Відставка Папи. Нові виклики для Риму і Києва?
Зречення Папи Римського Бенедикта XVI з уряду Наступника Святого Петра, без сумніву, збурило увесь католицький світ. Не властивий для Римо-Католицької Церкви вчинок Святішого Отця коментують не тільки церковні, а й державні і політичні діячі світу, що говорить про значний вплив постаті Бенедикта XVI на процеси, які у ньому відбуваються.
Очевидно, що зміни на папському престолі не можуть не мати впливу на ситуацію у церковно-релігійному житті України, де майже п’ять мільйонів українських греко-католиків вже не одне століття зберігають вірність Апостольській Столиці.
На перший погляд, може видатися, що діяльність Папи Римського Бенедикта XVI не мала відчутного резонансу в Україні. На відміну від свого попередника Івана Павла ІІ, він не приїжджав в Україну і навіть не висловлював бажання тут побувати.
"Східний вектор" начебто мало цікавив понтифіка, який здебільшого приділяв увагу країнам Латинської Америки.
Також особливо Папа не вникав у непрості міжправославні та православно-католицькі перипетії, які то вщухають, то з новою силою вирують. Отже, може скластися враження про його абстрагованість від України.
Проте, усе це тільки "на перший погляд". Насправді ж Ватикан і Святіший Отець ніколи не випускали з поля зору Україну, сповна усвідомлюючи наскільки вона важлива для Риму.
Передусім, з одного боку, важлива для експансії політики на схід, а з другого – стримування імперсько-експансіоністських зазіхань Москви, яка мріє про "Третій Рим" чи його модифікацію – "Рускій мір".
Більше того, дозволю собі припустити, що Бенедикт XVI в "українському питанні" зробив низку рішучих кроків.
Як відомо, ключовою проблемою греко-католиків в Україні було і залишається піднесення Української Греко-Католицької Церкви до патріаршої гідності. Цю проблему не можливо розв’язати без доброї волі Риму та намісника Святого Петра, який, і тільки він, може надати УГКЦ статус патріаршої Церкви.
Іван Павло ІІ не робив рішучих кроків у цьому питанні. Його приїзд в Україну у 2002 році хоч і став знаменною подією у житті мільйонів громадян: римо-католиків, греко-католиків та православних, однак для УГКЦ не став "епохальним" у плані отримання благословення на заснування патріархату. Натомість він закликав молитися і терпеливо чекати на позитивне рішення з Риму.
Українські католики, які ідею патріархату плекають у своїй свідомості ще з часів патріарха Йосифа Сліпого, і які зберегли та пронесли її скрізь роки радянської окупації, так і робили – молилися і вірили.
І молитви були почуті. При понтифікаті Папи Бенедикта XVI, саме з його благословення УГКЦ очолив предстоятель, який не приховує наміру утвердити патріарший статус УГКЦ й докладає для цього значні зусилля, що завжди знаходили підтримку у Ватикані.
У 2011 році декретами предстоятеля УГКЦ створено три нові митрополії – Львівську, Івано-Франківську та Тернопільсько-Зборівську. Без підтримки з Риму це було б не можливим.
Блаженніший Святослав ніколи не приховував того, для чого це робиться: створення нових митрополій "є дуже важливим кроком у природному розвитку Церкви у напрямку до патріархату".
"Очевидно, що більше як за тисячу років наша Церква розвинулася, зокрема і в Україні. Сьогодні такий природний стан розвитку церковної структури потребує вдосконалення. Отож, для того, щоб краще надати душпастирську опіку нашим вірним, рішенням Синоду Єпископів УГКЦ і з благословення Апостольської Столиці ми створили три нові митрополії", – наголосив Глава УГКЦ.
Відтак сьогодні в УГКЦ сім митрополій і це вагомий фактор, який має спонукати уже нового Папу Римського вирішити, врешті-решт, питання патріархату для УГКЦ.
При цьому варто зазначити, що у своїх патріарших устремліннях УГКЦ дедалі менше зважає на думку Москви. А це було не властиво для Церкви періоду кардинала Любомира Гузара і Папи Івана Павла ІІ.
Ідентифікуючи себе як церква Київської Традиції, що перебуває у єдності з Апостольською Столицею, УГКЦ хоч і уникає, але не боїться конфліктів як з Російською Православною Церквою так із Українською Православною Церквою, що належить до Московського Патріархату.
Це, звичайно, дратує Москву і обурює провід УПЦ МП, але не заважає греко-католикам й надалі прямувати "на Схід".
Вже у цьому році з нагоди відзначення 1025 річниці Хрещення Руси-України відбудеться посвячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового у Києві, на яке прибудуть вірні не тільки з різних куточків України, а й з усіх держав, де присутня УГКЦ.
Очевидно, що на тлі дедалі "бліднучих" приїздів на це свято московського патріарха Кирила, захід УГКЦ може стати проривом, який, м’яко кажучи, буде до не вподоби РПЦ і УПЦ МП.
Вже зараз у Москві заявляють про "занепокоєність" намірами УГКЦ "створювати та розвивати свої структури у регіонах, де домінує православне населення". Зокрема про це нещодавно відкрито заявив секретар Синодального відділу церковних зв’язків Дмитро Сизоненко.
Представник Московського Патріархату також не приховує обурення з приводу визнання греко-католиками дійсним хрещення, яке здійснюється в УПЦ Київського Патріархату. Як бачимо, Москва відверто нервує.
Що буде з УГКЦ та її планами, коли на Римський престол зійде новий Папа? Здається, що відповідь на це питання відтепер слід шукати не так у Римі, як в Києві. І це – новий виклик як для Риму так і Києва.
Богдан Червак, голова ОУН, для УП
