Горе освіта
Ставлення нині влади до української освіти є несправедливим. На 2012 рік уряд планує витрати на освіту в розмірі 91 мільярда гривень, на рівні 6,1% від ВВП, тоді коли закон вимагає 10%.
При цьому доля бізнесу у фінансуванні університетів не перевищує 1%, тоді як в Європі цей показник у десятки разів є вищим. Зате плата за навчання батьками студентів сягає нині майже 40% бюджетів вузів.
Про побори батьків у школах столиці та обласних центрів і говорити прикро. Ситуація вимагає виділення на освіту 8% від ВВП, що еквівалентно 120 мільярдам гривень.
Слід реформувати всю економіку освіти, законодавчо стимулювати бізнес щорічно виділяти до 5% від Фонду заробітної плати на дослідницькі проекти, потреби вищої школи і профтехосвіти, включаючи їх до валових витрат.
Мусить стати правилом створення за їх рахунок на кожному підприємстві робочих місць для учнів і студентів практикантів.
В кожному районі, місті повинен згідно із законодавством бути створений Фонд розвитку освіти в об’ємі 3-5% від розміру бюджету. Кожен юнак чи дівчина у 2012 році повинні відвідувати хоч один гурток чи спортивну секцію.
На державному рівні мусить бути реалізована програма дитячого і студентського харчування. Якщо щоденно школяр чи студент з’їсть яблуко і морквину, вип’є стакан молока, буде вести рухливий спосіб життя, то тоді хвороби від дітей відступлять враз.
Але не це все головне. Якщо не змінити систему світоглядних координат, в якій розвивається вся країна, не поставити на чільне місце в політиці Людину, то і освіта і наука, медицина і культура, спорт розвиватися не зможуть і перспективи Україні не бачити.
Не можна допускати, щоб на бюджет держави витрачалось лише 27% від ВВП, тоді, як у європейських країнах цей показник сягає 45-50%.
До-речі, СРСР спрямовував в бюджет 52%, а та ж Швеція до 57% свого Валового продукту. Це зробити важко, але ж не може вся країна працювати на кілька фінансово-промислових груп (ФПГ), п’ять з яких контролюють 70% економіки України.
Постійно не доплачуючи найманим працівникам заробітну плату, беручи за безцінь природні ресурси, грабуючи бюджет, щорічно ці та інші ФПГ отримують незаконно більше п’ятисот мільярдів гривень.
Ось де резерви наповнення всіх бюджетів, формування економіки знань, інноваційного розвитку та утвердження в країні соціальної демократії.
Якісна освіта – краще життя
Україна досягла світового рівня охоплення населення освітою. Проте рівень якості освіти, відсталість матеріально-технічної бази, інформатизації освітнього процесу, низький престиж праці педагога привели до серйозної кризи в освіті.
Найпершими кроками уряду, парламенту мусить бути пошук механізмів оновлення змісту освіти, створення національної системи оцінювання якості навчання, створення індустрії технічних засобів навчання, широке застосування електронних, медіа засобів навчання.
Слід затвердити державну програму "Зміст освіти", де передбачити систему відбору нових знань, проведення порівняльних досліджень із іншими країнами і пошук найсучасніших методик та технологій навчання.
Настав вже час переглядати Державні стандарти освіти раз на п’ять років, а не раз в десять, як є нині. З усіх предметів держава повинна випускати один найдосконаліший підручник із повним набором методичного забезпечення.
Не слід зупинятись на розвитку системи зовнішнього оцінювання. Треба сміливо йти на його вдосконалення, запроваджувати системне вивчення якості знань за підсумками початкової, основної та старшої школи.
Доречним було б поширити незалежне оцінювання на діяльність вузів, профтехучилищ, постійно вести моніторинг знань студентів, випускників спільно з роботодавцями.
Таке оцінювання студентів слід проводити при вступі, після другого курсу та при їх випуску. Слід удосконалювати інноваційні педагогічні технології, створити систему управління інноваціями в освіті.
Американець Дік Фосбері перший в світі стрибнув спиною вперед і без додаткових коштів стрімко випередив тих, хто стрибав перекатом. Наше завдання – всіляко підтримувати вчителів-новаторів, допомагати їм, шукати і підтримувати нові педагогічні технології і прийоми.
Врешті-решт, треба визначитись із проблемою дослідництва в університетах.
Без поєднання освітнього, наукового процесів, зв’язків із виробництвом, без цієї потрійної інноваційної спіралі справи не буде.
Збільшення витрат на науку хоч би до 2% від ВВП, співпраця із бізнесом, передача частини науково-дослідницьких інститутів кращим дослідницьким університетам, збільшення витрат на дослідництво не менше третини від бюджету університету, створення інноваційних структур, запровадження наукових результатів у виробництво – ось неповний перелік кроків щодо реалізації основоположного принципу якісної освіти у вищій школі.
Суспільство всіляко мусить підтримувати і високо цінити працю педагога, вчителя, але прийшов час і принципово запитати в тих, хто до роботи ставиться абияк.
На жаль, таких педагогів останнім часом з’явилось чималенько. Без серйозної системи контролю якості знань, співпраці із батьками, бізнесом, місцевою громадою, справедливого стимулювання оплати праці позитивних змін не досягнемо.
Про озонові діри в душах дітей
Напевне нікого не потрібно переконувати, що без демократії, самоуправління, відповідальності, патріотизму, моральності і духовності нову Україну нам ніколи не збудувати.
Це переконливо бачимо на двадцятилітній історії нашої країни. Ми є свідками того, як найновітніші американські технології відступають перед силою народного духу в Іраку, Афганістані.
Обрання ректорів, директорів ПТУ і технікумів мусить стати прерогативою колективу із правом держави здійснення контролю їх діяльності.
Раз і назавжди треба деполітизувати освітньо-виховний процес. Звільнення, заміна керівника освітньої установи в зв’язку із виборами чи політичними поглядами повинні відійти в минуле.
Автономія навчальних закладів вимагає перегляду діяльності всіх контрольно-ревізійних органів, податкової, Рахункової палати. Вони повинні не викручувати руки керівникам, висмоктуючи з пальця недоліки, а вважати успіхом своєї діяльності існування колективів, де немає фінансових зловживань.
Абсолютно новою мусить бути роль наглядових опікунських рад шкіл, вузів, училищ. Вони разом із педрадами, вченими радами, студентськими самоврядуваннями повинні мати великі права і нести відповідальність за вирішення всіх проблем навчальних закладів.
Повного перегляду, систематизації потребує вся система морально-духовного, патріотичного виховання молоді. Видатний український діяч, педагог, перший українець в Європі, як звали його сучасники, Михайло Драгоманов добре колись сказав, як поєднати національне із світовими надбаннями.
Він закликав мати національне підґрунтя у виховній і освітній справі і інтернаціональний зміст у формах і методах здійснення цієї мети.
Прийшов час нової співпраці із релігійними організаціями, церквами. Вони мусять переорієнтовуватися від політики захоплення плацдармів впливу, до тонкої спільної роботи всієї громади по вихованню у молоді доброти, любові до країни, своїх ближніх, працелюбності, патріотизму і здатності боронити свої права і свою країну.
Тільки щасливий Вчитель може виховати щасливого Учня. Цей дещо змінений вираз Антона Макаренка дає відповідь щодо ролі сучасного Вчителя в Україні. Вчителем, Професором, Майстром, Вихователем нині працювати по-справжньому дуже-дуже складно.
Школа займає тепер лише третє місце по інформаційному впливу на дитину. Як розмовляти з учнем, студентом, у якого вдома є інтернет, який об’їхав півсвіту, має репетиторів?
Уже в наступному році середня заробітна плата вчителя повинна бути в межах чотирьох тисяч, а викладача вузу – восьми тисяч гривень. Нині середня заробітна плата не перевищує 2 тисяч гривень.
На квартирній черзі перебуває більше 25 тисяч педагогів. Тому правилом мусить бути, що в бюджеті кожного району чи міста щорічно передбачаються витрати на придбання житла освітянам.
Мова про різні способи придбання квартир: безвідсоткові кредити, схема 50х50, коли половину житла оплачує сім’я, а іншу – відповідна рада, і врешті – просто придбання житла за рахунок бюджету.
Розрахунки показують, що в рік вузам і ПТУ слід виділяти мінімум 300 мільйонів гривень, а школам – 800 мільйонів на ці цілі. Потрібні правові механізми будівництва житла власним коштом вузів, училищ.
Не буду повторюватись, але нагадаю про необхідність збільшення до 2-х окладів коштів на оздоровлення, виплату до 10 окладів підйомних молодим вчителям, збільшення преміального фонду, прирівнення пенсійного забезпечення педагогів до держслужбовців.
На часі запровадження програм профорієнтації, психолого-педагогічного відбору для всіх студентів, особливо педуніверситетів.
Влада не може ігнорувати думку освітян
Якщо ми не зрозуміємо, що майбутнє країни – це справедливе суспільство із економікою знань, то Україна ніколи не досягне такого рівня життя, до якого ми прагнемо.
Бо ще мудрий Гельвецій писав, що та країна, яка не має розвиненої освіти і науки, творчих, підприємливих людей, завжди буде рабом свого сусіда.
Вчителі, викладачі, вчені мусять бути свідомі своєї відповідальної місії. Від нашої згуртованості, бажання вивести освіту і країну на новий якісний розвиток – залежить дуже багато.
Влада не може ігнорувати думку армії освітян. Лише потрібно бути всім свідомими своєї місії і відповідальності за долю країни.
Громадськість чекає від третього з’їзду освітян, що відбудеться 28 жовтня, нашої влади, бізнесу дієвих кроків щодо розвитку вітчизняної освіти. Оцінку кожному керівнику регіону треба ставити по стану справ в освіті, а не по політичним результатам виборів.
Буде якісна освіта, охорона здоров’я – добре житимуть всі. В цьому запорука стабільного розвитку країни, її благополуччя.
Станіслав Ніколаєнко, голова Громадської Ради освітян і науковців України, голова партії "Справедливість", доктор педагогічних наук, професор, для УП
