Від "темника" до "оксамитової рукавички"
Від "темника" до "оксамитової рукавички"
Ярослав Коцюба, для УП
31 травня завершився візит до Росії Вселенського патріарха Варфоломія І. Якщо проаналізувати головний підсумок цієї десятиденної прощі "першого серед рівних" до своєї колишньої митрополії у повідомленнях федеральних ЗМІ, то складається враження, що глава Константинопольської церкви їздив у Москву виключно для того, щоб остаточно вирішити питання "українських розкольників".
Або як резюмував одіозний російський протодиякон Андрій Кураєв: "Питання про канонічний статус Української церкви зняте з порядку денного діалогу між Москвою та Константинополем".
Далі Кураєв пояснив, чого РПЦ боялася останніми роками - що "Константинополь оголосить Україну своєю територією". Цього не сталося, і зараз "російська дипломатія здобула серйозну перемогу". Тепер, за словами отця Андрія, "Церкви можуть обговорювати й інші питання".
Не будемо поглиблюватися у "канонічні" перипетії, бо вони зі сфери церковного права вже давно перекочували у політичну площину. Що підтверджує і Кураєв, обмовившись про "перемогу російської дипломатії".
Не торкатимемося і політичної складової. Її також окреслив протодиякон (продовжуючи його силогізм): якщо Україна - не територія Константинополя, тоді вона - вотчина Москви.
Що ж насправді сказав патріарх Варфоломій і як це трансформувалося у світлі російських мас-медіа?
Російський державний медіа-моноліт об'єднує багатомільйонні аудиторії у всьому світі завдяки телеканалам РТР ("Планета", "Россия-24", "Вести-24"), ОРТ ("Первый канал"), міжнародного RT ("Russia today" англійською, арабською та іспанською мовами), а також інформагентствам ИТАР-ТАСС, РИА "Новости" й "Интерфакс".
Саме ці ЗМІ подають вивірені офіційні "рамки" у форматі інформаційних повідомлень. Іншими словами, їхня інформація є базовою (себто, "темником") для інших телеканалів та видань.
Стартом кампанії боротьби з "українськими розкольниками" була вирвана з контексту відповідь патріарха Варфоломія в інтерв'ю телеканалу РТР ("Вести-24") під час його відвідин Костянтинівського палацу у Стрєльні під Петербургом.
Увечері того ж дня цю відповідь як новину"розганяє" інформаційне агентство РИА "Новости". Заголовок цілком нейтральний для нічного ефіру і несплячої західної аудиторії: "Патріарх Варфоломій сподівається на подолання розколу в Україні".
До ранку 31 травня новина актуалізується. ИТАР-ТАСС, ті ж "Вести" ("Россия-24"), "Интерфакс" слово в слово повідомляють вже наступне: "Вселенський патріарх закликав розкольників в Україні повернутися до канонічної Церкви".
Проведенню цієї інформаційної оборудки сприяло також тенденційно поставлене першоджерелом ("Вести-24") запитання:
"Ваша Святосте, давайте повернемося на територію Російської православної церкви. В Україні церква багато років страждає від розколу, але останніми роками багато з тих, хто відпав, знаходять шлях до лона матері-церкви, дехто поки сумнівається. Якими словами Ви могли б звернутися до цих людей?".
На журналістському жаргоні такі запитання мають назву "топтунські" ("топтуни" - це кореспонденти, які ставлять заздалегідь вивірені редакцією запитання). Причому формулюються запитання таким чином, щоб вони містили твердження-"вилку": як би інтерв'юер не відповів, його слова так чи інакше можна повернути на власну користь.
Крім того, у самому запитанні вже міститься часткова відповідь.
Потрібно віддати належне політичній проникливості патріарха Варфоломія. Він відповів дипломатично:
"Нехай вони не вагаються, але приєднуються до канонічної церкви, яка є кораблем спасіння. Сьогодні, під час сьогоднішнього обіду, я побажав владиці Блаженнішому митрополиту Володимиру Київському, аби він ще за життя сподобився узріти рішення цієї української проблеми, і щоб схизма (розкол) припинила своє існування.
Як ви знаєте, Вселенський патріархат виявляв інтерес до рішення цієї проблеми з розколом в Україні. Наш патріархат постійно звертається, ми отримуємо заклики, прохання про те, щоб залікувати ці рани, нанесені розколом. Тому ми не могли залишатися байдужими. І те, що робить наша церква, вона робить це з повагою до діючого канонічного порядку.
Ми завжди молимося як за російський, так і за український народ. Тому що обидва ці народи є духовними чадами Константинопольської церкви".
У пізнішій редакції російських інформагентств (ИТАР-ТАСС, "Интерфакс") слова патріарха вже звучать по-іншому: "Патріарх Константинопольський і Вселенський Варфоломій закликав розкольників в Україні повернутися до Української православної церкви Московського патріархату".
Бекграундом додається, що "розкольники" - це УПЦ Київського патріархату та УАПЦ. А те, що українці і росіяни - "духовні чада Константинополя", взагалі опускається.
Як бачимо з тексту інтерв'ю, насправді Варфоломій жодним словом не обмовився про конфесійну приналежність "розкольників" чи "канонічні межі" території РПЦ. Він говорить лише про схизму.
Останнє поняття досить ємне і означає не лише розкол, а й є історичним механізмом набуття автономії або автокефалії. Схизма спричинила утворення Католицької та Православної церков. Через схизму сформувався Московський патріархат.
Тому слова патріарха про "приєднання до канонічної церкви" можна інтерпретувати по-різному. Наприклад, як заклик про приєднання до Константинопольського патріархату, або сподівання на проголошення української автокефалії з боку РПЦ. Це також відповідає "канонічному порядку".
Але російська пропагандистська машина корегує слова Варфоломія у вигляді авторитетної директиви, тобто "темника": Константинополь відмовився від територіальних претензій на Україну; Вселенський патріарх офіційно визнав УПЦ КП та УАПЦ "розкольниками"; РПЦ отримала ab hodierno (відтепер) одноосібне право вирішувати подальшу долю українського православ'я.
Без сумніву, дані тези будуть розширені до статей та виступів і стануть лейтмотивом більшості репортажів та сюжетів про міжцерковні відносини в Україні.
Поважному Вселенському патріарху у цих інтермедіях відводиться роль "глаголющей голови", все інше додасться згідно з політичною доцільністю.
На користь припущення, що дана інформація є "темником", служить не лише її цілеспрямована часткова деформація (спотворення змісту сказаного), але і спосіб подачі, а також момент подачі повідомлення.
Спосіб подачі. Слова вирвані з контексту інтерв'ю і подані вже як окрема експертна позиція. У самій новині використовується прийом компоновки тем у заданому порядку, що має підштовхувати аудиторію до цілком однозначних висновків (Вселенський патріарх виступив проти діяльності УПЦ КП та УАПЦ).
Момент подачі. Новина запускається в ефір практично в день від'їзду Варфоломія. Тобто подається як головний і доконаний результат його візиту. Всі інші домовленості, отже, другорядні і виступають лише фоном.
Проте наївно думати, що "темник" - це лише варіативний (вибірковий), маніпулятивний або директивний спосіб подачі інформації. Його мета - сформувати й актуалізувати подію, підсилити власну позицію і закласти подальшу стратегію дій. Простіше кажучи, перейти від слів до діла.
Бог його зна', яка роль у цій багатоходівці відводиться інформаційному управлінню Адміністрації президента України. Заяву її речників про відсутність у їхньому арсеналі технології "темників" залишимо на їхній совісті.
Навіть якщо це і так, то тенденція запопадливості і наслідування нинішньою українською владою російського досвіду керування інформполітикою врешті-решт має призвести до створення якоїсь подоби "фабрики темників".
Тим паче, що зробити це АП буде легко, бо, як свідчить вище наведений приклад маніпуляції зі словами патріарха Варфоломія, центр стратегічних інформаційних вказівок з Києва перенесено до столиці РФ. Вже зараз жодні російські випуски новин не обходяться без "київської складової".
Тому можна не сумніватися у щирості слів Ганни Герман про відсутність цензури з боку АП. Як і що потрібно висвітлювати - "говорить і показує Москва". А Київ - лише обрамлений у місцевий колорит ретранслятор.
На сьогоднішній день практично всі зовнішньо- і внутрішньополітичні події в Україні дотичні з російськими інтересами. Таким чином, саме у повідомленнях російських мас-медіа і потрібно шукати "теми важливі та актуальні" для української влади і провладних ЗМІ.
Офіційному Києву такий стан справ, навіть у чисто психологічному сенсі, грає на руку. Бо українська влада не відповідає за політику сусіда! Від неї вимагається лише одне: не заважати.
Тоді зникає потреба і у хрестоматійних "темниках". Київ має гарантувати "відруби": недопущення альтернативної інформації до ефіру. Що зробити значно легше: варто дійсно лише подзвонити власнику ЗМІ або головному редактору з проханням не висвітлювати ту чи іншу подію.
Подібна технологія у соціальній психології називається підкоренням за допомогою "оксамитової рукавички". Бо навіть дресирувальники і суворі начальники намагаються формулювати свої вимоги не "в лоб" через прямі команди, а через прохання та рекомендації.
P.S. Стаття жодним чином не висвітлює проблему міжконфесійних стосунків. На місці Варфоломія міг бути і Петро Наліч, якби ця тема була "важливою і актуальною" для України.
Ярослав Коцюба, журналіст, психолог, для УП
