Добір суддів - за лісовими правилами

Якщо у радянський час були довжелезні черги за продуктами харчування та промтоварами, то у часи вільної України - найдовжелезнішими чергами є черги для бажаючих стати суддями уперше!!!

Для того, щоб стати суддею будь-якого місцевого суду необхідно скласти тести, кваліфікаційний іспит та пройти конкурс. Найперша процедура - подання документів цьогорічного добору - виявилась повністю провальною.

На вулиці Поліській, що в районі станції метро Червоний хутір у Києві, на території військової частини, яка знаходиться у лісовій смузі, приймали документи від бажаючих стати суддями.

Як показала практика останніх 4 тижнів, тривалість очікувань у черзі до єдиного в Україні пункту прийому документів Вищої кваліфікаційної комісії суддів сягала від 2 до 7 днів.

Багатьом особам, які мали намір подати документи для участі у конкурсі із добору суддів саме стільки доводились очікувати у чергах.

Багато претендентів по декілька днів ночували в недешевих автомобілях для того, щоб не пропустити "спискову" чергу, стерегли і проводили щоденну процедуру "опечатування" безцінного списку черговиків, перебували в умовах відсутності елементарних санітарних норм.

І це - завтрашні судді, а сьогодні уже сформовані фахівці у галузі права – адвокати, держслужбовці, працівники правоохоронних і судових органів…

Періодично у середовищі очікувачів на свою чергу виникали скандали стосовно бажання окремих осіб пройти поза чергою, а бували й випадки, коли доводилось викликати міліцію через штовханину і бійки. Тут діяли неписані лісові правила – закони натовпу - натовпу майбутніх суддів…

У ВККС такі тривалі черги пояснюють великим ажіотажем і значною кількість бажаючих одягнути мантію судді, а також престижність професії вершителів правосуддя.

Самі ж претенденти, які по декілька днів жили під пунктом прийому заяв – неналежною організацією роботи ВККС, штучною затяжністю процесу безпосереднього подання документів (від 20 до 40 хвилин).

Попри це, окремим особливим "мажорним" претендентам – родичам високопосадових осіб були створені покращені умови прийому документів – в головному офісі ВККС на вулиці Жилянській.

У чому ж вина кваліфікаційної комісії? У нездатності організувати процес прийому документів, затяжністю процедури реєстрації документів, неоднозначністю питань подання / неподання певних документів? Чому під час добору змінюються вимоги до переліку документів? Якщо ВККС не здатна організувати якісний процес прийому документів, то чи може вона взагалі здійснювати добір суддів?

Очільники комісії, говорячи про демократичні процедури добору суддів, чомусь не говорять про радянські підходи до здійснення цього добору.

Окрім цього, під час проведення безпосереднього прийому документів комісія ухвалювала декілька роз’яснень стосовно документів, що подавались претендентами.

Але, окрім внесення певної чіткості – такі роз’яснення вносили різнорозуміння у претендентів. Так, під час кампанії прийому документів змінено вимоги щодо форми медичної довідки 133-о, яка подавалась претендентами. Окрім цього, з 28 квітня введено обов’язок подання декларацій про доходи претендентів.

У зв’язку з значним ажіотажем серед юридичної громадськості України продовжено строк подання документів до 16 травня, а також введено експериментальну електронну реєстрацію для подання документів з 3 травня.

Правда, не зовсім зрозуміло чому це не було зроблено перед початком прийому документів, коли чотири тижні майбутні судді перебували у відверто диких умовах? Близько 3 тисячі претендентів на посаду судді змогли побачити щось особливе – провальні і принизливі лісові правила (або їх відсутність) у доборі суддів.

Чи має таке нове покоління вершителів правосуддя майбутнє?