Як це робиться - контроль над державними медіа
Свого часу Шимон Перес вкрай дотепно обмовився про телебачення, мовляв, воно зробило диктатуру неможливою, а демократію нестерпною.
Якщо поглянути на українські реалії, то цей вислів дуже влучно описує стан свободи слова в нашій країні протягом останніх 5-7 років. Маятник свободи слова в Україні почав рухатися від свавілля до централізації.
Збочена уява
Спершу журналісти серйозно доклалися до демонтажу "кучмізму", а опісля - з не меншою заповзятістю перетворили українську демократію в гротескну виставу, фантасмагорію. За гламурними одежинами, манерністю жестикуляцій та пафосом текстів сховалася вся злиденність вітчизняного народовладдя.
Кожен використовував це по-своєму.
Одні - як виправдання неспроможності зробити більше, інші - пристосовувалися та цинічно підігравали медіям, решта - просто заробляли гроші та інші бонуси.
Як слушно зауважив Віталій Портніков, свободу слова в Україні сплутали зі станом монополізації медіаринку різними олігархічними групами, коли ЗМІ використовуються, насамперед, як інструмент боротьби. За його словами, подібне вже мало місце в Росії за часів Єльцина, чи то радше до Путіна. Із приходом останнього розпочалася централізація російських засобів масової інформації.
Портніков не виключає, що подібний сценарій може повторитися й в Україні.
Насправді, паростки медійної централізації вже видніються. Щоправда, і галас навколо запровадження цензури на окремих телеканалах, і тотальна компліментарність у висвітленні дій влади є лише зайвим доказом збоченого уявлення про свободу слова в Україні.
Дійсно, видається, олігархи намагаються банально задобрити нового господаря країни. Тобто самоцензура є продовженням згаданої вище боротьби за бонуси та лояльність.
Між тим, тяжіння владної команди до централізації та побудови вертикалі чітко простежується на, так би мовити, її території - у сфері державних ЗМІ. Тут важко говорити про цензуру, вона фактично неможлива.
Адже ледь не все трактується як держзамовлення...
"Я давня противниця державних ЗМІ. Я вважаю, що це архаїзм, що вони мусять бути роздержавлені. Я вважаю, що в Україні повинне бути громадське радіо, громадське телебачення й також, за прикладом Німеччини, можна йти шляхом створення регіонального громадського телебачення, яке об'єднало б регіональні телерадіокомпанії в єдиний канал регіональний громадський.
Це добрий шлях, це цікавий шлях. Ним треба йти. І ми працюємо над цим", - заявила в одному з останніх інтерв'ю заступник глави адміністрації президента Ганна Герман - ворог преси № 4 за підсумками минулого року.
Насправді, про створення суспільного, чи то громадського телебачення і радіо, а тим паче на регіональному рівні - наразі не йдеться. Зрештою, Янукович уже попередив: оновлювати країну розпочнуть тільки з 2011-го.
Наказ № 60
Державні ЗМІ зараз упорядковують - від гори до низу.
Мета як завжди благородна: "своєчасне", "достовірне", "всебічне" та "об'єктивне" висвітлення діяльності президента та кабміну. Саме так звучить мотиваційна частина наказу № 60 Держкомітету телебачення та радіомовлення, датованого 12 березня 2010 року за підписом тодішнього в.о. голови комітету Олега Наливайка.
Згідно з документом, головний тягар у нелегкій справі покладається на плечі обласних державних телерадіокомпаній (ОДТРК) та "Всесвітньої служби "Українське телебачення і радіомовлення" (УТР): перші виконують, останні - координують та контролюють.
Якщо конкретно, то ОДТРК повинні:
- передбачити в тематичних планах на 2010 і наступні роки окремим розділом "Виробництво програм, інформаційних та аналітичних матеріалів" про діяльність президента та уряду;
- забезпечити трансляцію та ретрансляцію важливих державних заходів за участю вказаних суб'єктів, а також інформаційних та аналітичних матеріалів відповідної тематики;
У свою чергу УТР зобов'язана:
- координувати роботу з одержання, збирання, створення, поширення, використання й зберігання інформації про діяльність визначених суб'єктів для обласних і регіональних держтелерадіокомпаній;
- готувати й розсилати інформаційні документи (темники?) щодо питань висвітлення діяльності президента та уряду, а також здійснювати контроль за їх виконанням обласними та регіональними державними телерадіокомпаніями;
- щомісяця інформувати Держкомітет телебачення і радіомовлення про результати висвітлення діяльності тих самих героїв - президента та уряду;
У наказі окремим пунктом зазначається, що все це здійснюється за державний кошт. Персональна відповідальність за виконання наказу покладена на заступника голови Держкомітету телебачення та радіомовлення пана Курдіновича.
Будні
Тепер про те, як усе відбувається на практиці - у буденному житті.
Скажімо, полетів Азаров чи Янукович до Москви, підписали якусь угоду, або просто потримались за руки з російськими колегами, байдуже. УТР та ОДТРК зобов'язані це висвітлити "своєчасно", "достовірно", "всебічно" та "об'єктивно".
Схема така:
Крок 1. УТР збирає всю необхідну інформацію про подію - відео, прямі мови, коментарі, тощо.
Крок 2. Формує сюжети та всю необхідну супровідну інформацію - "підводки", титри.
Крок 3. Завантажує на FTP сервер.
Крок 4. ОДТРК закачують із серверу всю необхідну інформацію та подають її в ефір.
Насправді, усе відбувається абсолютно прозоро: будь-хто може ознайомитися з медійним порядком денним. Із правого боку, відразу під "шапкою", є колонка "До уваги обласних державних телерадіокомпаній".
Кожного дня тут з'являється інформація про свіженькі сюжети - тема й де їх можна знайти.
До прикладу, вівторок, 25 травня:
 |
Зазвичай, журналісти на місцях мають можливість обирати, які саме події за участі президента та уряду вони будуть висвітлювати. Але не менше однієї-двох у кожному випуску новин. Тобто чим більше, тим краще. Також журналісти можуть дещо редагувати та адаптувати підводки, титри.
Однак, ключові події - як от помпезні візити до Москви чи Брюсселю, чи підписання харківських угод - повинні бути висвітлені обов'язково і з точністю первинних формулювань. Це, зазвичай, контролюється окремими листами, дзвінками, "усниками".
Іншими словами, горизонталь гнучко трансформується у вертикаль.
Вся виконана робота фіксується в щомісячних, а віднедавна - щотижневих звітах. У них вказується, окрім назви сюжету та дати його виходу, також час виходу в ефір, хронометраж до секунди та кількість показів. Звіти повинні надсилатися або факсом, або електронною поштою в останній день поточного місяця.
Подейкують, кінцевим адресатом усієї цієї документації є Банкова, а саме - кабінет Ганни Миколаївни Герман.
До речі, нещодавно від пана Курдіновича в областях отримали лист-уточнення - "Про вдосконалення технології виконання наказу № 60". Адресований він керівникам ОДТРК та уповноваженим особам, які здійснюватимуть організацію й контроль за виконанням наказу № 60.
У листі йдеться про суто організаційні моменти, однак факт його появи засвідчує вкрай трепетне ставлення до всієї процедури.
Більше того, пан Курдінович зазначає про готовність особисто надати консультацію, якщо виникають складнощі зі "своєчасним", "достовірним", "всебічним" та "об'єктивним" висвітлення діяльності президента та уряду.
Тематика суто обласного контенту формується також з оглядкою на наказ № 60.
Щоправда, тут уже без офіційних документів. Зазвичай, працюють "усники" та агенти прес-служб ОДА - що й кого варто показувати, а що й кого ні.
Заради справедливості завважмо, що за часів Ющенка подібне також траплялося, але носило вкрай несистемний та поодинокий характер. Йшлося, здебільшого, про висвітлення пам'ятних дат, роковин Голодомору.
Наразі маємо справу із цілеспрямованою політикою централізації.
Кілька запитань
Що заважає відтворити подібну схему в межах усього інформаційного простору країни? Не відразу, поступово.
За традицією орвелівської антиутопії, створити міністерство правди, нашпиговане потужними серверами, з яких можна буде завантажити "достовірну" та "об'єктивну" інформацію, "своєчасно" подати її в ефір, чи надрукувати в газеті...
...Власники ЗМІ? Незалежні журналісти? Громадянське суспільство? У Кремлі можуть підказати, як з усім упоратися.
Дмитро Тужанський, політичний оглядач, спеціально для УП
