День суду. Бенефіс Парубія, допомога залу та "дзвінок другу" Березенка
543 рази за пленарне засідання сказав слово "прошу" спікер Верховної Ради Андрій Парубій. Іншим найчастіше вживаним у четвер словом було "голосуємо".
Власне, ними двома можна було б і описати всі події позачергової сесії 29 вересня. Але між них встигло помістить ще так багато явищ зі словника української політики: схема, кидок, провал, регламент, процедура.
Правда, значення останніх двох у четвер у парламенті не згадував ніхто.
Справжнім героєм дня 29 вересня був Парубій.
У ході наскрізь абсурдної історії зі звільненням суддів він скидався, швидше, не на главу парламенту, а на заклинача змій.
"Прошу", "голосуємо", "голосуємо", "прошу", "прошу підтримати", "не розходьтеся", "голосуємо" – раз за разом чотири години поспіль повторював Парубій
"Я вважаю, це є неприйнятним: неприйняття рішення парламентом по суддях, які робили злочини проти Майдану. Тому я прошу депутатів зайти. Ми будемо в тому залі залишатись, ми будемо шукати голоси… Я дочекаюсь поки всі дійдуть, я дочекаюсь", – рівним голосом повторював спікер. І дочекався.
За великим рахунком, те, що Рада таки спромоглась проголосувати за звільнення 29 з 33 суддів – заслуга Парубія. Він ці рішення "випросив".
При тому, навіть по тих суддях, яких президентська команда віддавати не планувала.
Але розповідь про звільнення суддів 29 вересня – це історія без хепі енду. Бо якщо у когось до початку того засідання ще і був сумнів, чи зможуть звільнені судді оскаржити свою відставку, то після нього жодних сумнівів не залишилось. Таких диких порушень регламенту і всіх можливих процедур у Раді давно не було.
Такого не зможе "не помітити" навіть найбільш печерський з усіх судів.
Тож усі муки і старання депутатів, найшвидше, були марними. Адже всі звільнені судді зовсім скоро зможуть повернутись на свої посади.
"П’ятниці не існує"
У кулуарах парламенту вранці четверга було малолюдно. Основна маса депутатів почала стягуватись ближче до десятої години невеликими групами по двоє-троє.
"А що ми тут приймемо? Ми їх звільнимо, а вони ж поновляться. Але президент сказав, то звільнимо", – обурювався колезі один із депутатів БПП, піднімаючись сходами до сесійної зали.
Він мав на увазі, що ініціатором позачергової сесії був саме Петро Порошенко, який увечері 27 вересня звернувся до Парубія з проханням зібрати депутатів.
За даними УП, цьому рішенню президента передували довгі переговори і консультації.
З одного боку, голова комітету правової політики, ставленик БПП Руслан Князевич був проти того, щоб виносити це питання на голосування. Аргументація його була проста. Частина суддів, яких пропонувалось звільнити, оскаржили рекомендації Вищої ради юстиції про своє звільнення у судах. З правової точки зору, голосування Ради за відставку цих суддів буде, м’яко кажучи, сумнівним.
Але з іншого боку, громадськість і частина фракцій у Раді вимагала, щоб судді Майдану були звільнені парламентом, поки така можливість ще є.
Депутатів ніхто ж не змушував тягнути у цьому питанні до останнього моменту. Уже в п’ятницю, 30 вересня, набуває чинності судова реформа, і Рада втрачає можливість звільнити суддів за порушення присяги. Та й саме "порушення присяги" перестає існувати як підстава для звільнення.
"Для нас п’ятниці уже не існує. Якщо це робити, то тільки у четвер", – пояснював у вівторок ввечері Парубій журналістам, у присутності яких і підписав розпорядження про скликання сесії.
І в Раді, і на Банковій чудово розуміли, що рішення про звільнення суддів може бути тільки "політико-правовим", що в перекладі на українську означає "сумнівним". Але брати на себе публічну відповідальність за те, що судді Майдану спокійно продовжать працювати, ніхто не хотів.
Але якщо Порошенко із себе всю відповідальність скинув, попросивши депутатів зібратись, то у Парубія всі проблеми лише починались.
І порожні кулуари Ради в четвер вранці були доброю ілюстрацією головної з них – як зібрати депутатів?
Якби парламент не звільнив суддів Майдану лише тому, що нардепи банально не прийшли на засідання, Рада могла б цього просто не пережити.
Депутатів БПП почали скликати ще з вечора вівторка через закриті партійні чати в месенджерах.
Правда, частину людей зібрати так і не змогли. Наприклад, віце-спікер Ірина Геращенко у відрядженні в Австрії, частина "Єврооптимістів" – у Штатах, кілька депутатів у ПАРЄ тощо.
Партнер БПП по коаліції "Народний фронт" особливо не напружувався, але прийшов, як завжди, організовано.
"Це тема Петра Олексійовича, але якби ми не прийшли, то це були б репутаційні втрати", – зізнавався один з депутатів НФ.
Хвилин за 20 до початку засідання з’явився засмаглий Олег Ляшко. На мить зупинився перед сходами, які розходять на два крила кулуарів, і пішов тими, де нагорі більше журналістів.
"Наша фракція усім складом прийшла. Ми будемо голосувати за відставку суддів. Їх треба всіх у тюрми посаджати, а не платити їм пенсії. Тому ми прийшли", – розповідав Ляшко, поступово розпалюючись.
Зібралися і решта "малих" фракцій. Навіть частина "Опозиційного блоку", який обіцяв не приходити і не голосувати, прийшла. Але участі у голосуваннях таки не брала.
Правда, і без їхніх голосів, для результативної роботи, здавалося, депутатів буде достатньо.
На табло після електронної реєстрації висвітилась цифра 264.
Головуючий запрошує
Пристрасті у залі почали закипати одразу ж, як тільки Парубій оголосив засідання відкритим.
Першим слово взяв Князевич і розклав по полицях, чому за звільнення більшості суддів голосувати не можна.
"Частина – це старі судді, які ще внесені Вищою радою юстиції при Януковичі. І ви пам'ятаєте, що ми кілька разів намагались їх розглядати, і сесійна рада відмовилась їх звільняти через те, що виявилось, що це судді, які були політично переслідуваними колишнім режимом. Зараз ми хочемо їх за це звільняти… Переважна більшість рішень ВРЮ, на основі яких ми сьогодні маємо приймати рішення, була скасована судами або зараз знаходиться в судах", – роздратованим голосом пояснював депутат.
"Ще одна підстава, яка зараз може бути взагалі досить цікавою. Згідно регламенту обов'язковою є присутність судді на засіданні. Якщо зараз вони не з'явилися на засідання, звичайно, будуть оскаржувати і це рішення", – додав сум’яття Князевич.
Його тон підхопив лідер "Опобоку" Юрій Бойко, який різко накинувся на голову ВРЮ Бенедисюка.
"Зрозуміло, що ви будете зараз виконувати завдання влади, і як-то кажуть, здавати своїх всіх скопом в роздріб. Але які шанси, що завтра цей суддя, якого сьогодні буде звільнено з порушенням Конституції, не піде в Європейський суд і держава Україна не буде відшкодовувати моральні збитки і матеріальні? Ви готові за це відповідати?" – обурювався лідер ОБ.
Але спокійний Бенедисюк відповідати за Раду не планував.
"Я готовий відповідати, що Вищою радою юстиції було дотримано процедуру. Чи буде дотримано свої обов'язки депутатами Верховної Ради, ми побачимо", – напівіронічно відповів Бойку голова ВРЮ.
Але крім нього, здається, в залі нікому смішно не було. Депутат ОБ Німченко, що у приталеній шкірянці і темних окулярах був схожий на героя фільму "Командос", ледве утримувався на межі крику.
"Повідомлення про засідання було відправлено позавчора, тобто пройшло півтора дня, а регламент передбачає мінімум три доби, щоб дати можливість захищатися. І друге. Нема ні одного судді. Це порушення Конституції. Хто ми після цього?", – обурювався Німченко.
В самих же кулуарах у цей час снували умиротворені депутати різних фракцій, яких суперечки між фракціями поки мало цікавили.
Повільною ходою коридором походжав Михайло Добкін, зупиняючись то тут, то там для коментарів різним ЗМІ. Про суддів у нього питають не часто, в основному – про "земельну справу".
"У моєї мами ніколи не було обшуків. Силовики знали, що це мій будинок. Вони навіть справу розслідують, коли прийшли якісь хулігани з петардами, розмалювали мені паркан. Це той самий будинок", – розповідає він.
"Я взагалі не уявляю, як можна вкрасти землю. Можна вкрасти активи, завод. Але ж земля вона лежить, нікуди не поділась, вона здана в користування. Просто у нас генпрокурор – людина з обмеженими юридичними можливостями", – жартує Добкін на межі фолу. І цей жарт йому так подобається, що він повторює його ще двічі.
Крім Добкіна в кулуарах з’являються й інші нечасті гості, як то один з головних фігурантів "амбарних книг ПР" Євген Геллер і закарпатський олігарх Віктор Балога.
Вони викликають особливий інтерес у художника Сергія Пояркова, який у Раду проходить за допомогою посвідчення помічника Дмитра Яроша.
За першу годину депутати зуміли обговорити всі постанови про звільнення і під жодну не знайти голосів.
Коли "перше коло" закінчилось Парубій вирішив, що раз Рада приймає не правове рішення, а "політико-правове", то можна щоб воно було таким у повній мірі. Спікер відкладає набік чотири подання на суддів, які вносились ще за Януковича, і оголошує "друге коло" голосування. До загального подиву, це дає результат.
Парубій постійно закликає депутатів в залу, в кулуарах, як на Першому дзвонику постійно деренчить з гучномовців, диктор невтомно закликає "шановних народних депутатів зайти у залу засідань".
Після 30-40 хвилин цього балагану фактично всі депутати, які тинялися кулуарами чи пили каву в їдальні, таки сходяться в сесійну залу, що і дає результат. За якихось півгодини Рада голосує майже всі постанови. Але тут починається найцікавіше.
Ще два голоси
В якийсь момент люди, які щойно голосували, майже містичним чином зникають із зали. Фактично залишається звільнити шістьох суддів, але попри всі потуги Парубія на табло ніяк не висвітлюється бажана цифра 226.
"Збираємо депутатів. Вони заходять, колеги. Нічого, почекаємо. Ми ночами стояли на барикадах і нічого з нами не ставалось. Ми почекаємо, поки всі зберуться", – уже злегка хриплим голосом пояснював депутатам Парубій.
Він ставив одній й ті ж самі постанови по два, три, чотири рази на голосування. Щоразу хто "не встигав", "доходив", "добігав" чи "повертався" в залу, але двох-трьох голосів ніяк не вистачало.
Атмосфера в залі загрожувала вибухом. Терміново почали шукати, хто винен.
Розпалений лідер НФ Максим Бурбак вимагав показати де Каплін і "Єврооптимісти".
"І хотів би згадати тих депутатів, які рвуть сорочку на трибуні і за простих людей: Капліна, Лещенка, Найєм. Де вони? Де ті люди, які нам розказують, що вони головні в боротьбі за Майдан, за ідеали Майдану? Їх зараз в залі немає", – обурювався лідер "фронтовиків".
Натомість Тимошенко і Ляшко розуміли, що згаданих депутатів не було і вранці, тож вони не могли припинити голосувати. А хтось таки голосував і перестав.
"Єдина фракція – це БПП – я переконана, по команді президента, знаходиться в залі, а 16 людей не голосують. Крім того, Березенко, Герасимов, Матвієнко, Кононенко просто серед голосування – це найближчі люди президента – покинули зал і демонстративно не голосують", – кричала з місця Тимошенко.
І справді, і Кононенко, і Березенко від самого ранку працювали в залі, але потім раптово зникли.
У часі це збіглося з тим, як Раді залишилось проголосувати всього шість суддів.
У цих шести була одна особливість: п’ятеро з них (Олександра Беця, Людмилу Бартащук, Світлану Коваль, Ольгу Єфімову та Марію Приндюк) працювали в одному суді – Київському апеляційному, ще один – суддя Віталій Марцинкевич – у Дніпровському районному суді Києва.
У неофіційних розмовах депутати БПП зізналися, що обома цими судами "опікується" Олександр Грановський. Самого його в Раді у четвер не було.
Натомість інший депутат БПП із найближчого оточення президента на запитання УП щодо ролі Грановського відповів філософськи: "Якщо навіть він щось і намагався зробити, то йому нічого не вдалося".
"Знаєте приказку, "такая корова нужна самому". Це злодії, на яких клейма немає де ставити. Але їм байдуже, кому служити. Служили Януковичу, хотіли послужити і Порошенку", – припустив ще один із членів президентської фракції.
Була й інша версія того, чому раптом ближнє президентське коло спробувало притримати на посадах цих дуже одіозних суддів.
Співрозмовник в "Народному фронті" запевняв УП, що з Київським апеляційним судом дуже "дружить" ГПУ, і за спробою провалити відставку цих суддів стоїть Юрій Луценко.
Начебто, кількох депутатів із НФ просили від імені генпрокурора не давати голоси за звільнення одіозних, але ручних суддів.
Сам Луценко на запитання УП категорично відкинув будь-який свій зв’язок із цією справою.
Але схоже, що у Порошенка хотіли звільнити всіх, але декого і залишити для себе. Вина за це мала лягти на Раду, мовляв, голосів не вистачило, що тут поробиш.
Однак на заваді цьому плану став все той же Парубій, на якому ганьба Ради одразу дуже чітко персоналізується. Спікер вперся і відмовився закривати сесію, поки не звільнять всіх.
"Я хочу звернутися до Петра Олексійовича, який напевно дивиться в телевізорі це. Не голосували за останнє голосування пан Березенко, Кононенко, Грановський, Загорій і інші, телефони яких абсолютно є у телефоні президента. Я прошу вас, Петро Олексійович, передзвоніть цим людям", – напівжартома коментував ситуацію в залі депутат Віктор Чумак.
Але, як відомо, у кожному жарті є тільки частка жарту.
Буквально за півгодини у залі знову з’явився Березенко. І так само непомітно, як і зник, з’явився Кононенко.
Поки Тимошенко і Чумак думали, на чий же заклик повернулись друзі президента, робота в залі пішла одразу активніше.
Врешті, з третьої спроби звільнили останнього суддю. Але абсолютним "рекордсменом" цього марафону стала суддя апеляційного суду Бартащук, яку змогли звільнити лише за сьомим голосуванням.
"Так, ми всіх звільнили. Але подивіться, який безпредєл творився. Це закладає фундамент для повного беззаконня. Ми прийдемо до них в суд вимагати законності, а вони нам скажуть, ви на себе подивіться. Ви самі що творите", – бідкається після всього один із впливових депутатів "Народного фронту".
Тим часом журналіст УП стає свідком однієї зустрічі.
Молодий депутат із найближчого оточення президента Сергій Березенко піднімався сходами, шукаючи виходу до свого авто. Назустріч йому спускалася дружина Юрія Луценка – депутат Ірина Луценко.
Без особливих церемоній Луценко звернулася до Березенка:
– Ну що, Сергію, обіср..лися?
– Та ні, все нормально.
Роман Романюк, Роман Кравець, УП
