховський велике значення щодо цього надавав українському словотвору, особливо системі суфіксів, які створюють "цілком певне враження виразної індивідуальності української мови не тільки проти інших слов’янських, а й проти російської".

Суфікси, які не є українськими, не применшують цього враження.

У книжці Різниченка "Спадщина віків" (2002) розкрито всі можливості й особливості української граматики, найдавнішої, як виявляється, від граматик інших слов’янських мов. Так що нашій мові не бракує самобутності.

Створення національної термінології – тривалий біль голови деяких мовознавців, які не хочуть розуміти, що це неможливо, бо для наукових понять ХХ-ХХІ століть немає відповідних народних термінів.

А віддавна традиційні терміни міцно закріпилися у мовній свідомості багатьох поколінь, і насильницьке нав’язування нових, штучних ні до чого доброго не приведе. А тільки викличе ще один мовний розкол у суспільстві.

Зокрема, унеможливить користування величезним набутком науки майже за 90 років, який існує в друкованому вигляді.

А щодо пуризму, в даному разі щодо створення наукової термінології на народній основі, варто зважити на таку думку Шевельова:" …послідовне відкидання всіх взагалі чужих слів суперечило б законам розвитку мови… нормальний приплив чужих слів не шкодить розвиткові мови й не порушує її цілісності, її системи, а часто збагачує її.

Послідовне й безоглядне застосування пуристичних настанов не сприяє збагаченню й розвиткові мови, і мав рацію німецький стиліст Маєр, коли називав безоглядних пуристів "мовними інквізиторами".

Запровадження в українську мову десятків тисяч слів такого типу, як наведено на початку статті, швидше наблизить її до етнографічної говірки, ніж піднесе її на рівень європейської, рівновартної з іншими мовами.

Антоніна Матвієнко, для УП