Де готелі, Борисе Вікторовичу?
Цю статтю спонукала написати присутність на одних вельми забавних зборах. Це були збори аспірантів Національного університету імені Шевченка.
Їх виселяють із гуртожитку – через те, що ця житлова будівля передається для розселення учасників і вболівальників Євро-2012.
Одразу хочеться зауважити, що автор не має абсолютно нічого проти Євро-2012. Більше того, той факт, що Україна разом із Польщею має честь приймати європейську футбольну першість, викликає гордість за країну!
Проте, на жаль, не за її керівництво...
Очевидно, що цю житлову проблему та запитання щодо неї слід адресувати не до університетського керівництва, яке все одне фактично нічого не вирішувало, виконуючи накази згори. Адже з тими ж проблеми зіткнулися студенти й аспіранти інших вищих навчальних закладів столиці – КПІ, Національного авіаційного університету, університету імені Вадима Гетьмана, колишній "Наргосп"...
Перелік можна продовжувати довго. Тим більше, що така ж ситуація у вишів у інших містах-господарях Євро-2012: Харкові, Львові й Донецьку.
Усе було зроблено із простотою й прямотою, притаманними нинішньому режиму.
Ректорів і проректорів зібрали на наради в кабміні й КМДА та поставили чітку вимогу: звільнити гуртожитки для проведення в них ремонту з метою майбутнього поселення туди учасників Євро-2012.
Зокрема, для київських вишів була поставлена майже нереальна, з урахуванням кількості гуртожитків, вимога – звільнити місця для розселення 20 тисяч осіб. Для прикладу, саме така кількість студентів навчається у всьому Університеті імені Шевченка, причому 40% із них кияни.
Проте режим давно привчив своїх підлеглих діяти за принципом зі статуту Червоної армії: "Якщо завдання поставлене, його можливо виконати".
Власне, знову ж таки, проведення Євро-2012 є нашим національним надбанням. І міжнародний престиж від проведення такого статусного змагання не є ключовим позитивом. Україну й раніше менш-більш знали у світі лише по досягненням наших спортсменів – братів Кличко, Андрія Шевченка, Лілії Подкопаєвої...
Ключовим позитивом проведення Євро-2012 мав стати розвиток інфраструктуру – транспортної, житлової, розважальної.
Тож наступне питання до віце-прем'єра з питань Євро-2012, міністра інфраструктури України Колеснікова: "Де готелі, Борисе Вікторовичу?"
Саме цим – будівництвом готелів та іншого житла, створенням і реконструкцією аеропортів і вокзалів, розвитком і покращенням автомобільних і залізничних шляхів сполучення Ви, пане Колесніков, як віце-прем'єр і профільний міністр – мали займатися вже півтора роки.
То де ж результати?!
А результати можна перерахувати досить швидко. Спочатку було три місяці пафосних розмов про те, як Колесніков примусить усіх працювати в кілька змін, аби все вчасно підготувати до проведення Євро-2012. Потім у Києві й Харкові збудували кілька станцій метро, на чому, вірогідно, відмили шалені кошти. Принаймні інформація про ціну лавок для станцій спонукає саме на такі підозри.
Потім із величезними потугами спромоглися напівдобудувати стадіони в Києві й у Львові. Є підозра, що без приватних інвестицій Ярославського й Ахметова не було б стадіонів і в Харкові та Донецьку.
Що ж до розвитку транспортної інфраструктури, то проїзд із Києва до Донецька за чотири години, обіцяний рік тому Колесніковим, так і залишився фантомом свідомості віце-прем'єра з Євро-2012. Швидкісні лінії залізниці не збудовані. Лише закуплені поїзди, що не зможуть працювати на повну потужність на застарілих українських залізничних шляхах. Термінал аеропорту у Борисполі не готовий досі. І в чиновників УЄФА виникає закономірне питання, чи здадуть його хоча б колись?
У цілому, шляхи сполучення залишилися в такому стані, що за влучним висловом віце-президента УЄФА Герхарда Майєра, "дороги в цій країні не вдасться збудувати й за 30 років".
І на останок щодо інфраструктури для розселення учасників і вболівальників Євро-2012.
Про це не подумали. І цим не займалися чотири роки, з яких уже півтора роки цим не займається профільний міністр Колесніков. Коли ж віце-прем'єру з питань Євро дали черговий наганяй чиновники УЄФА чи то просто "смажений півень клюнув", він заходився шукати житло. Не знайшовши нічого кращого як розселити жителів університетських гуртожитків.
Було вирішено так і вчинити. Про що в ультимативному порядку було повідомлено керівництво вишів.
Хоча всі ці питання можна було вирішити системно й завчасно. Зокрема, можна було побудувати коштом бюджету 20 чи 50 будинків у центрі поруч із метро й розселити там уболівальників. А потім продати ці будинки за ринковою ціною й повернути гроші до бюджету, або навіть, вірогідно, отримати прибуток.
Проте цього не було зроблено.
Можна було не "відмивати" гроші на будівництві метро й закупівлі поїздів, а вкласти їх у створення сучасної транспортної інфраструктури. Можна було не гратися з підрядниками для будівництва стадіонів, а вчасно здати потрібні для футбольної країни спортивні арени.
Усе це було можна...
А тепер пан Колесніков вимушений опускати очі перед Мішелем Платіні й Герхардом Майєром, обіцяючи, що все буде виправлено й здано в експлуатацію вчасно. Мораль дуже тривіальна: замість того щоб тепер опускати очі, треба було раніше займатися інфраструктурою.
Проте ця влада "не шукає простих шляхів"...
Олексій Краснопьоров, політолог, для УП
