Пацаки! Почему без намордников? Або кому потрібен Йосип Джугашвілі...
"Пацаки! Почему без намордников? Новый приказ господина ПэЖэ - всем пацакам надеть намордники и радоваться!" Кінофільм "Кін-дза-дза", режисер Георгій Данелія, "Мосфільм", 1986 рік.
Запоріжжя - це моє рідне місто. Тут я народився, тут пішов до школи, тут моя мама з двох відрізів підкладочного шовку 20 років тому зшила мені мій перший синьо-жовтий прапор. З ним у серпні 1990-го я вийшов на вулиці свого міста.
Тоді в Запоріжжі на Хортиці відзначали 500-річчя козацтва, і сюди приїхали кілька десятків тисяч гостей з усієї країни. Я був у вишитій сорочці, яку колись для діда вишила моя бабуся.
Дід дивом вижив під час голодомору 32-33 років на Донбасі. Бабусі дещо пощастило - її рідну Бойківщину приєднали до СРСР уже після страшного голоду. У бабусиної родини відібрали землю, на яку мій прадід заробляв в американській копальні, та відправили всіх представників чоловічої статі до Сибіру.
Тоді ж репресували й "донбаського" діда. Йому, щоправда, "посміхнулась вдача" - потрапив не в Сибір, а до Дрогобицької в'язниці.
Звісна річ, то все була "турбота про маленьких українців" великого вождя Йосипа Джугашвілі.
Тільки-но тиран помер, усі мої родичі були реабілітовані та повернулися додому. Щоправда, землю не повернули. Не повернули й здоров'я, яке втратили мої рідні від такої "турботи".
Чи міг я подумати влітку 90-го, крокуючи під саморобним прапором центром свого міста, що мине лише 20 років, і в рідному Запоріжжі з'явиться монумент тому, хто став причиною страждань і смерті десятків мільйонів людей?!
Тому, хто розстрілював та морив голодом? Хто керував своїми солдатами наче гарматним м'ясом? Хто креслив кордони на глобусі, а незгодних висилав жити за тисячі кілометрів від свого річного дому у сніг та вічну мерзлоту?
Але неймовірне сталося.
Сталося, бо в нинішньому керівництві України не знайшлося жодної людини, яка б сказала просте, але дуже зрозуміле слово "Стоп!" "ініціативним" запорізьким комуністам. Людям, які й досі вважають, що смерть десятків мільйонів людей - це не злочин Йосипа Джугашвілі й усього комуністичного режиму, а їхнє досягнення.
Президент Янукович каже, що це - питання мера Карташова, мер - що це питання місцевої громади, яка встановлює монумент на своїй, мовляв, приватній території...
Давайте, кажуть Президент і мер, проведемо референдум із цього питання! - Напрочуд цікава позиція!
Якщо, приміром, я або будь-хто в Запоріжжі чи іншому українському місті захоче встановити пам'ятник Адольфу Гітлеру чи Беніто Мусоліні, - тоді влада теж спочатку дочекається встановлення монумента, а потім оголошуватиме загальноміське голосування із цього питання? Чи, може, звернеться за порадою до Організації об'єднаних націй? Чи у Лігу сексуальних реформ, як рекомендував Остап Бендер?
Чи, може, на совісті Сталіна менше смертей та крові, ніж на совісті Гітлера?
А пояснення такої пасивної та вичікувальної "позиції" Януковича й компанії просте наче кут будинку.
Українські комуністи сьогодні - це не лише бідні напівмаразматичні дідугани з медалями на заношених до дір піджаках радянського виробництва 50-річної давнини.
Це ще й 27 відгодованих та рожевощоких, вдягнених у Бріоні та закутих у Patek Philippe справжніх "народних" депутатів Верховної Ради. І саме ці 27 "пролетарських" голоси нині є вкрай важливою складовою коаліційної "тушонки"!
Нагадаю, що сумнозвісна "флотська угода" була проголосована з "перевагою" лише в 10 голосів від необхідної кількості - 236 голоси. Запротестуй Регіони проти пам'ятника в Запоріжжі, тоді б і комуністи могли б сказати своє гучне "фе" вже в сесійній залі.
Так що і Янукович, і його регіональна партія нині робитимуть усе, аби "комуністичні побратими" були поруч, і голосували так, як треба біло-синім. Принаймні, поки для повного коаліційного щастя їм ще бракує кілька "тушок".
Тим більше, що поступаються вони при цьому не своїми грішми чи долями в бізнесі - а якоюсь доволі абстрактною пам'яттю якихось десятків мільйонів убитих та замордованих.
Її ж, цю "пам'ять", навіть у руках не можна потримати!
А те, що там хтось чимось ще в країні не задоволений, то, як казав Ецилоп, представник закону із планети Плюк у фантасмагорії Георгія Данелія: "Пацаки! Почему без намордников? Новый приказ господина ПэЖэ - всем пацакам надеть намордники и радоваться!"
Ось тільки що ж далі прийде на думку цьому гаспадіну ПеЖе?
За два місяці "нових наказів" вже й так голова йде обертом! Боюся, що до принизливого вітання "Ку!", дзвіночків у носі та "шанування присіданням" жовтих і малинових штанів - залишилося зовсім небагато.
P.S. За інформацією ЗМІ, під час відкриття пам'ятника Сталіну у Запоріжжі померла одна жінка. Ще трьом чоловікам стало погано, але їх урятували медики. Справді, не ангела ж вшановували...
Єгор Чечеринда, Запоріжжя, спеціально для УП
