Посієш вітер?
Почався відлік перших 100 днів президента України. Громадяни України бажають йому духовних сил для зміцнення демократії і утвердження національної гідности нашого народу.
Громадянин має працювати на позитивній хвилі. Але для того влада, якщо вона легітимна, має працювати на такій самій хвилі.
Найпершим показником такої праці є нові призначення, бо ж "кадри вирішують все".
Про новопризначеного міністра культури Михайла Кулиняка відомо поки що тільки те, що він освятив кабінет після свого попередника. Такого сорту "релігійність" багато що говорить про культуру міністра. Але коли при цьому батюшці прислуговували телекамери — то вже знаємо досить багато.
Про міністра освіти і науки давно знає весь народ. Він прославився в українській державі своїми антиукраїнськими виступами. Навіть коли знати про нього тільки те, що публікував академік Іван Дзюба і що публічно висловлював Борис Колесніков, то постать вимальовується однозначна.
Про Дмитра Табачника існує ціла література, і тут він затьмарює своєю "славою" весь нинішній кабінет міністрів.
Якось вийшло так, що теперішньому міністрові освіти й науки не вдалося приховати від преси своїх щаблів, по яких він підіймався в науку. Про нього писалися і статті, і памфлети, і фейлетони. Якщо президентові і прем’єр-міністрові України вони не відомі, то їх можна було б видати окремою книгою і розіслати її в усі осередки науки і освіти.
Але славу Табачника складають його власні твори, повне зібрання яких варто надіслати на експертизу.
Ними можна здивувати світ. Оригінальність їх полягає в тому, що Табачник не приховує сорому, з яким просто не приходять на державну службу в жодній країні світу. В тому відношенні він — основоположник нових держстандартів.
Відомо, що в умовах демократії обиватель не мусить позиціонувати себе патріотом.
Обиватель може собі жити і бурчати проти незалежности своєї держави.
Обиватель може не любити інтелігенцію і ганити її.
Чести те йому не робить, але він може собі десь працювати бухгалтером чи слюсарем чи колекціонером, і ніхто на нього не звертає уваги.
Але коли такий обиватель забирається на високе крісло і представляє перед народом і перед світом українську науку і культуру, то це дивує і обурює людей. Хто ж тоді ті, хто призначив його на ту посаду?
Чи не знайшлося в тій багатомільйонній країні справжнього науковця і просто високоосвіченої людини?
На тій посаді досі працював академік Іван Вакарчук, шанований в науковому світі і відомий студентський молоді та широкій громадськості своєю культурою, яка, як відомо, єднає націю.
Може новообраний президент не знає того, що своїм призначенням особи сумнівної репутації на місце особи високошанованої він завдає образи нації і кидає виклик людям з почуттям гідности?
Чи потрібне президентові і прем’єр-міністрові України в перші сто днів скандальні загострення стосунків з освіченою частиною суспільства?
Ми добре пам’ятаємо тоталітарний режим, але й він не йшов на ризик дражнити людей одіозними фіґурами з номенклатури. За винятком хіба українофоба Маланчука, якого використали і викинули на смітник…
На видні місця добиралися пристойні фігури, бо так прийнято в порядному світі. Але, як вчить народне прислів’я: "Що посієш, те пожнеш".
Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Лариса Масенко, Василь Овсієнко, Олександер Сугоняко, Лесь Танюк, Євген Лупаков, Микола Жулинський, Михайло Ратушний, Віталій Кононов, Наталія Осьмак, Ігор Жук, Йосиф Зісельс, Петро Розумний... та багато ін.
