Непокарані за кров Євромайдану: що нам із цим робити

Напередодні річниці жорстокого розгону студентів суспільство починає із подвоєним інтересом цікавитися результатами розслідування.

Усі знають, що його важко назвати ефективним. Про це свідчить і висновок Ради Європи, і згадка про нестачу доказів у звіті Міжнародного кримінального суду, і мізерна кількість обвинувачених у судових засіданнях, і пануючі настрої потерпілих від агресії тітушок, побиття правоохоронців та свавілля суддів.

Біль рідних, які тоді так і не дочекалися коханої людини.

Існує багато нарікань на процедуру розслідування, яка мала би стати основою для встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності. На практиці це не завжди означає обов’язок у будь-якому разі знайти винуватців, ідеться про те, що слідство повинно вжити усі доступні йому заходи для збору доказів у цих справах.

Розслідування злочинів Євромайдану є важливим історичним завданням, без виконання якого країна просто не може перейти на наступний етап розвитку.

Тому не досить сказати, що беркутівці вже "змили вину своєї кров’ю", мовляв, давайте все забудемо. Марно переконувати усіх, що країна чинить спротив зовнішній агресії, тому не варто накручувати ситуацію.

Мовляв, і без того тяжко, а процес реформування міліції, прокуратури та суду об’єктивно складний та довгий, тому не сподівайтеся на швидкий пошук та покарання злочинців.

Перешкоди у розслідуванні

Щирість потуг влади щодо розслідування злочинів Євромайдану виказують не слова, а конкретні дії. Брифінги – це, звичайно, гарно. Але вони не замінять реальні результати.

Мало хто сумнівається, що у централізованій вертикалі, яка існувала у 2013 році, рішення про "очищення площі" не могло бути прийняте поза відома Віктора Януковича.

Але в суд треба буде пред’явити не умовиводи, а належні докази. Тим більше, що в судовому засіданні прокурори стикнуться із другою стороною, яка це заперечуватиме.

Жорсткий розгін студентів 30 листопада 2015 року

За роки "покращень" оточення Януковича накрало стільки, що може дозволити собі найкращих у світі адвокатів. І якщо такі вагомі докази є, то може варто сказати про них суспільству?

Тільки через рік незрозумілого зволікання запрацювало управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури. Саме це управління координує процес вивчення усіх злочинів, вчинених під час протесту.

Сумно бачити здивування політиків, які вперше чують, що в управління і досі немає кабінетів, комп’ютерів і ксероксів, а понад дві тисячі епізодів звалилися на плечі 18 слідчих.

Виходить, що справа просувається силами двох десятків людей, які проводять усі необхідні слідчі дії майже "на колінці".

І це "найрезонансніше розслідування часів незалежної України"!

Такі речі взагалі не можуть бути предметом для тривалого обговорення. Якщо прокуратура не здатна забезпечити слідству матеріально-технічну базу, на що вона взагалі тоді здатна?

Серед цих 2000 епізодів є доволі складні справи, в яких потрібно розкрутити ланцюг наказів: від тих, хто натискав курок аж до безпосередніх організаторів. Тому аби "завалити" справи Євромайдану можна просто нічого не робити.

Якщо хочемо мати результат, тоді треба докласти чимало додаткових зусиль. Натомість, в ході розслідування до всього іншого ще впираємося у саботаж та протидію слідству. А також невирішені системні проблеми діяльності правоохоронних та судових органів, хвіст яких тягнеться ще задовго до початку Євромайдану.

Чого вартує непробивна кругова порука в МВС, де в переіменованому підрозділі служать ті ж самі беркутівці, які били Автомайдан на Щорса та Кріпосному.

І псевдоробота окремого управління Генпрокуратури, що було створене для встановлення відповідальних за неефективне розслідування, яке проводилося до створення єдиного координаційного центру.

Незрозуміло, чому його очолила людина, яка за твердженням адвокатів Небесної сотні, власне і завалила розслідування у прокуратурі Києва?

І суд, з доброї ласки якого прямо по дорозі до поліклініки раптово зникає командир "Чорної роти "Беркуту" Дмитро Садовник?

Відпущений під домашній арешт, попри те що підозрюється у безпосередньому керівництві силовиками під час розстрілів на Інститутській. Того дня 20 лютого 2014 року, коли загинуло 49 "озброєних" дерев’яними щитами протестувальників.

І вже через кілька місяців суд знову звільняє харківського тітушку Таваккула Рагімова під домашній арешт. Бо на момент судового розгляду Рагімов продовжує виконувати почесні обов’язки працівника міліції, що, на думку судді, служить запорукою його доброчесної поведінки. Теж очікувано втік.

І знову на манєже

Можновладці, які притихли після Євромайдану, доволі швидко зорієнтувалися у ситуації  і знову "на коні". Вони повертаються в політику, продовжують вести незаконний бізнес.

Вони прагнуть продемонструвати суспільству, що правила гри не змінилися. Цей сигнал януковичі майбутнього читають так: будучи при владі можна чинити найтяжчі злочини, потім можна цю владу втратити, система все одно тебе не здасть. Представники владної касти недоторканні.

За 18 лютого в зіткненнях у Києві постраждали майже 800 людей

За кілька місяців Євросоюз із великою долею вірогідності відмінить накладені ним санкції на високопосадовців режиму Януковича. Єврочиновники справедливо вважають, що два роки більше ніж достатньо, аби здобути беззаперечні докази їх причетності до корупційних діянь.

Приблизно у березні наступного року вони знову отримають контроль над своїми мільйонними статками, замороженими у різних країнах.

Зволікання із оголошеннями підозр пояснюють нестачею прямих доказів, адже багато людей втекли, а велику частину причетних ще належить встановити.

Але ж особи народних депутатів, які голосували за диктаторські закони, встановлені. І вони продовжують законотворити у парламенті нового скликання. Але чомусь слідство обмежилося тільки членами лічильної комісії.

Хіба порушуючи Конституцію та позбавляючи людей права на мирний протест, народні обранці із піднятими радісно обома руками 16 січня 2014 року не перевищили свої повноваження? У Кримінальному Кодексі є відповідні статті, які називають такі дії злочином.

Чим далі, тим менше людей вірять у результати розслідування. І, що особливо небезпечно, для країни, де йде війна і на руках у людей купа зброї, – потроху розчаровуються у праві як дієвому способі досягнення справедливості.

І дедалі частіше читаємо про самосуд, сміттєву люстрацію, бійки у засіданнях суду, заклики до насильницького "третього Майдану". Це кардинальний розворот від курсу на демократичне суспільство та цінності, які ми відстоювали тієї "зими, яка нас змінила".

Але такі настрої є природною реакцією на непокаране зло, і хто як не влада мала б це розуміти.

Розслідування злочинів Євромайдану є тестом для України на право мати чесні правила гри та якісно іншу систему управління. Аби жодній владі, незалежно від її кольорів та відтінків, більше ніколи в голову не прийшло розстрілювати беззбройних демонстрантів. Якщо не закриємо цю драматичну сторінку історії, то приречені її повторити.

Так влада чи хунта?

Тим часом по одному із небагатьох епізодів Євромайдану, які передані до суду, приступили до опитування рідних. Один із таких тяжких виступів на суді. Мати втратила на Майдані свого 19-річного кучерявого Ромчика. Син загинув за омріяну "свобідну країну".

І все, що у неї лишилося, – це рюкзачок зі шкарпетками, зубною щіткою та обгортками від цукерок... бо "він був чемний" та "не кидав обгортки на вулиці". І оте, чому Ромчик так "спішив жити" і навіть "у школі здав іспити екстерном"…

А через грати у судовому засіданні ці болісні свідчення слухають не втікачі Захарченко чи то Янукович, і навіть не Єфремов чи Кернес, а тільки Аброськін та Зінченко – ймовірні рядові виконавці злочинних наказів перерахованих вище та їм подібних.

І молода жінка говорить як десять років тому, за покликом серця, вона із чоловіком сама була Помаранчевому Майдані. А відтак, хоча дуже переживала за сина, але навіть "не мала чим йому заперечити".

20 лютого на Інститутській 49 людей загинули від вогнестрілів

Невже і наші діти будуть змушені боротися за свободу на цій залитій кров’ю та сльозами площі?

Можливо, така перспектива хвилює тільки звичайних людей, а не тих, кого енергією Майдану винесло на владний Олімп. Але дивує, що влада – і тут мова йде про всі без винятку політичні сили в парламенті, які приписують собі відданість демократичним принципам, – не розуміє простої речі. Її легітимність прямо залежить від результатів розслідування.

Вибори до загальнонаціональних органів пройшли лише у травні та відповідно у жовтні 2014 року. До цього часу із лютого по травень 2014 країною керувала ціла когорта в.о. та призначених цими в.о. людей.

В умовах системного та масштабного переслідування десятків тисяч демонстрантів та втечі Януковича у лютому 2014 року в опозиції не було жодного іншого вибору, окрім як взяти управління країною в свої руки.

Але відсутність результатів розслідування, яке це наочно демонструє, насправді робить нову владу хунтою. І ллє воду на млин російської пропаганди.

Опора на власні сили

Активна громадськість ніколи не мала особливих ілюзій щодо нової влади. Хоча вона в рази краща за попередню, але також далека від цінностей прав людини. Багато кого з цих людей ми бачили в дії раніше, зокрема, і на керівних посадах.

Тож, якщо хочемо отримати належні результати розслідування, слід озброїтися майданівським принципом та брати відповідальність на себе.

"Беркутівці" відкрито знущалися над протестувальниками

Уже зараз рідні загиблих проводять паралельні розслідування, волонтери переглядають терабайти відеоматеріалів та відстежують, скільки пострілів зробили обвинувачені, адвокати об’єднуються в групу аби спільно працювати над виробленням правової позиції, звичайні громадяни ходять на судові засідання, хоча подекуди вони затягуються до самого ранку.

Правозахисники вивчають моделі міжнародних гібридних трибуналів, експерти розробляють зміни до законодавства, аби залучити до розслідування та відправлення правосуддя міжнародних слідчих та суддів.

Таких звичайних людей та зроблених ними конкретних справ має ставати більше.

Якщо ви можете допомогти управлінню спеціальних розслідувань ГПУ технікою, зв’яжіться із нами, ми допоможемо її передати. Маєте інформацію про переслідування у Києві та особливо у регіонах, якої бракує міжнародному суду в Гаазі для кваліфікації злочинів проти людяності, – повідомляйте нам. Це буде ваш власний внесок у відновлення справедливості.

Ми просто не маємо права здаватися. Опускати руки та піддаватися зневірі для нас, людей, які лишилися живі, – невиправдана розкіш.

Олександра Матвійчук, координатор громадської ініціативи Євромайдан SOS, для УП