Якщо хто пам'ятає, дев'ятого жовтня минулого року подією дня став З'їзд українських організацій Росії, що проходив в Москві. До назви його ініціатори, певно, у припадку чесності все-таки приписали - "на підтримку кандидата в президенти Віктора Януковича".
Крім винуватця урочистостей, зірками заходу стала "молодь, що приїхала з України", яка снувала у фойє Колонного залу Будинку Союзів, де проходив з'їзд, у футболках із зображенням Віктора Федоровича.
Молодь (в особі одного її представника) прославилася на всю Росію тим, що переплутала Януковича і Ющенка. Так і сказала журналістові російського телеканалу "Рен-TV": тут закликають голосувати за Ющенка... Тобто, пробачте, за Януковича.
А взагалі, "я в цьому не розбираюся". Гріх можна було пробачити, з огляду на те, що "українська молодь" була російською, набраною наказом ректора із числа студентів Московського авіаційного інституту. Що, загалом, ніхто й не приховував.
Події торішньої давнини згадалися авторові, коли в минулі вихідні він відвідав мітинг протесту біля українського посольства в Москві.
Про те, що готується щось значне на підтримку російських вимог до України з газового питання редакції провідних російських ЗМІ сповістили заздалегідь - не факсами, як зазвичай прийнято, а дзвінками редакторам.
О 2 годині дня, у суботу, до українського посольства й справді зібрався чималий натовп журналістів і міліціонерів. Мітингувальників було трохи менше.
Крім незрозумілого гасла "Газ на сало не міняємо!, під вікнами української дипломатичної місії розгорнули найрізноманітніші заклики.
Наприклад, плакат з написом "Повернемо в Росію, Донецьк і Донбас! Будуть низькими ціни на газ".
Його автором був сорокалітній чоловік, що представився "донбасівцем, наполовину українцем, який давно живе в нашій країні". Де саме в Росії живе цей донбасівець, він не сказав.
Але, певно, або в Корольові, або в Домодєдово. Із цих двох підмосковних міст, як з'ясував автор, зі слів присутніх, і приїхали всі учасники мітингу.
- Чому тільки звідти? - запитав автор солідну тітоньку в зеленому пальто, що тримала якийсь плакат.
- Ви хочете сказати, що нас змусили сюди прийти? - прищулилася вона.
- Загалом, так.
- Так як ви смієте? Це стихійний мітинг.
- І довго плануєте мітингувати?
- Як начальство вирішить...
Начальство, в особі не охочої вступати в розмови з журналістами особи в чорній куртці, тим часом з кимсь лаялося по рації.
"Як біля американського посольства?!! - кричав він, - там же в неділю повинен бути мітинг!".
Журналісти телеканалу "Раша тудей" невдоволено озиралися: горлань заважав записувати інтерв'ю з донбасівцем.
Той їм втовкмачував, що українці й росіяни - один народ. Тому газ Україні треба продавати тільки за світовими цінами. Тому що ніякого дідька на своїх наживатися...
Поки журналісти намагалися вникнути в цю дивовижну логіку, мітингувальники потихеньку підтягувалися до черги в невелику палаточку з назвою "Пункт видачі сала"
- Цей намет нічого не символізує, - пояснив мені один з них, - просто сала поїсти хочемо.
Переживали, що годують одними бутербродами із салом. Ні, щоб кави налити, або чаю, або ще краще, борщу. "Холодно ж стояти" - поскаржилася мені домодєдовська вчителька історії Лілія Михайлівна, яка, як вона мені повідомила, заради мітингу "вдома залишила чоловіка й дитину".
 |
| Фото Першого каналу. Росія. |
Не дивно, що домодєдовці й корольовці зраділи як діти, коли на мітинг підтяглася молодь - студенти Російський університету нафти й газу імені Губкіна. Їм швидко передали плакати (на радощах слоган "Руки геть від Севастополя" намагалися вручити авторові цієї статті) і залишили мітингувати на самоті.
Студенти прийнялися скандувати "Газ на сало не міняємо", "Вранці гроші - увечері газ" і хуліганське, так само написане на плакаті "Ющенко! З'їж гороху - буде газ".
Стало значно веселіше. Від студентів я довідався, що людина в чорній куртці - "це якийсь мужик з Газпрому". А приїхали вони сюди, тому що велів декан.
"А давайте зажадаємо, щоб до нас із посольства хто-небудь вийшов!" - раптом осінило одного з юних газовиків. Він уже було взявся за мегафон, але згадав, що сьогодні - вихідний і в посольстві нікого немає.
Останніми до місця події прибули студенти РХТУ імені Менделєєва. "О, з'явилися, нарешті", - з невдоволенням прокоментував їх прибуття чоловік у чорній куртці.
- Навіщо ви сюди приїхали? - запитав я в однієї із прибулих.
- Не знаю, - знітившись відповіла вона, - Служба безпеки привезла. Наша, вузівська.
-А ти знаєш? - запитав я в іншого студента-хіміка.
Хлопець не знав.
-Ну...цеє...проти політики України протестувати, - припустив він і подивився на мене питально: вгадав чи ні?
-Вам хоч заплатили?
-Ні. Нам сказали: поїдьте сюди. Ну, ми й поїхали...
-Тобто, вам до лампочки, де й заради чого мітингувати?
Студент знизував плечима. Видно було, що особисто йому - до лампочки.
-А де отут продають те, що до сала потрібно? - повернув розмову в практичне русло менделєєць, що прилаштувався до намету із салом.
Але вийти в магазин і випити горілки студентам не дало начальство.
Хоча, видимо, чорна людина недогляділа. Судячи зі спроби якогось студента п'яним голосом викрикнути на адресу українських дипломатів щось нечленороздільно-лайливе, хтось із хлопців, підопічних людині в шкірянці, усе-таки прийняв на груди.
-Чуєш, орел, ти язик-то попридержи, а то в момент закрию - дружелюбно сказав студентові міліціонер.
Парубок негайно замовк. А людина в чорному лаялася по рації останніми словами. Виявляється, біля американського посольства повинні були мітингувати студенти Університету імені Патриса Лумумби: протестувати проти втручання США в російсько-українські переговори по газу.
Але вони, як і несвідомі хіміки, спізнилися...
Павло Глебовський, для УП
