Чому Вона? ТОМУ ЩО
Що спільного між виборами та коханням? Правильно: і від того, й від іншого людина може втратити будь-яку адекватність мислення.
Для когось другий тур виборів наближається достоту як момент, коли треба зізнатись у коханні. Такий момент головне не проґавити - але так само важливо й не заговорити зарано. Інакше "пропало всьо".
Саме так наближаються вибори до кандидатів та їхніх команд. І тому, всупереч поширеній думці, головна справа передвиборних штабів - не винайдення "месиджів", а точне влучання в той момент, коли найкраще пролунає той чи інший месидж.
Для когось же другий тур виборів підходить у вигляді... ну, коли не гвалтівника, то принаймні вкрай небажаного сексуального партнера (партнерки). І головна мотивація тут - якщо не відкараскатись від, прости Господи, статевого акту, то принаймні зробити його якнайкоротшим та якнайбезболіснішим.
Так вибори наближаються до виборців. Принаймні, так наближається другий тур виборів, коли більшість голосує не "за", а "проти". Є суб'єктивне відчуття, що на нинішніх виборах ця тенденція виражена навіть більше, ніж у славнозвісному 2004-му.
Адже це зараз і "помаранчеві", і "синьо-білі" навперейми запевняють, що голосували "проти зека" чи "проти нацика". Проте якби більшість із них мали сміливість чесно згадати самих себе 5 років тому, вони переконалися б, що абсолютно не розділяли "проти" та "за".
Пристрасті всіх і кожного тоді були такі ж гарячі, як ядро квазара, а отже, ненависть до "чужого" кандидата так само легко переходила в обожнювання "свого", як час і простір переходять один в одного на релятивістських швидкостях.
Сьогодні подібні явища теж мають місце, але Всесвіт вже остиг - принаймні, до температури 13,5 тігіпків. І головний вибір усі ми, що б там не волали нечисленні фанатики та значно численніші пристосуванці, робимо значно свідоміше.
Звісно, сіячі ілюзій не сплять. Вони не стомлюються (вони взагалі ніколи не стомлюються) нагадувати про "ідеали Майдану" або про розвалену економіку; про "поета Чехова" та про "кризи в Україні не буде"; про суцільну відмороженість одного та про тотальну безалаберність іншої.
Одначе правда в тому, що вибори виграє кандидат чоловічої статі. Наголошую: це не вияв сексизму і вже тим більше не агітація за когось із кандидатів. Це - елементарна соціологія та не менш елементарний здоровий глузд. Можна багато розмірковувати, чому все буде саме так, але наразі це вже не має значення. Це просто станеться.
З цією думкою є незгодні. Один дуже відомий активіст "синьо-білих" кілька днів тому затято переконував мене, що переможець іще не визначений, бо "поки одні працюють з дев'ятої до шостої, інші воюють - причому цілодобово".
Інший, не останній персонаж "біло-сердечних", дещо раніше запевняв, що його кандидат виграє, бо виборцям опонента просто в лом буде йти на дільниці.
Із точки ж зору третього - назвімо його "помаранчевим", хоча в політичному сенсі він невиліковний дальтонік - ЮВТ наблизиться до ВФЯ, але так його й не здолає, бо потенційні виборці ЮВТ, хоч їх і відчутно більше, мають відчутно меншу мотивацію.
Очевидно, з точки зору кожного з них я зараз проагітував одночасно за обох кандидатів. Точніше, проти обох. І то сказати - навіщо виборцям ВФЯ поспішати на дільниці, коли він усе одно переможе? Навіщо виборцям ЮВТ викладатись, коли все одно переможе не вона?
Проте якщо це і агітація, то лише за здоровий глузд. Не той, що пропагує вічне "непідтримуюжодногокандидата-та-та-та" - оскільки, на жаль, у реальному житті ми мусимо бути реалістами. А той, що, змирившись із неминучим, уже думає про час, коли це неминуче таки мине.
Якщо хочете, це - певний збочений прояв відчуття справедливості. Він коріниться ще в 2005 році, коли "синьо-білі" волали на всіх перехрестях, що дехто Ющенко стане "президентом половини України".
Як і багато в чому іншому, в цьому вони помилились теж: такого собі Ющенка швидко відкинула в першу чергу саме та "половина України", яка попервах його підтримала.
Проте сьогодні актуально вже не це. Сьогодні актуально те, що претензію на цілковите панування над нами декларує той, хто стане президентом ба навіть не половини, а лише - в кращому разі - третини з нас.
Так ось, панове: він повинен це розуміти. І це повинно (що важливіше) розуміти його метке оточення. І саме тому неприхід на вибори - голос на його користь, а ось будь-який голос за "Вону", котра не виграє все одно - це свідчення нашого ставлення до нього. А отже, в кінцевому рахунку, до них обох.
Безумовно, голос проти обох для цього годиться теж - але, як я вже сказав, треба бути реалістом: таких голосів навряд чи буде більше 5 %, і це ще за гарних погодних умов.
Звісно, тут є потенційна небезпека. Вона очевидна. У випадку маленького розриву той (та), хто програє, спробує влаштувати судо-мазохістські виступи з проявами громадянської Терпсихори.
Але і на те є проста рада.
По-перше, у супротивного табору теж усе гаразд із музами, не кажучи вже про правоохоронців. Ну а по-друге, достатньо просто не вестись, як то кажуть, на провокації. Тобто - проголосуй, але на Майдан не йди у жодному разі.
Лише тоді ми дамо зрозуміти переможцю, що він переміг сам себе. Лише так ми зможемо чесно пережити новий "брежнєвізм-light", маючи надію на те, що під нетривким снігом визріє цілком нова корисна культура.
Тому я не голосую за Тимошенко - а просто 7 лютого поставлю навпроти неї хрестик у бюлетені. Мине лише кілька років, і ми поставимо хрест на них обох.
Олександр Михельсон
