Арешт Тимошенко як шанс для революції
Незважаючи на свою прогнозованість, арешт Тимошенко таки розбудив розслаблену відпустками українську громадськість. Протести поки не набули масових масштабів, однак градус політичної температури росте.
Насамперед сприяють цьому неоковирні, бульдозерні, відверто бандитські дії влади. Нахабна поведінка судді, свавілля "Беркуту" та злива брехливої інформації від провладних політиків, яка ллється з олігархічних телеканалів, лише підливають масла у суспільне багаття.
Протестні настрої в Україні з приходом команди Януковича динамічно зростають. Однак ці настрої поки що обмежуються кухонними теревенями та суперечками в громадському транспорті.
Втім очевидно, що рівень неприйняття суспільством владних "реформ" високий, а рівень недовіри до режиму ще більший.
Однак на вулицю людей спонукає виходити не абстрактне невдоволення владою, а конкретні випадки зловживань та очевидні загрози.
Прикладом цього є протести донеччан проти незаконної забудови, яку здійснює син Януковича, протести сумських, прилуцьких та харківських робітників проти скорочень на їхніх підприємствах, ну і, звичайно, "Податковий майдан".
Арешт Тимошенко може стати точкою прориву громадського невдоволення. І справа тут не тільки в репресіях проти Тимошенко та її політичній вазі, а насамперед в тому, що її арешт може стати останньою краплею у чаші народного невдоволення.
Саме тому організаторам протестів проти переслідування Юлі слід розширити простір боротьби. Фан-клуб Тимошенко ніколи не стане новим Майданом. Але осередок захисту від репресій може перерости в широкий народний фронт. Для цього необхідно:
Відмовитись від політичної гегемонії БЮТ в акціях протесту.
Створити реальний комітет чи фронт спротиву режиму, до якого увійдуть не тільки політичні сателіти Тимошенко, а й всі опозиційні партії та громадські організації. Тож час відмовитись від вчорашніх образ та непорозумінь.
Розширити, не применшуючи при цьому ваги питання боротьби проти репресій, перелік вимог, за які готові вийти люди. Це і пенсійна реформа, і виборчий закон, і боротьба з корупцією, і свобода слова, тощо.
Ідеологічні рамки боротьби мають бути досить широкими – всі, хто за незалежну, європейську, демократичну Україну та проти окупаційного авторитарного промосковського режиму Януковича, є потенційними учасниками широкого народного фронту.
Зробити можливим долучення до фронту рядових громадян, а не тільки політичних активістів. Тому фронт має бути не стільки об’єднанням партій, скільки об’єднанням громадян.
Не допустити використання цього майданчика для передвиборчих спекуляцій. Для цього необхідно застосувати прозору та демократичну систему управління революційними процесами.
Не обмежуватися лише наметами на Хрещатику чи інших площах і вулицях, а розпочати широкомасштабну мобілізаційну громадську кампанію щодо зміни правлячого режиму.
І головне – конкретні політичні цілі. У даному випадку це не тільки звільнення з-під варти репресованих, а насамперед дострокові вибори президента та Верховної Ради України.
Таким чином можна сподіватись на створення реальної народної сили, яка може успішно протидіяти антиукраїнському авторитарному режимові. В іншому випадку протести захлинуться, як це було у випадку з арештом Луценка.
Рівень недовіри українців до усіх політиків настільки високий, що масового руху за права котрогось одного з них просто не вийде.
Проте захист прав усіх громадян може стати тим ідеологічним мотиваційним прапором, під яким зможе об’єднатись критична маса українців, необхідна для зміщення антинародної влади.
Залишається сподіватись, що опозиційному політикуму вистачить мудрості та мужності подолати політичний егоїзм і недалекоглядність та використати сьогоднішні умови для реального об’єднання й успішної боротьби.
Адрій Левус, ініціатива "Оновлення країни", для УП
