Закон про місцеві вибори: від фальші до фальшування
6 серпня Петро Порошенко підписав закон про місцеві вибори. Підписав спокійно і буденно. Як черговий папірець, що ліг на його стіл. Підписав, проігнорувавши не лише суперечності самого закону, але й, м’яко кажучи, сумнівний спосіб його прийняття. Але про все за порядком.
Фальш
Спочатку були неправда і обман, точніше – фальш.
Парламентські фракції, що сформували коаліцію, передбачили у коаліційній угоді реформу виборчого законодавства для місцевих виборів. Цитата: "Зміна системи місцевих виборів з метою забезпечення справедливого представництва виборців в місцевих радах, збереження мажоритарної системи на рівні сільських та селищних рад та запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками при проведенні місцевих виборів на інших рівнях".
Анонсовані відкриті списки повинні були забезпечити три принципові зміни.
Перше, послабити вплив політичних партій і, натомість, посилити вплив виборців на визначення персонального складу місцевих рад.
Друге, дати поштовх для розвитку внутрішньопартійної демократії через механізм конкуренції між кандидатами одного списку.
Третє, стимулювати більшу відкритість політичних партій через залучення авторитетних місцевих лідерів до партсписків для максимізації результатів на виборах.
Проте, усі ці речі так і залишились теорією – настільки ж гарною, як і недосяжною.
Відкриті списки поховали одразу і глибоко – під час голосування у першому читанні. І скільки б автори законопроекту 2831-3 не переконували себе і оточуючих в тому, що плід їх колективної творчості є відкритими списками, у відповідь вони одержали ще більший шквал критики. Так, експерти з’ясували, що у широко розрекламованої виборчої системи "відкритих списків за німецьким зразком" на практиці виявилось російське коріння.
На цьому етапі акцент "виборчої реформи" плавно змістився – дискусія щодо відкритості списків поступилась місцем дискусії, що краще – "стара система Януковича" чи "нова система a la russe"?
У кожного з таборів – реформаторів-ентузіастів і консерваторів-песимістів – були свої аргументи. Перші стояли на тому, що спадку Януковича потрібно позбуватись будь-якою ціною. Другі, розуміючи невідповідність старої системи новим умовам, все ж таки надавали перевагу відомому злу перед невідомим.
Паралельно із дискусіями у пресі і соціальних мережах продовжувалась підготовка законопроекту до другого читання.
Фальшування
Редагування проекту закону тривало до останніх хвилин перед винесенням на голосування в другому читанні. Судячи зі стенограм засідань профільного комітету, основна робота над текстом документу проводилась в кулуарах.
Парламентські фракції суттєво перекроїли законопроект. Серед основних змін – збільшення кількості депутатів місцевих рад порівняно із першим читанням, відміна виборчих блоків, відміна виборчого коефіцієнта, зміна форми виборчого бюлетеня etc. Деякі правки вносились з голосу безпосередньо перед голосуванням.
Після позитивного рішення, однак, напруга навколо "виборчої реформи" не зменшилась.
Незрозумілість нововведень, неоднозначність заяв голови ВРУ Володимира Гройсмана, а також відсутність протягом декількох тижнів тексту проголосованого у другому читанні законопроекту спровокували нову хвилю дискусій.
На наступний після голосування день фракція "Самопомочі" виявила, що замість підтримати зменшення кількості депутатів у місцевих радах, проголосувала за їхнє збільшення.
Голова Комітету з питань протидії корупції Єгор Соболєв звернувся до керівництва парламенту з вимогою провести відповідне розслідування і, "не доводячи до гріха", виправити і покарати винних. Насправді ж карати потрібно було б депутатів "Самопомочі", які неуважно читали те, за що голосували. Адже у тексті до другого читання дійсно передбачалось збільшення кількості депутатів місцевих рад.
Ознаки ж справжнього фальшування проголосованого закону почали з’являтись із появою неофіційного тексту закону, який буцімто був направлений до адміністрації президента. Залишалось лише дочекатись найвищої візи і співставити на відповідність проголосоване в Раді і підписане президентом. Зробити це вдалось під кінець минулого тижня – після офіційної публікації тексту нового закону.
Виявилось, що підтримане в стінах парламенту дійсно відрізняється від підписаного гарантом. До того ж відрізняється суттєво. Так, було відредаговано Статтю 16 закону, яка визначає кількісний склад місцевих рад в залежності від кількості виборців.
 |
Також було змінено Статтю 74 закону, яка визначає перелік відомостей про кандидатів у територіальних виборчих округах, що повинні відображатись у виборчому бюлетені.
Якщо у проголосованому законі передбачалась необхідність вказувати "рік народження, освіту, партійність, основне місце роботи (заняття), місце проживання" кандидатів, то у законі, підписаному президентом, обмежились лише прізвищем, власним іменем та по батькові кандидатів.
Відредагували і Статтю 86, яка визначає спосіб обчислення виборчої квоти.
Під час другого читання депутати, мабуть, поспішаючи, проголосували за норму, яка не дозволяла сформувати місцеві ради у передбаченій законом кількості. Простіше, підтримали відверту нісенітницю. Однак, в офіційно опублікованій редакції закону "невидима рука" внесла відповідні корективи.
Лише цих "поправок" достатньо для того, щоб поставити під сумнів не тільки сам закон і процес його прийняття, але й принципи законотворчості загалом.
Ситуація оголилась до непристойності і потрібно відповісти на просте питання: хто взяв на себе сміливість змінити волю українського законотворця?
Доки це питання залишатиметься без чіткої відповіді, доти відповідальність за цю ганьбу лежатиме і на народних депутатах, які мовчки проковтнули фальшування свого рішення, і на керівництві Верховної Ради, яке також навіть не подало голосу, і на президенті України, який скріпив своїм підписом цей злочин.
Дехто вважає, що майбутні місцеві вибори будуть найбруднішими. Погодьтесь, малоприємний аванс. Особливо після досвіду місцевих виборів 2010 і парламентських виборів 2012 років. Здавалось би, куди вже брудніше?
Назар Бойко, керівник Моніторингово-аналітичної групи "ЦИФРА", спеціально для УП
