"Третій Рим" другої свіжості
Із 193 країн — членів ООН більшість побували колоніями. Тож колоніальне минуле не привід комплексувати.
Здобуття незалежності — найвизначніший факт новітньої української історії, висхідна точка сучасної державності. У кого ж ми незалежність вибороли? В офіціозному інфопросторі матюкатись пристойніше, ніж порушувати це питання.
Не будемо заноситись, жоден народ не вийшов зі складу Російської імперії самотужки. Це вдавалось тільки гуртом і лише у всеросійські смути. У революцію і громадянську війну відпали Естонія, Латвія, Литва, Польща, Фінляндія; у перебудову — союзні республіки.
На час перебудови імперський геополітичний простір включав власне Російську імперію (під псевдонімом СРСР), зовнішній імперський пояс та пояс астероїдів.
Роль метрополії виконувала Російська Федерація (РРФСР). Фактично це була імперія в імперії, яка містила 16 автономних республік, 5 автономних областей і 10 округів. Вихід їх з РРФСР не передбачався.
Внутрішній імперський пояс — 14 союзних республік. Вільний вихід з СРСР їм гарантувався конституційно, як гарантувались і репресії за намір цим правом скористатись.
Зовнішній імперський пояс, соціалістичний табір — Болгарія, В’єтнам, Куба, Монголія, НДР, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина. Усі вони входили до Ради Економічної Взаємодопомоги, а більшість — і до Організації Варшавського Договору.
Формально незалежні, фактично ці країни утримувались силою, аж до збройної агресії. Обгрунтуванням служила Концепція обмеженого суверенітету, відома на Заході як Доктрина Брєжнєва. Менше з тим, член РЕВу і ОВД Албанія вирвалась з імперських лабет.
Астероїди — "країни третього світу, які обрали некапіталістичний шлях розвитку" і утримувались на довгому повідку. Це — змінний резерв соцтабору. В’єтнам і Куба піднялись з дублерів до основи.
З перебудовою першим розпався пояс астероїдів. У 1988/89 роках відпав зовнішній імперський пояс, у 1991 — внутрішній. Процес розпаду роз’їдав Російську федерацію і досяг апогею з проголошенням незалежної Чеченської Республіки Ічкерія.
Та вітер змінився: друга інаугурація Єльцина 6 листопада 1996 року — рубіж між відступом і наступом, перехід від втрати земель до їх збирання. Новий етап — новий лідер, позаяк Єльцин асоціювався з розвалом Союзу.
Кастинг стартував 23 березня 1998 року і до 9 серпня 1999 промайнули чотири прем’єри — кандидати у вожді: Кірієнко, Примаков, Степашин і Путін, який переміг і, на зламі тисячоліть, очолив імперію.
Після "наведення конституційного порядку" в Росії, настала черга союзних республік. Від добра добра не шукають, від лиха лиха — також. Задіяна та ж схема поглинання, що і у 1920-ті.
У мирні 1921/22 незалежна Україна мала спільний з Радянською Росією життєвий простір: ідеологічний — комунізм, політичний — диктатура кремлівського пролетаріату, економічний — військовий комунізм, згодом НЕП, правовий — революційна правосвідомість, кримінальний — усе перелічене разом узяте.
Національна самобутність подекуди зберігалась, однак контрольний пакет кремлівські акціонери тримали міцно. Коли 30 грудня 1922 року ниточка-кордон між Україною і Росією щезла, хто те й помітив! Контрольний пакет став контрольним пострілом у серце України.
Сьогодні російський лідер пропагує СРСР, а Росія знову формує однорідні простори. Сусідня Білорусь — проект пілотний, 8 грудня 1999 року вона вже підписала Договір про створення Союзної держави.
Україна критичної межі ще не перетнула, хоча Договір про Єдиний економічний простір вже ратифікувала. Зроблені й інші кроки до імперії, зокрема укладені газові і харківські угоди. А антимовний закон Ківалова-Колесніченка лише у другу чергу про мови, у першу — про формування єдиного гуманітарного простору.
Процес пішов, однак повільніше ніж у 1920-ті — "Третій Рим" видихається. Та ніби ластівці не все одно — заб’є її молодий орел чи старий стерв’ятник.
Точка неповернення в Імперію Україною ще не пройдена. Зарахування нас до Ближнього зарубіжжя — чорна мітка.
Кордон з Китаєм у Росіії — 4209.3 км, але Китай — зарубіжжя дальнє. Як і суміжні з Росією КНДР, Монголія, Норвегія, Польща, Фінляндія. А ось Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, які з Росією не межують, — зарубіжжя ближнє.
Термін "Ближнє зарубіжжя" — не народна творчість, він введений в обіг у 1992-му Міністром закордонних справ Росії демократом Козирєвим. І означає він зарубіжжя несправжнє, неповноцінне, тимчасове. Ще й підтверджує давно відоме: імперських демократів не буває. І про демократизм Черчіля треба питати не лише англійців, а й індусів.
Персоналії — не гарантія незворотності: вчора Ющенко — сьогодні Янукович, сьогодні Саакашвілі — завтра Іванішвілі, позавчора Єльцин — вчора, сьогодні, завтра Путін.
Час — теж не гарантія, прибалтів повернули у 1940-му, більш як через 20 років, а підкорення Кавказу триває від 1815 року.
Як не гарантія і братерські почуття поміж народами. Першим захватом ІІІ Рейху стала Австрія. І фюрер, і його народ, батьківщину вождя любили.
У квітні 2007 року з центру Таллінна на Військовий цвинтар перенесли пам’ятник та поховання радянських воїнів. Кремль лютував. І що? А нічого.
У серпні наступного року палахнув конфлікт в Осетії, не в Росії, зауважте. Російські танки рушили на Тбілісі. Естонія член НАТО, Грузія — ні. Коментарі потрібні?
Ні, потрібне членство в НАТО. Бо такого сусіда ми маємо на сході.
Борис Беcпалий, для УП
