Не повторити руїни
Чого прагне Юлія Тимошенко і представники БЮТ, коли заявляють, що ніколи не визнають Віктора Януковича президентом України? Відповідь на поверхні - вони не хочуть втратити керівництво урядом, економікою країни, навіть якщо для цього пізніше доведеться вступати в коаліцію з тим же Януковичем.
Якої цілі добивається російський прем'єр-міністр Путін, коли після перемоги Януковича на президентських виборах в Україні особисто засуджує державне визнання Степана Бандери героєм України? Відповідь також очевидна - він хоче щоб Янукович скасував указ Ющенка по Бандері.
Безумовно, в Кремлі зацікавлені в тому, щоб Янукович дослухався російських "побажань" щодо мови, історії, флоту, газу (цей перелік можна продовжувати), а не відстоював інтереси своєї країни.
Як не дивно про це говорити, але сьогодні інтереси Кремля та БЮТ, в тому щоб Янукович ніколи не став українським президентом, співпадають. Відтак постає закономірне питання, хто на чий млин ллє воду? Можливо, це ситуативна єдність інтересів. Однак залишається ще одне важливе запитання: а яким буде результат таких дій?
Сильна і єдина країна, чи навпаки, роз'єднана і слабка?
Сьогодні очевидно, що якщо Янукович не стане президентом, якого визнає уся Україна і який керуватиметься національними інтересами, говорити про вихід з економічної та політичної кризи, зміцнення суверенітету та конкурентоспроможності країни не доводиться.
Радше нас чекатиме подальше поглиблення політичного протистояння, економічної стагнації, наростання регіональних протиріч, неспроможність держави гарантувати законність та безпеку громадян, послаблення суверенітету аж до зовнішнього керування включно.
Не виключено, що в такому разі нещодавно озвучений російським віце-спікером Жириновським прогноз розвалу України в 5-10 річній перспективі на проросійську та прозахідну частини, може стати реальністю.
Що можна зробити, щоби так не сталося?
Очевидно, багато залежить від самого Януковича і Партії регіонів, від того, яку політичну місію вони для себе виберуть. Сьогодні є досить ознак, що Янукович, подібно до Кучми в 1994, хоче бути президентом незалежної України, а не малоросійського протекторату. Тому не треба допомагати Кремлю заганяти його в цю нішу.
Бути лідером більш зрусифікованої частини України ще не означає бути проти України. І якщо єдина Україна є для нас безумовною цінністю, то потрібно думати про знаходження порозуміння і компромісу з новообраним президентом і його виборцями, а не завчасно оголошувати йому бойкот як антиукраїнському політику.
Формування коаліції Партії регіонів та "Нашої України" в існуючому парламенті, попри відому кон'юнктурність міжфракційних угод, могло би стати доказом того, що такий компроміс можливий, і питання, які розділяють громадян і владні еліти різних регіонів можуть бути поступово вирішені без шкоди для суверенітету і єдності країни та без приниження гідності будь-якої з частин співвітчизників.
Гасло Майдану "схід і захід - разом" сьогодні є більш, ніж актуальне. Погано, коли всупереч цьому гаслу діють явно проросійські елементи.
Однак значно гірше коли їм підіграє БЮТ та його "націонал-демократичні" супутники, які позиціонують виборчу конкуренцію Тимошенко і Януковича як безкомпромісну боротьбу патріотичних та проімперських сил.
Складається враження, що для основних політичних партій експлуатація патріотичних гасел та регіональних розбіжностей залишається єдиною темою, яка дозволяє їм ефективно мобілізувати своїх виборців та гарантує збереження при владі впродовж багатьох років.
І це при тому, що перелік претензій українців до влади на 90% є однаковий, незалежно від регіону проживання чи мови спілкування. Це вже зрозуміла частина громадян, які в другому турі президентських виборів не підтримали жодного з кандидатів. Питання, коли це зрозуміють усі інші?
Теперішня боротьба українських політиків не є боротьбою за інтереси країни. Тим більше вона не повинна бути боротьбою проти країни.
Богдан Яцун, для УП
