Указотворчість президента
Нещодавно до мене почали телефонувати журналісти з проханням прокоментувати новий указ президента про чергову спробу створення Конституційної Асамблеї. Раніше я вже писав на тему Конституційних зборів, тому, напевне, до мене і звертались. Така обставина змусила відірватись від буденної роботи і уважно прочитати та проаналізувати цей твір за підписом нашого гаранта.
Якщо переглянути його швидко і "по-діагоналі" - складається враження, що ми опинились у супер демократичній державі. Але при уважному його прочитанні все знову стає на свої місця. Ласкаво просимо в реальний світ!
Почнемо з дефініцій (або по простому – визначень). Що таке "Конституційна Асамблея"? Це всенародний вищий колегіальний тимчасовий представницький орган, спеціально створений для розробки і прийняття Конституції держави.
Що постановляє президент? "Конституційна Асамблея є спеціальним допоміжним органом, головною метою створення та діяльності якого є підготовка законопроекту про внесення змін до Конституції України", - читаємо в указі.
Маємо підміну понять. Під соусом органу установчої влади нам підсовують дорадчий орган при президенті, тим самим дискредитуючи саму ідею Конституанти. Така дискредитація посилюється тим, що це вже третя спроба її "створення". Точніше – імітації.
Першим кроїти основний закон спробував Віктор Ющенко (він завжди любив давати гучні назви, не підкріплені змістом). Його наступник продовжив цю невдячну справу, покликавши на допомогу Леоніда Кравчука. Обидві спроби, на щастя, завершились нічим.
Цього разу влада збирається вкотре замилити очі Європі, запропонувавши нібито демократичний спосіб формування недієздатного "спеціального допоміжного органу". Це зрозуміли у лавах опозиції, і відмовились від участі у цьому фарсі. Авторитетні громадські організації ще не оприлюднили своєї позиції. Чекаємо…
Вагання експертного середовища викликане передусім дилемою. З одного боку всі розуміють, що влада намагається їх використати. Що даний орган не є по своїй суті справжньою Конституційною Асамблеєю, і створений з метою чергової імітації демократичних процесів. З іншого – вони бажають хоча б якимось чином вплинути на процес. Як мінімум – надавши йому публічності.
Моя особиста думка – Конституанту (або Установчі збори) необхідно скликати. Але вона має виконувати ряд вимог:
1. Вона повинна бути сформованою не "згори", а "знизу". До неї мають увійти всі ті, хто вже має відповідні напрацювання у сфері державотворення;
2. Жоден зацікавлений орган влади не повинен втручатись у її формування та роботу;
3. Рішення Зборів повинне носити не рекомендаційний характер, а безапеляційно визнаватись і виконуватись усіма громадянами України;
4. Нова Конституція повинна бути ухваленою консенсусом – тобто всі учасники зборів повинні з нею погодитись.
Хтось мені заперечить – мовляв, у чинній Конституції не передбачено формування спеціального органу для ухвалення основного закону. Там є чітка процедура внесення змін…
Почнемо з того, що чинна Конституція не була розроблена та ухвалена в демократичний спосіб. Вона була нам нав’язана без нашої з вами згоди. Однак навіть у цьому документі є відповідна стаття №5 – "єдиним джерелом влади в Україні є народ".
А тепер пригадаємо преамбулу: "спираючись на багатовікову історію українського державотворення". Тобто, законодавчі акти попередніх державних утворень України можна брати до уваги при ухваленні рішень.
Ідея скликання Українських Установчих Зборів виникла ще в часи УНР у 1917 році, коли були розроблені основи законопроекту про вибори до УУЗ. Днем виборів до УУЗ було обрано 9 січня 1918 року, а днем першого скликання Установчих Зборів – 22 січня того ж року. Право обирати та бути обраними до УУЗ мали всі особи у віці після 20 років. До Установчих Зборів мало б бути обрано 301 член. Однак дальші події не дозволили здійснити ці настанови, й УУЗ не були скликані.
Ці збори повинні нарешті відбутись. Нехай із затримкою у майже сотню років.
Дмитро Сінченко, координатор Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
