Стійкість у політиці – здатність суспільства чинити опір діям влади та опозиції

Середа, 26 травня 2010, 14:46

Стійкість у фізиці та матеріалознавстві - здатність матеріалу чинити опір руйнуванню під дією внутрішнього напруження, що виникає від зовнішніх сил.

Держава, якщо спрощено - це особлива політична організація, іншими словами - конструкція суспільства, яка поширює свою владу на всю територію країни та її населення, має для цього спеціальний апарат управління, видає обов'язкові для всіх закони й володіє суверенітетом. Властивість будь-якої конструкції, не руйнуючись, виконувати своє призначення протягом указаного часу.

Втома матеріалу - процес поступового накопичення пошкоджень під дією змінного, часто циклічного, напруження, що призводить до зміни його властивостей, утворення тріщин, їхнього розгалуження й руйнування матеріалу за вказаний час.

Межа стійкості - механічне напруження, вище за яке відбувається руйнування матеріалу.

Асоціації. Банальна історія

Були собі молодята. Він любив її, вона любила його. Результат цього взаємного почуття - декілька гарненьких дітей. І все було чудово.

Але час і побут дають про себе знати, і ось спочатку нерозуміння, потім періодичні сварки, а після - думки про розлучення. І єдине, що стримує його і її - декілька гарненьких дітей. А ще - те почуття, яке було на самому початку, і яке вони не забули.

Далі зіграло свою роль бажання обох йти на компроміси, акцентування на перевагах одне одного, взаємна пошана. І, як наслідок, - розуміння й подальше мирне й щасливе життя.

А буває й навпаки. Межа стійкості подолана. Підсумок - розрив. Поламані долі дітей і батьків.

Реалії. Історія однієї держави

Була собі країна. На зорі свого народження, років приблизно 20 тому все було, ну якщо не в рожевому, то, принаймні, не в похмурому світлі. Час надій та сподівань.

Але час і побут дали про себе знати.

Впродовж усієї своєї майже двадцятилітньої історії незалежності й суверенності, дві політичні складові цієї молодої держави - влада та опозиція - з постійною періодичністю не просто з'ясовують, хто з них краще, правильніше, і хто сильніше любить свій народ.

Вони ведуть перманентну війну. До того ж війну на знищення один одного. У виборі засобів ніхто не соромиться.

І ось що примітно. Складається таке враження, що в цій війні за основний вид озброєння обидві сторони використовують те, що заборонене в будь-якій цивілізованій країні.

А саме - ідею етнічної нерівноцінності.

Природну й нормальну відмінність людей, які живуть в одній державі - культурну, мовну, ментальну, - намагаються спотворити до неподобства, і представити як меншовартісність одних і велич інших.

Це просто етнічний расизм.

Чого вартують вислови на кшталт: "помаранчева чума" або "захистити колючим дротом" один зі східних регіонів країни.

І влада, і опозиція вибрали для себе найпростіший, якщо не сказати найтупіший, спосіб боротьби. Граючи на уявних суперечностях людей, вони несамовито б'ються за місце на політичному Олімпі. Між ними йде війна не "за", а "проти".

Тому що вести боротьбу "за" щось, або когось, складніше. Тут необхідно напружити мізки й сформулювати ідею, яку підтримає абсолютна більшість людей.

Зараз же йде бійка заради бійки. Це нагадує боксерський ринг, де основні та єдині учасники поєдинку - два боксери. А навколо нікого: ні глядачів, ні суддів, ні тренерів. Усі вони пішли тому, що втомилися спостерігати за боєм без будь-яких правил. Удари йдуть виключно нижче пояса.

"Брехлива злодійка! За нею в'язниця плаче!" - кричать одні. "Неосвічений зек! Як  він може керувати державою?" - кричать інші. "Слабохарактерний хоружівський пасічник! Наробив справ, а зараз учить нас, як жити!" - волають треті.  І цьому бруду немає кінця.

Усе це було б не так страшно, коли б не одна обставина.

Сторони конфлікту до власної війни активно залучають звичайних людей, абсолютно не замислюючись про наслідки цієї авантюри. Вони фактично нацьковують жителів своєї країни один проти одного.

І найцинічніше у всьому цьому те, що і влада, і опозиція робить це під благородним гаслом: "Об'єднати державу!"

А хто, як не ви, своїми діями, дозвольте запитати, сіє зерна розколу? Хто, як не ви, провокує людей на ненависть? Що ви називаєте "єднанням нації"? Здачу в довічне користування Криму Чорноморським флотом Росії? Або присвоєння Бандері звання Героя країни? Або, може, продаж стратегічних підприємств країни за "відкат" у вигляді кримінального непереслідування?

І влада, і опозиція, схоже, продовжують вважати людей своєї держави тупою біомасою. А дарма! Це загрожує наслідками.

Маленький, але показовий приклад. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями різних служб, кількість тих, хто не підтримує ані владу, ані сьогоднішню опозицію, складає 8-10%. І цей показник продовжує зростати!

Факт достатньо оптимістичний.

Оскільки це дає надію на те, що суспільство може видужати. Бажання людей бачити на політичній арені альтернативну, так звану третю, нову силу - це надія на зміни. А з'явитися ця нова сила зможе тільки у випадку, якщо чітко сформулює ту саму об'єднавчу ідею.

Справжню ідею, а не фантом. Яка буде "за", а не "проти". Яка реально, а не віртуально, зробить державу монолітною й сильною.

Замість епілогу

Гіпотеза про ідеальну пружність матеріалу - тіло здатне відновлювати свою первинну форму і розміри після усунення причин, що викликали його деформацію.

Ігор Колесник, Центр політичного консалтингу, Київ, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Час Трампа чи стрибок історії?

Навіщо нам кодекс корпоративного управління

"Кагарлицька справа". Історія розкриття

Аграрні ноти: інструмент для залучення фінансування в агросектор України

Кадровий голод загрожує відновленню готельного сектора в Україні

Захистимо Пейзажку від забудови: історія боротьби за спадщину Києва