Я вже не програв!
Ще вчора надія ледь жевріла. Напруга наростала, навіть дзвінки підтримки від друзів не допомагали, дружина була мовчазна і напружена, навіть донечки Квітка і Зірка якось принишкли…
Але щойно зранку глянув на свою сторінку в Фейсбуці, то збагнув, що НАДІЯ Є! Я у свої 46 років є реалістом, тому, ймовірно, цей суд в Україні я не виграю, але святкування після переможного рішення Європейського суду буде, сподіваюся, гучним…
Коротко і об`єктивно про суть справи "журналіст Коцаба проти псевдо-полковника Строїча": 23-го січня мене таки спробують засудити.
Адже позивається проти мене керівник підрозділу внутрішньої безпеки Державної податкової служби у Івано-Франківській області, такий собі депутат-регіонал Василь Строїч. Суть позову "про захист честі, гідності, ділової репутації": публікація мною в інтернет-мережі "конфіденційної", на думку позивача, інформації про вирок Косівського районного суду.
У тому давньому судовому рішенні йдеться про рік тюрми за фальсифікацію і підробку документів - військового квитка та трудової книжки, але зважаючи на малолітню дитину, Строїча було амністовано.
Ніхто про цей вирок від 1999 року не знав, а тим більше – про апеляційну ухвалу після нього. Я тільки зачитав судовий вирок першої інстанції.
Вважаю, що суддя Юрій Максимчин має витребувати в Косівського районного суду завірену копію вищезгаданого рішення суду щодо судимості пана Строїча. При наявності цього рішення суддя має переконатися, що я не порушив достовірні дані про його існування. А це означатиме, що підстав для притягнення мене до відповідальності немає.
У разі якщо суддя не витребує копії цього рішення, він теж не матиме підстав для притягнення мене до відповідальності. Адже, позов пана Строїча будується навколо цього документу. І якщо в суді пануватиме настрій про буцім-то невинуватість Строїча "за відсутності вироку, який вступив у законну силу", то будемо полемізувати із суддею щодо відсутності у апеляційній ухвалі реабілітуючих обставин.
А тепер про суб`єктивне.
Пересічній людині не зрозумілі усі ці юридичні тонкощі та нюанси стосовно "вироку, який вступив у законну силу" чи "неіснуючої судимості після апеляційної ухвали".
Звичайному обивателю з цієї юридичної казуїстики зрозуміло тільки, що якщо хтось сфальсифікував документи і впродовж усього свого життя користувався цим, незаконно отримуючи звання, пільги і зарплату – то справедлива кара повинна би колись наступити.
Саме ця мотивація була для мене первинною, коли проводив журналістське розслідування про фіктивного полковника, повідомляючи потім безрезультатно керівництво СБУ, ДПА чи прокуратуру про "беспрєдєл" цього "косівського кадра"…
Доля минулого року вже покарала полковника податкової міліції Василя Строїча, коли його син Олександр, старший опер івано-франківського УБОЗу, викрав речових доказів на майже мільйон гривень і досі переховується десь від Інтерполу і, вірогідно, від українського правосуддя. Гірко, мабуть, батькові, що не спромігся захистити сина від такої біди…
Але ж якби ще в далекому 1999 році, відразу після вироку суду першої інстанції, зібрався якийсь офіцерський суд чи суд Честі (неважлива назва, а суть!) та вчасно осудили і звільнили з правоохоронних органів - тоді це був звичайнісінький капітан ОБХСС УМВС, як такого, що не мав законного права жодного дня перебувати у струнких і скромних рядах міліції – то ганьби торішньої із сином Олександром і ганьби сьогоднішньої, про яку дізналася завдяки інтернету вся Україна, можна було уникнути.
А тому горе-полковник досі марнує час на "жирній" посаді, можливо і далі руйнує чийсь бізнес чи ламає чиїсь людські долі.
Не знаю, хто порадив міліціонеру-перевертню Василю Васильовичу Строїчу, казково багатому керівникові депутатської комісії з питань бюджету, подати на мене, звичайного журналіста, до суду?
Тих шалених грошей на виплату компенсації за заподіяну депутату-регіоналу "моральну шкоду" я не маю, порядних людей не чіпаю, живу собі спокійненько у однокімнатній квартирі, до власного авто ще теж не доробився – що з мене візьмеш?
Хоча, є у мене одна версія… У моїй скромній особі теперішня система влади, де страх і злидні паралізували більшість активних громадян, хоче показово розправитися із можливістю хоча б у інтернеті говорити ПРАВДУ.
Ось до інтернету ці братки із фальшивими дипломами та довідками про відсутність судимостей, які лише минулоріч позбулися зековських наколок, ще й досі в столиці ніяковіють від дорогих галстуків, звикаючи до відсутності у кишені звичного кастету чи "ствола" – до інтернетної волі та пануючої тут свободи думок вони ще не добралися!
Нагадаю, що згідно чинного поки-що Закону України "Про інформацію" та інших законів про державну підтримку журналістів, якими я керуюся у повсякденній роботі, а також згідно ратифікованих Україною міжнародних норм, є нормою, коли межі допустимої інформації щодо посадових і службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації стосовно звичайних громадян.
Нагадаю, як у схожому випадку із журналістським розслідуванням Володимиром Ар’євим, який невдовзі після блискучої презентації рішення про скасування судимостей добродія Яну-ча, таки отримав копії зниклих в Україні документів.
Таким чином, інформація суспільно значимого змісту про те, що спочатку пана Ян-ча було засуджено у 1967 році за пограбування (ст.141 Кримінального кодексу УРСР), а вдруге – у 1970 році за ст.102 (завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості), допомогла останньому стрімко підняти свій рейтинг. І відповідно, перемогти згодом на Сході та Півдні держави, де досі електоратом цінується наявність у біографії хоча б двох судимостей.
Тому я щиро вірю, що від нашої колегіальної журналістської активності залежить, який буде вирок у сьогоднішній судовій справі проти мене. Справа ж не в судді, який є звичайним гвинтиком у нелюдській Системі.
Бо сьогодні проходитиме "водорозділ" на порядних, з якими судиться держава вчорашньої єнаківської гопоти і тих, яким все байдуже чи хто усім задоволений.
Дякую всім за моральну підтримку. Правда переможе - і ми маємо сьогодні нагоду в цьому переконатися.
