Як Віктор Федорович над Василем Федоровичем познущався
Спочатку про дійових осіб та виконавців. Віктор Федорович – президент України. Будучи кандидатом у президенти, видав агітаційну брошуру "Україна для людей" та зробив своїм гаслом "Почую кожного!".
Василь Федорович – народний депутат України Василь Шпак, який 30 липня 2012 зареєстрував законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оформлення спадщини" та який був прийнятий 288-ми голосами депутатів від усіх фракцій 16 листопада минулого року о 13 годині 23 хвилині.
Баба Олена – сільська жінка, яка все життя прожила в одному з сіл одного з районів столичної області. Дійовою особою насправді бути не може, бо недавно померла, заповівши перед смертю свій земельний пай своїй єдиній дочці.
Пенсіонерка Катерина – єдина дочка баби Олени. Марія Леонідівна – нотаріус районної державної нотаріальної контори.
Суть порушеного тут питання була викладена у пояснювальній записці до законопроекту Василя Шпака: "Оформити спадщину на земельну ділянку, будинок або майно сільському спадкоємцю сьогодні не просто і надто обтяжливо із-за необхідності отримання багатьох платних довідок, чисельних поїздок до нотаріуса в районний чи обласний центр, залучення юрисконсультів, тощо.
Метою прийняття законопроекту є включення до законодавчих актів, зокрема до Цивільного Кодексу та закону "Про нотаріат" таких норм, які б закріпили за сільськими, селищними радами весь процес оформлення спадщини сільським спадкоємцям.
Закінчував Василь Федорович своє обґрунтування такими словами: "Прийняття законопроекту принесе додаткові надходження в сільські бюджети, сприятиме поліпшенню соціальних умов проживання на селі".
Повернімося до Віктора Федоровича, того самого, який обіцяв почути кожного. Невідомо, кого конкретно він почув цього разу, але прийнятий депутатами закон він не підписав, а написав депутатам відповідь з такою преамбулою:
"Пропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм, за яким права на спадщину можуть бути оформлені сільськими, селищними радами, не відповідає Конституції України, нормам Цивільного, Земельного кодексів України, законів України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Конкретні зауваження Віктора Федоровича виглядають майже як знущання над Василем Федоровичем. Вони ніби штучно прив’язані до перерахованих ним законів і Кодексів, зокрема у питанні оцінки землі, хоча Василь Федорович питання оцінки й кадастрів не торкався.
Він лише пропонував функції нотаріуса передати сільській раді. Власне, раніше саме так і було: якщо померли, наприклад, батьки, у сільській раді переписували хату на дітей чи на того, кому вона заповідалась.
Як приклад верткості Віктора Федоровича є такі його аргументи: 1) такого роду процедури мають розглядатися на сесії сільської ради, а сесії збираються рідко; 2) у сільрадах мало юридично підкованих людей.
Сама ж собака, як здається, зарита в аргументі, наведеному в кінці послання: "…це може спричинити зменшення надходжень до державного бюджету за рахунок штучного зменшення розміру державного мита під час оформлення прав на земельні ділянки".
Нині оформлення спадщини оплачується митом і, якщо питання вирішуватимуться в сільській раді, то, по-перше, мито буде меншого розміру та залишатиметься в місцевому бюджеті.
Інакше воно прямує в загальнодержавний котел, яким керують нині чотири українські політичні діячі з прізвищами, за простим збігом обставин, на "-ов": Азаров, Арбузов, Колобов і Прасолов.
Мабуть, хтось саме з них підказав президентові: "Виктор Фёдорович! Этот закон подписывать никак нельзя, ибо в казне денег катастрофически не хватает".
Віктор Федорович, слід думати, після цього вигукнув: "А как же быть с моими лозунгами "Україна для людей!" и "Почую кожного!"?
"Не подписывайте, а то услышите их всех вместе после задержки пенсий и зарплат!" – відповів президентові хтось з прізвищем на "-ов". І Віктор Федорович, наклавши по-простонародному в штани, наклав на законопроект Василя Федоровича вето.
Профільний Комітет Верховної Ради розглянув послання Віктора Федоровича та не підтримав його аргументи, написавши у своєму "Висновку" таке:
"Необхідність надання такого права посадовим особам відповідного органу місцевого самоврядування обґрунтовується численними зверненнями мешканців сіл та селищ з проханням допомогти вирішити проблему доступу до нотаріальних послуг.
Адже віддаленість населених пунктів від районних центрів і міст, недостатність транспортного сполучення між ними, вікова категорія сільського населення (переважно хворі, немічні, похилого віку пенсіонери) призводить до значних вартісних витрат за вказані послуги.
А часто й до неможливості взагалі отримати доступ до нотаріальних послуг, що безперечно створює певну напругу та невдоволення сільського населення, породжує соціальну несправедливість щодо жителів сіл та селищ".
Іншими словами, профільний комітет сказав: "Припинімо знущатися над людьми!". Комітет запропонував закон прийняти, а пропозиції Віктора Федоровича розглянути вже новою Верховною Радою.
28 листопада він підготував порівняльну таблицю з пропозиціями Віктора Федоровича і 4 грудня надіслав подання на подолання вето. Проте "стара" Верховна Рада не встигла ні зауваження розглянути, ні вето подолати, бо вже 12 грудня пішла в історію.
У "новій" Верховній Раді за дев’ять місяців ніхто жодним словом про заветований Віктором Федоровичем законопроект Василя Федоровича не обмовився.
А тим часом пенсіонерка Катерина взялася за переоформлення земельного паю. Зачувши, що приватні нотаріуси спадщиною не займаються та що до державного нотаріуса, який приймає людей лише тричі на тиждень, шикуються довгі черги, вона одного дня виїхала маршруткою о шостій ранку до райцентру.
Прибувши до нотаріальної контори, пенсіонерка дізналася, що вона на черзі опинилася дев’ятою. Біля контори вже стояло кілька "москвичів" і "жигулів". То, як з’ясувалося, приїхали ще вдосвіта селяни, здебільшого старенькі, які найняли за гроші своїх односельчан, що мають автомобілі.
Стояла також одна іномарка: то двоє з Києва приїхали. Сказали, що приїжджають уже вчетверте.
Пенсіонерці Катерині пощастило, бо після неї нотаріус Марія Леонідівна встигла прийняти ще двох пенсіонерок і зачинила контору.
Дехто з необслужених наважився її умовляти, аби та прийняла їх, але Марія Леонідівна на це відповіла: "Вибачте, люди добрі, але я й так тридцять хвилин пересиділа. У мене діти".
Черга до Марії Леонідівни справді йшла повільно. Адже їй доводиться вислухати, заспокоїти кожного, перечитати всі документи, підготувати подання до юридичного та земельного управлінь, вказати відвідувачам на помилки чи описки в поданих документах, терпеливо розтлумачити кожному, що від нього вимагається, та внести у комп’ютер відповідну інформацію.
Через тиждень пенсіонерка Катерина знову поїхала в райцентр. Спочатку вона завітала до юридичного управління. Там у вузькому коридорчику томилося дев’ятеро відвідувачів, переважно жінки.
Години через дві черга розсмокталася і Катерині вдалося здати подання від нотаріуса молодому юристові, який попросив зайти за відповіддю через тиждень. Інакше справа виглядала в земельному управлінні.
Там теж сказали прийти через тиждень. Отримавши через тиждень якийсь документ, Катерина в них не дуже розуміється, вона мусіла здати його в іншу кімнату.
Там сказали, що для того, щоб вони його прийняли, його треба перетворити в електронний варіант, для цього сходити в якусь приватну конторку.
Пенсіонерка Катерина розгубилася. До неї підійшов якийсь чоловік і підбадьорив: "Не морочте собі голови та бережіть нерви. Ось вам номер мобільного телефону. Чоловік Вам за тиждень все зробить".
Пенсіонерка Катерина зателефонувала і почула ділову пропозицію: "Тисяча гривень і ваш сертифікат за два тижні буде у вашій шухляді".
Шкода стало нашій Катерині тисячі гривень (адже це її місячна пенсія) і пішла вона шукати ту приватну фірмочку. Там її документ сканували і видали дискету, за яку довелося заплатити 350 гривень.
"Чому це не можна було зробити в самому земельному управлінні?" – подумалося пенсіонерці. До нього вона подалася з почуттям виконаного обов’язку, здала дискету із сканованим документом та почула пропозицію приїхати через три тижні.
Отримавши нарешті потрібну нотаріусу довідку, пенсіонерка Катерина дізналася від таких самих як вона, що їй дуже повезло: земельний пай Баби Олени мав кадастрову оцінку. Якби його не було, то довелося б їй не три місяці тинятися районними кабінетами, а не менше року і за все платити, платити.
"Кадастрова" проблема добре відома комусь з прізвищем на "-ов", бо в посланні Віктора Федоровича до депутатів читаємо: "Законом, що надійшов на підпис, пропонується внести зміну до Закону України "Про оцінку земель" і скасувати вимогу щодо обов'язкового проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у разі визначення розміру державного мита при спадкуванні.
Водночас поза увагою лишилася стаття 5 закону України "Про оцінку земель", за якою нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при спадкуванні земельних ділянок.
Отже, запропоноване може спричинити зменшення надходжень до державного бюджету за рахунок штучного зменшення розміру державного мита під час оформлення прав на земельні ділянки.
У зв'язку з викладеним зазначене положення Закону, що надійшов на підпис, не підтримується".
Щаслива пенсіонерка Катерина отримала від нотаріуса Марії Леонідівни чотири вже заповнених квитанції на оплату та реквізити ще чотирьох установ, на які треба було переслати гроші, заповнивши квитанції самостійно.
Усього квитанцій було вісім. У ощадкасі стояв стіл, над яким було написано: "Квитанції заповнювати особисто". Пенсіонерка Катерина цією рекомендацією не скористалася, бо вже недобачає.
Допоміг якийсь чоловік. Просити було незручно, але ж виходу не було. Усі такі як вона просять. І будуть далі просити, доки Віктор Федорович, згадавши свої передвиборчі гасла "Україна для людей!" та "Почую кожного!", не передумає.
Або доки нова Верховна Рада його вето не подолає. Та чи подолає? Адже там Віктор Федорович знову має свою капіталістично-комуністичну більшість…
Юрій Гнаткевич, народний депутат України 1-ого, 5-ого та 6-ого скликань, для УП
