Чи всю правду сказав Колесніченко щодо закону про мови?

Напередодні нових парламентських виборів знову стало актуальним питання про мови. Головна політична сила, яка ним маніпулює – Партія регіонів. Саме надання російській мові статусу другої державної знов може стати головним козирем цієї політичної сили на наступних виборах.

Таким чином, 14 травня на погоджувальній раді голова фракції ПР у Верховній Раді Олександр Єфремов виступив за розгляд на пленарному тижні законопроекту "Про засади державної мовної політики".

Цей законопроект, розроблений Вадимом Колєсніченком, фактично витіснить українську мову з половини території України, зробивши на іншій половині російську де-факто другою державною.

Сам автор законопроекту апелює до того, що проект закону начебто отримав схвальні експертні висновки більше десяти ВНЗ України, підтриманий представниками національних меншин, групами вчених та інтелігенції.

Проте, як виявилося, не все так добре.

Верховний комісар ОБСЄ, Венеціанська комісія Ради Європи, Національна Академія наук України й навіть міністри уряду Януковича виступають категорично проти прийняття такого закону.

Українські й зарубіжні експерти переконані, що закон не лише потребує колосальних бюджетних коштів та доопрацювання. Найголовніше – він викличе гострий конфлікт на мовному ґрунті з непередбачуваними наслідками, які можуть призвести аж до розколу України.

Усе це, на прохання Комітету ВР із питань культури й духовності, викладене в експертних висновках, яким, нажаль, не дали розголосу.

Що ж насправді думають науковці, українські та зарубіжні експерти про новий закон про мови?

В експертному висновку міністерство фінансів називає прийняття даного законопроекту просто недоцільним. Обґрунтовують вони це тим, що впровадження даного законопроекту "призведе до зменшення доходної та збільшення видаткової частини державного бюджету".

У своєму висновку Мінфін пише про додаткові витрати з державного та місцевих бюджетів.

Зокрема, ідеться про витрати "на публікацію поряд із державною також і регіональними мовами актів місцевих органів державної влади й місцевого самоврядування, виготовлення печаток, штампів, штемпелів, офіційних бланків, табличок цих органів, на переклад процесуальних, судових документів, підготовку педагогічних працівників із викладання предметів регіональними мовами, видання підручників, іншої навчальної й довідкової літератури регіональними мовами, видання й розповсюдження аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань регіональними мовами або мовами меншин тощо".

Простіше кажучи, Мінфін натякає на те, що грошей у них на це немає.

Взяти хоча б, до прикладу, підготовку й збільшення чисельності педагогічних працівників. Чи не було б доцільніше виділити більше коштів на збільшення заробітної плати працівникам цієї сфери, цим самим підвищивши престижність даної професії?

Не менш цікавою є оцінка й рекомендації Верховного комісара ОБСЄ в справах національних меншин, які були передані до Комітету з питань культури й духовності.

У висновках стосовно проекту сказано, що "проект закону про мови від 2011 року не в змозі забезпечити належний баланс між розвитком і використанням державної мови як об'єднуючого чинника в житті суспільства та розвитком і захистом мов меншин".

Крім того, Верховний комісар вважає, що в ключових сферах суспільного використання мови, таких, як державне управління, освіта та засоби телерадіомовлення – це, імовірно, може призвести до скорочення використання державної мови й підірвати можливості та стимули для широких верств населення України, спрямованих на досягнення достатніх знань державної мови.

Також, у висновку наголошується на тому, що прийняття даного закону про мови "може розширити існуючий мовний поділ усередині країни й спровокувати сильну негативну реакцію з боку прихильників зростання ролі державної мови, що призведе до загострення напруженості".

Проти закону про мови виступила й президія Академії наук Вищої школи. У своєму висновку вони розглядають даний законопроект Колесніченка-Ківалова "як черговий антиукраїнський, антидержавний, а фактично антиконституційний акт, який спрямований на дискредитацію Української держави, загрожує національній безпеці та територіальній цілісності України".

Крім того, науковцями було влучно підмічено: "Якщо врахувати, що, як засвідчують результати численних соціологічних опитувань, пріоритетними для всіх регіонів країни є не мовні, а нагальні соціально-економічні питання, боротьба з корупцією та забезпечення екологічно безпечного середовища проживання наших громадян".

На думку науковців, закон сприятиме посиленню розбрату в і без того суперечливому суспільстві.

Тому цілком логічно напрошується висновок, що чергове підняття мовного питання зумовлене зовсім не бажанням покращити життя громадян, а просто наближенням виборів і намаганням залучитися підтримкою якомога більшою кількістю виборців.

Не рекомендували до розгляду чи визнали його таким, що порушує засади конституційного ладу, і Інститут української мови НАН України та Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН.

Указує на суперечності законопроекту з Конституцією й завідувач інституту держави й права імені Корецького НАН України Ігор Усенко.

Вважає, що розглянутий проект закону повинен бути суттєво переопрацьований, як у концептуальній, так і дискурсійній частині, директор Українського мовно-інформаційного фонду НАН України Володимир Широков.

Чому ж пан Колесніченко не говорить про це – а лише апелює до того, що начебто Венеціанська комісія схвалила його з Ківаловим законопроект?

Катерина Аврамчук, спеціально для УП