Одна держава – два проекти

В Україні не існує єдиної політичної нації. Натомість існують дві спільноти, які виробили два різні бачення модерної України. Ці бачення почали формуватися задовго до здобуття незалежності і сягають своїм корінням кінця ХІХ століття.

Уже на самому світанку незалежності були відчутні відмінності. На березневому референдумі 1991 року проти входження України в оновлений Радянський Союз проголосувало населення трьох областей: Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, а решта - за.  

Схід - проти "націоналіста" Чорновола і за "свого" Кравчука.

На наступних виборах захід голосував проти Кучми, який виступав за впровадження російської як другої державної, за поміркованого Кравчука.

На виборах 1999 року захід голосував проти поплічника Москви Симоненка і за Кучму, оскільки іншого вибору не лишалося.

На виборах 2004 сталася "революція". Тоді захід голосував за свободу слова, вільні вибори і за патріота Ющенка проти фальсифікацій, темників і проросійського Януковича.

Схід голосував проти "ставленика Америки" Ющенка і за господарника Януковича.

Справа в тім, що під час виборів люди голосують за того чи іншого кандидата, партію, виходячи з тих глибинних аспектів, на яких ґрунтується два бачення "проекту Україна".

Вважаю, що саме в цьому полягають основні причини наших негараздів. Вся незалежна історія України пройшла під знаменням протистояння поміж цими двома спільнотами - представниками різного бачення України.

Ці суперечності на повну використовують олігархічні клани, які володіють провідними ЗМІ і через які вони можуть маніпулювати свідомістю людей.

Значним є й втручання сусідів у внутрішню політику України шляхом втягування в дискусії на болючі історичні теми, продукування і поширення фільмів, програм, тощо з перекрученим контентом. Їхнє завдання - перешкодити формуванню модерної української політичної нації.

От чому в Україні не було створено жодної загальнодержавної партії. Всі партії, які сьогодні є в Україні, - регіональні.

Адже немає тієї загальної ідеї, доктрини, навколо якої об'єдналася б держава. Мова, історія, герої - це все теми, що розколюють Україну, українців. А до протистояння доктрин (лібералізм, консерватизм) наші партії ще не доросли.

Проте найбільше доклалися до протистояння власні доморощені патріоти-націоналісти, які звели нанівець будь-які намагання діалогу між двома Українами.

Результатом є сьогоднішня ситуація - українці сходу називають іншу частину "бандерівцями", а українці заходу східняків - "москалями".

Два бачення

Можна умовно виділити два бачення проекту "модерна Україна" - галицьке і радянське.

Галицьке бачення бере свій початок з кінця ХІХ століття. Заклали йому початок рішення Головної Руської Ради, які проголошували, що галицькі русини є частиною великого українського народу. Це було дискусійне рішення. Втім, єдине що точно знали представники Руської Ради це те, що вони не поляки.

Слід нагадати що це був період формування модерних націй і ці процеси не оминули етносів, які жили на території України. Це рішення мало своє продовження в програмних засадах і діяльності галицьких партій.

Багато ідейних засад було взято з польського націоналізму і взагалі весь національний рух був дзеркальним відображенням польського.

В діяльності галицьких українських партій, за аналогією з польськими, пріоритетними були питання національного самовизначення, державного будівництва, інтереси держави стояли вище інтересів особистості.

Представниками галицького бачення були не лише галицькі українці. Я аж ніяк не намагаюся применшити роль українців сходу і центру України, і не кажу, що єдиними патріотами були галичани. В подальшому ці ідеї і принципи, вироблені в Галичині проте не завжди галичанами за походженням, поширилися на інші сусідні території.

Представниками галицького бачення "проекту України" були, певна річ, члени ОУН-УПА.

Друга світова війна і подальша боротьба творили різну історію, пам'ять, героїв. Для західної нації такою історією була історія протистояння радянському комуністичному режиму до середини 50-тих років.

Звісно, радянському режиму вдалося придушити опір, який чинило місцеве населення, проте стерти з пам'яті народу криваві сторінки окупації не вдалося.

У роки незалежності були створено декілька партій, які представляли галицьке бачення проекту Україна. Окремі їх представники їздили на схід України і в Крим і повчали своїх "несвідомих братів" що означає бути українцем.

Ці візити і досі там пам'ятають. Такі дії радикалів, як це не сумно, справили значний негативний вплив на розвиток української нації. Ба більше, партії які представляли галицьке бачення, попри свій патріотизм, діставшись владного корита забували про свої обіцянки.

Загальні ідейні засади бачення України представниками Галичини: єдина державна мова, пріоритет інтересів держави над інтересами особистості, визнання ОУН-УПА борцями за волю України, ліберальні цінності (свобода слова, свобода виборів), вступ до ЄС та НАТО.

Представники цього напрямку внесли значний внесок у розвиток держави, проте радикали своїми діями сприяли поглибленню політичної прірви між двома Українами, не сприяючи тим самим проведенню конструктивного діалогу.

Друге бачення, умовно радянське, базувалося частково на політичних відносинах, які склалися за часів царської Росії. Це, перш за все, пріоритет соціального добробуту.

Ідеї самовизначення, державотворення для представників радянського бачення - ідеї другорядні, що йдуть після вирішення соціального питання.

Оскільки більшовики знищили більшість свідомої інтелігенції, українське село зморили голодом, то для поправи демографічної ситуації з території Росії було переселено значну частину людей. Такими були реалії на початок Другої світової.

Опісля тяжкі роки німецької окупації і терору, опору німцям, партизанська боротьба...

Радянська влада після повернення для закріплення свого панування, боротьби з УПА і економічного розвитку регіону спрямовувала на захід України тисячі людей.

Свідомість східних українців формувалася під впливом радянської пропаганди, терору, залякувань. Самостійницька ідея тарувалось як буржуазний націоналізм і придушувалася. Радянська пропаганда сформувала негативне ставлення до українських визвольних змагань.

Загальні ідейні радянські засади бачення України: в історичному аспекті не визнання ОУН-УПА борцями з волю України, двомовність, пріоритет економічних інтересів, східний вектор у зовнішній політиці.

Шляхи розвитку ситуації

Перший - статус-кво. В даному випадку суперництво і перетягування канатів поміж прихильниками двох проектів продовжується. Цю ситуацію використовують олігархи і всі зовнішні актори, які в цьому зацікавлені.

Протиборство виявлятиметься через вибори. Більшість формуватимуть переважно представники сходу. За стабільної економічної ситуації цей шлях не найгірший, проте процеси політичної модернізації проходитимуть як і дотепер повільно.

В разі економічної кризи, збільшення зовнішнього боргу, зростання безробіття це може загрожувати країні поглибленням прірви, яка існує сьогодні.

Проте дуже вагомим фактором є те, що існують регіони, які не підтримують цілковито те чи інше бачення "проекту України", а стоять на роздоріжжі. Вони можуть відіграти вагому роль в цьому протиборстві.

Оскільки жоден проект не може перемогти цілковито, доведеться шукати механізмів співіснування Гальцького і Радянського бачень.

І ще. Найважливіше питання - який шлях обере молодь?

Другий шлях - розлучення. Наразі не реальний. В певний момент нашої історії може постати питання: або ми єдина держава, в якій панує балаган і протиборство двох проектів, або розділяємося і наводимо порядок і вшановуємо своїх героїв окремо.

Третій шлях - діалог. Лише діалог поміж двома уявними спільнотами сприятиме формуванню політичної нації. І це повинно відбуватися в контексті децентралізації влади і передачі її на місця, а також в результаті зміни державного устрою на федеративний.

Найбільш вагомим об'єднуючим фактором може стати стане економіка і її розвиток. Проте без повноцінно сформованого середнього класу і справжніх політичних партій жодного вагомого поступу в цьому питанні не буде. Також важливу роль повинна зіграти єдина українська церква.

Для побудови єдиної української нації ми повинні усвідомити дуже важливу річ, яка визначає вагому частину нашої політики, - ми різні.

Ми маємо відмінні баченні історії і майбутнього. Та лише усвідомивши те що ми різні, вийшовши за рамки стереотипів, усвідомивши мотивації і ідеї, які керують кожною частиною країни, ми підготуємо підґрунтя для подальшого діалогу.

Потрібно навчитись думати по-новому і по-новому конструювати нову уявлену спільноту, політичну націю модерної України.

Андрій Стадник, вільний політолог Львів, для УП