Життя з Богом потрібне навіть після виборів
Цього року, 28 жовтня, відбулися вибори до Верховної Ради. Церковні та релігійні спільноти вже заздалегідь, паралельно до процесу підготовки до виборів, заохочували своїх вірних молитися в намірі успішного завершення тієї важливої події в житті нашої держави.
Публічні чи приватні молитви мали тривати до дня виборів: подібно було з кожними виборами протягом останніх 20 років.
Заклики молитися за рідну державу лунали і в інший час, хоча це бувало досить рідко.
Сьогодні, наприкінці 2012 року, вже почала роботу новообрана Верховна Рада. Тому нам не зашкодить, а радше, думаю, буде корисним замислитися над потребою молитви в наступні місяці та роки. Тим більше, що хоча й сам день виборів пройшов відносно спокійно, події останніх двох місяців змусили різних спостерігачів ствердити, що це були найбрудніші вибори за останніх 20 років або, як казали інші, це був крок назад.
Із усвідомленням, що в нашій державі не все гаразд, вступаємо в період роботи Верховної Ради VII скликання.
Політологи та різні інші експерти передбачають дуже важкі часи в цьому періоді.
Отже, питання продовження молитви за наше суспільство в усіх сферах його життя: державній, політичній, економічній, культурній – стає дуже актуальним.
Було б, одначе, помилкою думати, що ми повинні продовжувати наші моління тільки тому, що не все гаразд.
Молитва – це не тільки прохання, немовби останній засіб, як подолати труднощі, на підтвердження приказки: як тривога, то до Бога. Про Бога треба пам’ятати завжди, а не тільки в час тривоги. Йому треба дякувати за все добро, яким Він нас обдаровує.
Важко зрозуміти сенс життя людини, яка не пам’ятає про Бога. Усе, що в людському житті є добре, правдиве, щире, справедливе й благородне, існує тільки тоді, коли ми усвідомлюємо свій зв’язок із Богом та Божу любов до нас.
Уже з давніх-давен Бог щедро обдаровував наш народ своїми благодатями. Наступного року виповниться 1025-та річниця відтоді, як наша держава прийняла Хрещення. Хоча завжди на нашій землі існували інші віровизнання, наша держава понад тисячу років є за своєю суттю християнською, тобто свідомою Божої любові до людей.
Християнська віра, яка знайшла своє повне віддзеркалення в культурі нашого народу, є домінантною і досі. Незважаючи на радощі і смутки, на перемоги і невдачі, наш народ не переставав вірити в Бога.
Бували різні лихоліття, більш чи менш успішні зазіхання з боку сусідів запанувати над Україною, але ми, українці, не переставали бути жителями цієї країни, не забували, хто ми є, і не переставали боротися за нашу тотожність, за наші права.
Милостивий Господь нас завжди оберігав. Можливо, найбільш яскраві моменти тої Божої опіки сталися вже за нашої пам’яті. Церква в Україні пережила переслідування, але не перестала бути собою, породила багатьох мучеників, хоча її хотіли цілковито знищити. А вже найбільш яскраве чудо Божої милості сталося 20 років тому, коли Господь подарував нам нашу рідну державу.
Ці факти, порівняно з будь-якими політичними виборами чи утвореними ними структурами, є чимсь дуже блідим, мінливим. Обманює себе той, хто вважає, що найбільшим благом є матеріальне добро, що вони є разом з фізичною силою найпевнішим засобом тривалого правопорядку, загального блага та нормального розвитку.
Насправді, єдиним справжнім джерелом усього того, що людина потребує для благополуччя, є сам Господь Бог.
Тому молитва та сповнення Божого закону є, з одного боку, є єдиноправильним, а, з другого - справді ефективним засобом повноцінного людського існування.
Цю правду нам варто мати в серці в будь-який час.
+ Любомир
