Про доноси "інтелектуальні" та професійні
Отримуючи привітання з уродинами від кількох сотень друзів, колег-науковців, партійних побратимів, ледве стримав посмішку, коли дізнався, яким оригінальним чином мене вирішив поздоровити відомий "українолюб" Вадим Колесніченко.
"Народний" депутат України – щоправда, ніхто не знає, від якого саме народу? – вирішив звернутися до генпрокуратури з вимогою порушити проти мене кримінальну справу через публікацію збірки статей під назвою "Ватра. Версія 1.0", яка з'явилась друком ще минулого року. Ось основні вимоги доносу-маніфесту:
1) провести розслідування фактів видання, торгівлі та поширення книги "Ватра. Версія 1.0", публікації ксенофобських, неонацистських матеріалів на інтернет-порталі "Ватра";
2) порушити кримінальні справи за статтею 161 ККУ щодо авторів та поширювачів видання та інтернет-публікацій; притягнути їх до відповідальності;
3) внести прокурорське подання до органів внутрішніх справ України щодо вилучення видання в місцях його продажу, з бібліотек та інших організацій, установ.
Звідси вже не так далеко до вимог засуджувати громадян на 25 років за антирадянську агітацію й пропаганду та спалення крамольної літератури на вогнищах інквізиції, про що у випадку бажання похизуватись своєю ерудицією, з приводу та без приводу, так часто люблять згадувати на телефірах депутати-регіонали – як про характерну ознаку фашизму.
Про що йдеться?
У квітні 2009 року я захистив у львівському Національному університеті імені Івана Франка дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук. Оскільки ще зі студентських часів займався порівняльною політологією та цікавився новітньою історією Італії та Німеччини, то обрав темою роботи – трансформацію політичного руху в масову політичну партію нового типу, на прикладі NSDAP і PNF.
Під час опрацювання джерельної та історіографічної бази в мене зібралася велика кількість авторських перекладів унікальних історичних матеріалів 1920-1930-х років з італійської та німецької мов, біографічних нарисів тощо, практично невідомих українському науковому загалу, які не увійшли до підсумкового тексту роботи.
Зібравши ці матеріали, я доповнив їх власними науковими розвідками, у яких висвітлював основні результати дисертаційної роботи, опубліковані в українських наукових журналах протягом кількох років. Для того, аби українські науковці, аспіранти, студенти університетів, та й загалом усі, хто цікавляться історією країн Європи міжвоєнного періоду, мали змогу оцінити перекладені мною першоджерела та зіставити їх з українським контекстом, долучив також віднайдені у вітчизняних наукових бібліотеках та архівах праці українських теоретиків суспільно-політичної думки 1920 – 1930-х років.
Урешті-решт, вирішив доповнити багатогранний та широкий за тематикою джерельний і аналітичний комплекс матеріалів кількома власними статтями та авторськими публікаціями молодих українських науковців, що досліджують феноменологію сучасного національного буття у всьому багатстві його проявів.
У підсумку світ побачила збірка статей і матеріалів під назвою "Ватра. Версія 1.0", названа на честь легендарного гурту популярного львівського композитора Ігора Білозора, убитого бандитами в 2000 році.
Першоджерела, надруковані в збірці, стали добрим довідковим матеріалом для студентів і викладачів, що радо користувалися ним під час опанування навчальних курсів, пов'язаних з історією політичних вчень ХХ століття.
Адже вперше під однією палітуркою було зібрано уривки з унікальних праць Миколи Сціборського, Олега Ольжича, Ярослава Стецька, Олени Теліги, Євгена Онацького, Євгена Маланюка, Юрія Липи. Для порівняння було надруковано переклади уривків із творів Освальда Шпенглера, Отто Штрассера, Ернста Юнгера, Альфреда Розенберга, Пауля Йозефа Геббельса, програмові документи італійських, німецьких, українських політичних партій різного спрямування, що дозволяє українським дослідникам по-новому оцінити ідеологічний ландшафт міжвоєнної Європи.
Усе це викликало бурхливу реакцію Вадима Колєсніченка, який чомусь вирішив, що "ця книга носить яскраво виражений пропагандиський характер та ображає національну гідність людей, сприяє розпалюванню ворожнечі".
На підтвердження "народний обранець" наводить абсолютно фантастичні з точки зору психічно повноцінної людини аргументи. Отже, цитуємо:
"По-перше, упорядник видання Юрій Михальчишин є активістом Всеукраїнської організації "Свобода", та активістом Націонал-Соціалістичної партії України, що відомі своєю відвертою пропагандою ідей ксенофобії, націонал-соціалізму, нетерпимістю до представників інших національностей, героїзацією пособників фашизму.
По-друге, на обкладинці книги разом із назвою розміщена стилізована емблема свастики, що символізує нацистський режим, жертвами якого стали десятки мільйонів людей в усьому світі.
По-третє, зі статей, що розміщені у виданні, чітко простежується неприхована пропаганда ідей італійського фашизму, німецького нацизму, і їх українських різновидів, що заборонено в Україні та світі".
Отже, якщо громадянин України є членом ВО "Свобода" – він апріорно є нацистом і фашистом для нардепа Колєсніченка та йому подібних, що дає їм право безкарно вигадувати нісенітниці й приписувати мені членство у вигаданій ним же "нацистській партії".
Щодо дизайнерського оформлення обкладинки, то мною було використано офіційно зареєстрований в Україні графічний символ "Ідея Нації". Аби розгледіти в ньому міфічну "свастику", доведеться випити не один літр горілки чи чогось міцнішого.
Щодо ідеологічної складової. Намагання заборонити вивчення та публікацію історичних першоджерел будь-якого періоду під приводом того, буцімто це "заборонено", бо так здається депутатові Колєсніченку – власне, і є ознакою невигаданого реального фашизму, про який так любить постогнати вищезгаданий "антифашист".
Заява Колєснічєнка до ГП – це відродження єжовсько-берієвських порядків, намагання впровадити цензуру в орвеллівському дусі та продовження одвічної мрії окупантів закрити рота українській інтелігенції.
Ненависник усього українського наче оскаженів, коли довідався, що у Львові вільно виходять друком публікації, у яких розміщено твори, що є духовною зброєю українців у боротьбі з окупацією. Для таких і тризуб – це зашифрована свастика, і Святослав Завойовник – антисеміт, і Тарас Шевченко – терорист, а Данило Галицький – группенфюрер СС.
Парадоксально, але факт: за Колєсніченком і його репресивно-каральним психозом стоїть не тільки донецька владна машина.
Грізному депутатському доносу від 14 листопада 2011 року передувала стаття львів'янина Тараса Возняка під не позбавленою заангажованості назвою "Неонацизм і ВО Свобода", що її опубліковала УП ще 27 жовтня.
Дивовижним чином, позиції ліберального львівського інтелектуала та одіозного регіонального депутата – виявились ідентичним як за формою, так і за змістом: звинувативши мене в "нацизмі" та "фашизмі", обоє взялися розмірковувати над проблемою "Ватри" в заборонно-цензурному дискурсі.
Неважко пересвідчитись, що навіть ретельно відскановані сторінки зі змістом "Ватри", що ввійшли до цидулки Колєсніченка в ГП, були підготовані та викладені в інтернеті Тарасом Возняком. Таким чином, відбулося своєрідне передавання естафетної палички закликів: від гнівного осуду за вигаданими звинуваченнями в "нацизмі" – до вимог цензури та прокурорсько-розстрільної заборони моєї збірки.
Чи не свідчить такий своєрідний імпровізований творчий тандем про щось більше аніж просто про спільну нелюбов Возняка та Колєсніченка до ВО "Свобода" та моєї скромної особи?
Для регіоналів і лібералів кожен українець – це потенційний фашист.
Тому вони наввипередки беруться в рамках капіталістичного змагання тероризувати нас двомовністю, толерантністю, сталінізмом, мультикультурністю, приватизацією, інтернаціоналізмом, космополітизмом, та іншим непотребом.
Колишні комсомольські бонзи, що стали "ефективними власниками", депутатами й міністрами, виявляють гідну подиву органічну солідарність із вічнозакомплексованими псевдо-інтелігентами.
І поки одні займаються геноцидом українців і розкраданням залишків національного багатства, інші забезпечують ідеологічне прикриття та організовують полювання на відьом.
Юрій Михальчишин, спеціально для УП
