Моя резолюція з приводу ситуації в Європарламенті

Середа, 07 квітня 2010, 15:48

 Я, громадянин України Олександр Бойченко,

- беручи до уваги, що резолюція Європарламенту RC-B7-0116/2010 - за винятком одного пункту - є типовим для цього органу набором демагогічних фраз, від яких я зараз заблюю клавіатуру;

- беручи до уваги, що згаданим винятком є пункт, в якому говориться про глибокий жаль Європарламенту з приводу присвоєння Степанові Бандері звання Героя України, а також про надію на перегляд цього рішення новим українським керівництвом в особі Януковича, Азарова, Табачніка та інших відданих європейським цінностям злодіїв-рецидивістів і українофобів;

- беручи до уваги, що від словосполучення "європейські цінності" я зараз повторно заблюю клавіатуру, бо за останні роки звик чути його переважно в ситуаціях, коли "великі" країни, домовляючись між собою про нафту й газ, пропонують "маленьким" грітися саме згаданими цінностями;

- беручи до уваги, що хоч мені й доводилося десятки разів бачити у центрі Варшави пам'ятник далекому від "європейських цінностей" ідеологу польського націоналізму Романові Дмовському, якого (Дмовського, а не пам'ятник) тіпало від самої думки про незалежність України, я однак жодного разу не пропонував євродепутатам Лені Колярській-Бобінській та Павелу Залевському його (пам'ятник, а не Дмовського) демонтувати, оскільки вважаю і ліберальну критику поглядів цього діяча, і танці польських неофашистів під пам'ятником йому внутрішньою справою самої Польщі;

- беручи до уваги, що головний архітектор міжвоєнної незалежної Речі Посполитої Юзеф Пілсудський також мало думав про "європейські цінності", грабуючи банки, готуючи терористичні акти і здійснюючи військовий державний переворот, бо такі політичні методи були тоді в моді від Лісабона до Сахаліну;

- беручи до уваги, що напередодні і під час Другої світової війни ні демократична Польща, ні совєтська Росія, ні нацистська Німеччина з невідомих мені причин не хотіли допустити об'єднання українських земель і створення незалежної Української держави, чим опосередковано провокували Степана Бандеру, як і решту українських націоналістів, переймати багатющий європейський досвід терористичної боротьби;

- беручи до уваги, що співпраця Степана Бандери з нацистами в кожному разі не була настільки тісною, як співпраця Сталіна з Гітлером, але це чомусь не змушує депутатів Європарламенту відчувати глибокий жаль з приводу нової хвилі звеличення Сталіна в Росії і не зашкодить лідерам європейських країн, запхавши свої цінності в газогін, обійматися 9 травня з Путіним і Медведєвим на тлі портретів вождя народів, який винищив мільйони українців;

- беручи до уваги, що семеро з п'ятнадцяти високих нацистських чинів, які безпосередньо брали участь в "остаточному вирішенні єврейського питання" під час так званої "Ванзейської конференції", фактично уникли серйозних покарань, а четверо з них після війни легально займалися бізнесом і юриспруденцією, громадською і культурною діяльністю, натомість Степан Бандера 1934-1939 роки провів у польській в'язниці, 1941-1944 - у німецькому концтаборі Заксенгаузен (де, зокрема, сидів і командувач АК Стефан "Грот" Ровецький) і був убитий 1959 року агентом КГБ СССР;

- крім того, враховуючи сюжет чудової п'єси Бертольта Брехта "Матінка Кураж та її діти", в якій на прикладі долі сина маркітантки Ейліфа переконливо показано, що оцінювати вчинки, здійснені у період збройного протистояння, з погляду законів мирного часу (або навпаки) - це, м'яко кажучи, ідіотизм, а грубо кажучи - поширена європейська практика подвійних стандартів;

- беручи до уваги, що окремі дії членів ОУН і вояків УПА справді можуть і повинні бути кваліфіковані як злочини, неприйнятні з погляду сьогоднішньої моралі, так само, як неприйнятною для будівництва сучасної демократичної держави є ідеологія Степана Бандери, але, з іншого боку, без тодішньої боротьби цих людей нас як держави взагалі б сьогодні не було;

- беручи до уваги надзвичайну складність означеної вище проблеми, яку неможливо вирішити швидко й однозначно, але яку все одно треба вирішувати - шляхом поширення правдивої інформації і перманентної внутрішньоукраїнської дискусії, а не тиражування кремлівських фальшивок і лицемірних "європейських" формул;

- беручи до уваги сумнівні розумові здібності двох останніх українських президентів, перший з яких знайшов найгірший час, щоб нагородити Бандеру давно дискредитованою в суспільній свідомості бляшкою, а другий, судячи з усього, знайде тепер не кращий, щоб цю бляшку відібрати назад;

- беручи до уваги все сказане, а також враховуючи відверто знущальний характер жартів про визнання наших "європейських прагнень" (ех, пропадай, клавіатуро) у контексті очевидної згоди Заходу на повернення України в зону інтересів Росії - одноосібно, зате одностайно, пропоную Голові Європарламенту:

1. Роздрукувати резолюцію Європарламенту RC-B7-0116/2010 у достатній для всіх європарламентарів кількості примірників на якомога м'якшому папері, щоб хоч якась користь від неї була.

2. Ніби все.

Олександр Бойченко, "Український Журнал"

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Час Трампа чи стрибок історії?

Навіщо нам кодекс корпоративного управління

"Кагарлицька справа". Історія розкриття

Аграрні ноти: інструмент для залучення фінансування в агросектор України

Кадровий голод загрожує відновленню готельного сектора в Україні

Захистимо Пейзажку від забудови: історія боротьби за спадщину Києва