Феномен Юлії Тимошенко

Вона - досконало спозиціонований політмаркетинговий продукт, капіталізований бренд, доповнений харизматичною особистістю. Це - висока технологія політики. Технологи, що працювали з нею на початку - Дмитро Джангіров і Казбек Бектурсунов, зараз ліплять лідера з Леоніда Черновецького.

Люди часто мислять образами. Які ж базові образи було закладено і в якому контексті їх спозиціоновано щодо Юлії Володимирівни Тимошенко?

Милополітика?

"Я готова прати білизну у виборчому штабі справжнього лідера..., який готовий життя своє віддати за країну".
Юлія Тимошенко, 2001 рік

Просто Марія. Донна Бейжа. Рабиня Ізаура. Україна 90-х сиділа на серіалах. Жінки плакали над нещасною долею товаришок по недолі, гнівно таврували зрадливих злих чоловіків, раділи кожній довгоочікуваній перемозі своїх героїнь. І щовечора чекали їх, як дітей зі школи, додому.

Серіальним мисленням людей не могли не скористатися розумні і цинічні спеціалісти. Санта-Барбара української політики вимагала своєї Іден, своєї Джини, своєї Софії - і технологи дали її Україні.

"Жертва, котра перемагає своїх мучителів" - образ, в якому позиціонують Тимошенко з початку 2000-х, а особливо з 2005-го.

Згадаймо, як тисячу разів програвалася матриця "президент може зробити погано - але я не вірю в це". В цій матриці немає конкретного інтересу конкретного політика, а є жінка, котру ображають, котра терпить, котра щиро самопринижується заради спільної справи.

Звідси – ціла купа блискучих персональних - непрагматичних аргументів: хіба мужчини можуть дозволяти, щоб так знущалися над жінкою? Доки вона буде таке терпіти?

Те, що стається з Тимошенко, стає частиною особистого життя людей, їх співчуття і співпереживання. В такому емоційному загостренні будь-які дії проти неї, включно з звинуваченнями у державній зраді, тільки посилюють позицію "жертви".

Але чи готові люди так переживати, наприклад, за долю головного архітектора свого міста - чи все ж хоча б звернуть увагу на те, що і як він робить?

Серіали, тепер вже російські, а не американські чи бразильські, і надалі зривають рейтинги на провідних каналах України. Та чи зможуть українці відрізнити політичний серіал від реальності?

Шоу?

"Тимошенко - це віра така".
Олег Покальчук, колишній політтехнолог БЮТ

Надія. Потім - віра. Пізніше - любов. Зараз в Україні багато тих, хто вірить, надіється і любить Юлію Володимирівну. І це - дуже невипадкова любов.

Її надривний, майже істеричний тон смішить іноземних журналістів і магічно діє на українських виборців. Її промови нагадують проповіді, її образ - Оранта, і це не дивно, враховуючи те, що її перший заступник - професійний проповідник. А коли віриш і любиш - чи можливо аргументувати, приводити якісь докази, сперечатися?

Її міжнародний брендінг через Революцію, косу і пальто від Луї Вуітон успішно відбувся і на українському ринку. Жоден політик досі не фотографувався для ELLE і не заявляв, що не проти пари розворотів ню в "Плейбої".

Це ще один, успішно запущений образ - "суперзірка" Тимошенко. Мадонна, Періс Хілтон, Ксюша Собчак, Шерон Стоун - Юля з ними в одному ряду.

Суперзірковість тісно пов’язана з вірою і любов’ю. На зірок стараються бути схожими, їх стиль копіюють, на їхні цінності орієнтуються. Їм некритично вірять. І це працює, навіть якщо лідерку прямо дискредитує її політсила.

Один журналіст розказав мені цікаву історію. Фірма-забудовник, котру люди пов’язують з одним БЮТівських нардепів, почала в підкиївському містечку Вишгороді під Києвом рити котлован.

Місце - територія колишнього, ще передвоєнного кладовища, пливуни, яри. По сусідніх будинках пішли тріщини - і люди організували комітет протесту.

Керівник комітету, продавець в місцевому магазині, після бурхливих слів на адресу місцевої райради, котра покриває будівельний бєспрєдєл, раптом кидає фразу - "Але я за Юлю, бо жінка врятує Україну". Завіса.

Політказка?

"Заради України я єдина з політиків відмовилася від амбіцій в 2004 році балотуватися на посаду президента. І підтримала Віктора Андрійовича Ющенка як єдиного кандидата від опозиційних сил. Віктор Ющенко здобув перемогу, в тому числі, з нашою підтримкою. І цю перемогу спустили, знаєте куди... "
Юлія Тимошенко, чат "Української Правди", 28 січня 2006 року

За Тимошенко не стоїть жодна ідеологія - ні права, ні ліва, ні космополітична, ні національна. Вона - все і відразу, кожен може знайти в ній щось для себе. І це дозволяє їй кардинально міняти свою позицію, реально не міняючи іміджу - він перекриває будь-які її вчинки.

Використавши місце в уряді Ющенка як трамплін в публічну політику, Тимошенко, втім, ще дуже довго не могла конкурувати з ним на рівних. Розробка "Юля-Жанна Д’Арк" ходила штабом Юлії Тимошенко ще весною 2001 року.

Тоді колишня "газова принцеса" тільки починала формувати свій імідж, повернувшись з Лук’янівського СІЗО. Помаранчева революція закріпила за нею образ людини номер 2 в українській політиці.

Що ж відбувалося за постреволюційними кулісами?

Першу атаку на Ющенка Тимошенко здійснила за схемою "погані бояри - хороший цар" устами свого соратника Зінченка, почистивши його оточення від своїх потенційних конкурентів. Ющенка з людини "над схваткою","судді" треба було перетворити в "учасника бійки" - і це успішно вдалося.

Далі ж, вміло поєднуючи риторику підтримки з цинічними підколками, використовуючи бажання прихильників "ширки" в навколопрезидентськім оточенні, уміло здійснила всі можливості для зрівняння шансів, а потім і перехоплення електорату.

Демони і герої, що їх перемагають, злі чарівники і переможна хода - всі ці образи супроводжують Тимошенко прогягом всього її шляху. Вона - міфологізована постать, а з міфом не поборешся. Тут все чітко, без півтонів - чорно-білий світ.

Її "все буде добре" в кінці кожної промови - це прогноз казкового фіналу. Це - звичайнісінька політична боротьба між двома лідерами, котру, проте, прикрили від стороннього ока міфологізованою завісою.

Але казки не розказують про конкретні інтереси конкретних політиків в конкретний час. Будьмо обережні з казками - "курочка ряба" може виявитися "бабою ягою".

Дискриміновані контексти

"Це вже стало доброю традицією - коли я намагаюся донести до суспільства реальні речі, проти мене порушують кримінальні справи. Я вже настільки до цього звикла, що коли це не відбувається, я починаю хвилюватися, що роблю щось не так".
Юлія Тимошенко, чат "Української Правди", 28 січня 2006 року

Люди не задають питання, за які гроші Тимошенко живе в розкішному особняку в Конча-Заспі, за які гроші збудовано палац її доньки. Людей не цікавить те, скільки коштів іде на одяг Тимошенко, за які кошти вона зупиняється в найшикарніших готелях європейських столиць.

Людей не цікавить те, за яким принципом формується партійний список БЮТ, яким чином туди попали мультимільярдери з кучмістським минулим, бізнеси яких і зараз залишають за собою шлейф беззаконня.

Люди не знають про те, чиї інтереси відстоюють достатньо публічні особи, і ким є "молоді аспіранти інституту міжнародних відносин", котрі заганяли всю Україну в "тендерне ярмо".

Людей не дивує обтічність відповідей Тимошенко на важливі питання - такі, як, наприклад, синхронне голосування з Партією Регіонів, нахабні забудовники в її списку чи конституційні зміни, які вона планує проводити.

Здається, сама Юлія Володимирівна настільки повірила у власну харизму, що думає, що люди пробачать їй все - чи коаліцію з дияволом, чи повний правовий нігілізм, чи життя на широку ногу.

Коли політика базується на сценаріях мелодрам, підліткових захопленнях кумиром і казках - це віртуальна політика. І сценарії такій політиці пишуть корисливі цинічні люди, інтереси яких і прикривають відрежисовані актори.

Така мелодрама шкідлива для України - за сценаріями не видно суті, за емоціями зникають думки. Гра на емоціях - це маніпуляція.

Всю українську політику вписано в серіал, релігійну драму, казку Тимошенко. Емоційне поле країни - в її руках, і це дуже небезпечно. Так починали великі диктатори - і люди щиро їх підтримували.

Наприкінці

БЮТ - достатньо потужна сама по собі сила, котра могла б і обійтися без маніпуляцій.

Дострокові вибори до Київради, здавалося б, мали б нарешті зламати цей формат, та зараз серіал триває. Саме проти таких спекуляцій на емоціях і віртуаліях спрямована ця стаття.

Шанс України - в раціональній, а не емоційній політиці. Так, це не так цікаво. Так, для цього потрібна чітка ідеологія: система пріоритетів і конкретне, а не абстрактне бачення ідеальної України з кроками до неї.

Але в іншому випадку нас знову чекають казки і серіали. Тимошенко в цьому контексті - просто людина, котра використовує нашу готовність не думати, а вірити.

В сценаристів є поняття "спойлер" - розкриття сюжету заздалегідь. Якщо людина іде в кінотеатр, знаючи про що мова, вона перетворюється в доскіпливого критика, котрого на халтуру не візьмеш. Більше того, тоді зникає сценічна реальність - людина не плаче і не сміється за заданим фільмом ритмом, а відслідковує деталі.

Ще один шанс української політики - це сміх.

Не сотвори собі кумира, каже Біблія. Тим, хто хоче вийти за межі матриці серіалу-віри-казки, рекомендую заміняти "Тимошенко" у новинах на, наприклад, "Брітні Спірс".

Тоді краще видно, як обігруються емоційні аргументи, як маніпулюється настроєм, як описується противників. І виключати по закінченню милополітичної драми телевізор.