План Маршалла для України

Окремі західні лідери пропонують Україні новий План Маршалла. Український президент та прем’єр вітають таку пропозицію. Найближчим часом відбудеться велика "конференція донорів", на якій цей план розглянуть. Яким він має бути?

Критерій №1
План Маршалла для України мусить мати такі ж цілі, як і оригінальний План Маршалла для Європи

Для початку екскурс в історію. План Маршалла, прийнятий у 1948, був не тільки планом відбудови Європи після Другої світової війни. Він був планом того, як не дати повоєнній Європі відкотитися назад у своєму цивілізаційному розвитку.

США було невигідно створювати собі потужного конкурента в світовій економіці. Але перемогло розуміння, що якщо не допомогти Європі, то не буде цивілізаційного союзника, який допоможе протистояти цивілізаційним супротивникам, в першу чергу, Радянському Союзу.

Саме тому в оригінальному Плані Маршалла орієнтація була не на ліквідацію наслідків війни, а на майбутнє. На такі суспільні категорії, як відчуття оптимізму та впевненості в своїх силах. США не хотіли закріпити за собою васала – їм був потрібен потужний партнер.

Ми маємо усвідомити, що далеко не всі на Заході бачать в Україні партнера. Партнера не у якості буфера між Росією та Заходом, а у якості цивілізаційного союзника у боротьбі проти цивілізаційних супротивників. Питання у тому, чи вважають вони нас частиною "своєї" цивілізації?

Питання це не просте. З одного боку є Росія, яка активно просуває ідею "руського миру". Ця ідея прекрасно імплантується в радянську свідомість. З іншого боку, є певна інерція геополітичних підходів Заходу, які полягають у тому, що лівобережна Україна – інша, "незахідна" цивілізація.

Хантінгтон, Кіссінджер, Бзежинський, їхні послідовники з американської еліти – дуже розумні та успішні люди, але їхнє сприйняття України може означати, що їй залишать роль буферу для "стримування" Росії. Тому українці самі повинні довести, що являються частиною сучасної цивілізації.

Це дуже складно зробити. Ще рік тому автор особисто мав щодо цього величезні сумніви. Хіба можна відносити до сучасної цивілізації країну, де не тільки політична, а навіть юридична еліта не розуміла різницю між поняттями "легальність" та "легітимність", між "законом" та "правом"? Де не тільки політична, а навіть бізнес еліта не знала, що таке "ефективний ринок капіталу"? 

Чому я звертаю увагу в першу чергу на еліту? Тому що і на Заході, лише невеличка частина суспільства свідомо сприймає  такі ключові концепції сучасної цивілізації як природне право та антропоцентризм, еволюцію, принцип невизначеності та квантову фізику, ефективний ринок та цінність активів тощо. Але ця невеличка частина, кожна в сфері своєї компетенції, визначає розвиток суспільства, і тому вона називається "елітою".

Переважна більшість нашої еліти не сприймала ці ключові концепції принаймні ще рік тому.

Але за цей рік суспільство змінилося. Коли Янукович та "його" судді всім казали, що він – легітимний президент, народ більшість людей на Майдані можливо й не розуміламів різницю між "легітимністю" та "легальністю". Але люди підсвідомо відчували, що Янукович втратив свою легітимність як президент. Громада зрозуміла також, що має право на протест, хоча "закони 16 січня" говорили зворотнє.

Дисонанс між підсвідомими відчуттями народу та комунікацією з боку тогочасної еліти були може найважливішими чинниками "Революції гідності", в ході якої вже відбулася трансформація суспільної свідомості. До речі – результати останніх виборів – найкращий доказ таких змін.

Наше завдання сьогодні значно ускладнено тим, що ми повинні спершу переконати західну еліту, що ми належимо до однієї з ними цивілізації. Нам потрібно зрозуміти, що немає такої окремої цивілізації як "руський мир". Є сучасна цивілізація, і є відстала імперія, яка починається на сході Європи та простягається до кінця Азії. Україна була частиною цієї імперії, але зараз змінилася і не хоче повертатися назад у своєму цивілізаційному розвитку. Ця імперія зараз через те і скаженіє, що без України міф про цю особливу цивілізацію вже не буде ніким сприйматися, і вона просто розвалиться – як і решта імперій.

Ви запитаєте, до чого тут План Маршалла? 

План Маршалла для України буде успішним лише якщо це буде план того, як Україна стане цивілізаційним союзником Заходу, а не план відбудови буферу для стримування Росії.

Критерій 2
План має базуватися на виборі економічної моделі, яка була б ефективною для України

Фундаментальна економічна модель для переважної більшості країн Європи була обрана ще задовго до Плану Маршалла, і План Маршалла був направлений на те, щоб зробити цю модель більш ефективною за рахунок американської бізнес-практики.

Ця модель – капіталізм. або економічна модель, де ефективний ринок капіталу, а не держава, відповідає за об’єднання ресурсів (капіталів) громадян та їх розподіл (інвестування).

В Україні немає капіталізму. 

Мало того, немає розуміння, що це таке. "Еліта" читала про капіталізм в радянських підручниках або "пізнавала" його під час відпочинку в Європі. Найосвіченіші зі старого покоління читали Маркса, але в радянському перекладі і з добре промитими мозком. Найосвіченіші з нового покоління читали про капіталізм в "Економіксі".

Іноземні "експерти", які до нас їдуть, не пояснюють нам до кінця, що таке капіталізм. Хтось з них просто не усвідомлює, що ми не розуміємо такі базові речі, а хтось не здатний це пояснити.

Проблема не тільки в тому, що не розуміємо капіталізм, а в тому, що думаємо, що розуміємо його.

Скажімо, вам сподобався будинок. Подивилися на нього ззовні, зсередини, поспілкувалися з декораторами. Але цього недостатньо, для того, щоб зрозуміти, як побудувати собі такий самий. Для цього потрібно знати, якими є фундамент та структура.

Фундамент та структура – це економічна модель.

Не довіряйте людям, які кажуть, що вони побудують принципово нову економічну модель в Україні! Всі ці розмови про точки зростання, пріоритетний розвиток, захист якихось виробників – з категорії розмов про дешеву ковбасу, стабільний валютний курс та "достойні" пенсії. Це або популізм, або ідеалізм.

Світова економічна історія вказує на те, що існують тільки дві фундаментальні моделі для сталого економічного росту. Ви або створюєте ефективний ринок капіталу, де люди об’єднують свої ресурси і самі приймають рішення, як їх потім використовувати, або експортуєте щось в країни, в яких функціонує ефективний ринок капіталу.

Яку модель обрати Україні?

"Експортна" модель дозволяє залишити сучасну олігархічну систему та "зберегти" українську еліту. Тому потрібно обрати саме цю модель?. Тим більш враховуючи, що в України такий великий експортний потенціал: сільськогосподарська продукція, руда, метал, транзит газу тощо. А українські програмісти? Забули про програмістів – за їхній рахунок ми, наче Мюнхгаузен, витягнемо себе з болота!

Є невеличка проблема з таким підходом. Цей експортний потенціал дозволяє забезпечити більш-менш нормальний рівень життя максимум для п’яти мільйонів українців.

Що робити з іншими? До того ж експортну модель не так легко ефективно реалізувати – теж потрібні інвестиції, люди, "інституції". 

Наш аналіз показує, що іншого варіанту забезпечити процвітання для України, як побудувати ефективний ринок капіталу, не існує.

Для цього спочатку потрібно зрозуміти, що це таке. Бо мова йде не про закон розробку чергової програми розвитку фондового ринку чи навіть прийняття нових законів. Мова йде про фундаментальні зміни щодо ролі держави, конкуренції, прозорості, захисту прав власності, відчуття справедливості та довіри у суспільстві.

Чи готова на це еліта? Ні, не готова! Але інші варіанти тільки гірші…

Ліберал для багатьох в Україні є лайливим словом. Але автор не тому уникає порівняння лібералізму та патерналізму по відношенню до вибору економічної моделі. Проблема у тому, що ці терміни зазвичай неправильно вживаються. Лібералізм – це не тоді, коли держава самоусувається з економіки. Забезпечити функціонування ефективного ринку – це дуже відповідальна та складна задача для держави.

Як людина, яка майже кожного дня бачить реальні можливості української держави та професійну компетенцію людей, можу стверджувати, що в Україні не проблема з кадрами, а катастрофа! Причому не тільки в державному секторі. В приватному також.

Розраховувати на те, що "нові" прийдуть і відразу будуть ефективно працювати – утопія. "Нові" обов’язково повинні прийти. Але ефективно працювати вони почнуть не скоро. І далеко не всі. І тільки у разі, якщо будуть мати можливості і стимули розвиватися.

Тому кадрові можливості держави необхідно реально розуміти і використовувати їх ефективно.

При цьому "дерегуляція" – дуже невдалий термін. Потрібно не менше або більше регулювання. Ми потребуємо інакшого регулювання (наприклад, читай теорію нобелівського лауреата Джорджа Акерлофа про "ринок лимонів"). 

Патерналізм – це не тоді, коли держава "дбає" про народ. Коли держава забезпечує ефективність ринку – вона саме дбає про свій народ. На практиці ми вже довели, що купувати газ на європейських ринках більш вигідно, ніж у "брата" з усіма його "політичними знижками".

Всі розповідали, що там недостатньо "вільних" обсягів, що там захмарні ціни, що неможливо його доставити до України – а достатньо було лише взяти і зробити. Держава вже зекономила для свого народу сотні мільйонів доларів. За допомогою ефективного ринку.

Патерналізм – це тоді, коли держава продає імпортний газ підприємствам теплокомуненерго втричі дешевше закупівельної ціни. Або коли неграмотні "спеціалісти" занижують справжню собівартість видобутого в Україні газу в вісім разів, а держава потім продає його по такій ціні "для потреб населення". 

Це породжує корупцію, це – субсидії багатіям, які їх не потребують, це вбиває економічні стимули для енергоефективності та розвитку власного видобутку.

Але це таким чином держава дбає про народ! Дійсно? Держава витрачає тільки на газові субсидії принаймні в сім разів більше, ніж вона витрачає на армію під час війни! Набагато більше, ніж на освіту, медицину, культуру разом узяті! Це так держава дбає про свій народ?

План Маршалла для України буде успішним лише якщо він буде передусім передбачати побудову ефективного ринку капіталу.

Критерій 3
План має бути достатньо "технологічним"

Підготовка документу масштабу Плану Маршалла, а потім впровадження цього плану – це певна технологія.

Можна спроектувати сарай та побудувати сарай. Можна спроектувати хмарочос і побудувати хмарочос, можна спроектувати хмарочос і побудувати сарай. Але не можна спроектувати сарай та побудувати хмарочос. Так само не може спроектувати хмарочос той, хто до цього проектував тільки сарай.

Ми вже говорили, що план Маршалла має ставити на меті зробити Україну частиною сучасної цивілізації. Тобто нам потрібно проектувати хмарочос.

У хмарочоса є фундамент і структура. Проектувати цю структуру повинні кваліфіковані фахівці, використовуючи сучасні підходи.

Що таке сучасні підходи для підготовки Плану Маршаллу для України?

Це коли визначені чіткі, але при цьому комплексні цілі.

Наприклад, як і в оригінальному Плані Маршалла, маємо орієнтуватися на майбутнє, а не просто на відбудову/ліквідацію наслідків війни та компенсацію збитків.

Цілі будуть стосуватися не тільки таких економічних категорій, як добробут або економічний розвиток, а і таких суспільних категорій, як відчуття справедливості, довіри, оптимізму та впевненості в своїх силах.

Ці цілі мають бути виражені в принципах, якими сторони повинні керуватися в процесі реалізації Плану. Принципи мають відображати реальну готовність сторін їх втілювати.

В Плані необхідно додатково визначити ключові індикатори діяльності (KPI – Key Performance Indicators) – для узгодження вихідних даних та результатів подальшого аналізу реалізації Плану.

При цьому краще не використовувати такі індикатори в якості цільових показників, принаймні про це свідчить новітня управлінська практика.

План має містити обґрунтування вибору моделі суспільно-економічного устрою держави, а також аналіз передумов та наслідків її успішної імплементації.

Зокрема потрібно визначити необхідні суспільно-економічні "інституції". План розбудови цих інституції має стати однією з основних складових Плану.

В Плані необхідно визначити, що Україна буде розбудовувати модель економіки, що базується на ринках капіталу. Розвиток ринків капіталів потребує розвитку відповідних інституцій, зокрема державних, які б забезпечили прозорість, цілісність ринків, та захист прав власності.

В Плані мають бути зазначені основні обмеження, ресурси та механізми для його реалізації – як з боку Заходу, так і з боку України. Зокрема, має бути визначена сума фінансування з боку Заходу – за напрямками та інструментами.

По аналогії з оригінальним Планом Маршалла, основними напрямками фінансування мають стати модернізація технологій та бізнес-практики, розбудова інфраструктури, критично важливі поставки палива та озброєння.

Інструменти такого фінансування мають бути певною "критичною маржою" для залучення інших інвестицій. Наприклад, такими інструментами є інвестиційні фонди, в тому числі, для кредитів/лізингу приватному бізнесу, експортні агенції тощо.

Також важливими інструментами допомоги з боку Заходу є ліквідація торгових та регуляторних бар’єрів для українських компаній, технічна допомога, стажування українських спеціалістів в іноземних компаніях.

Окремим питанням Плану має бути адміністрування витрачання коштів та якість залучених експертів.

В оригінальному Плані Маршалла за це відповідала панель урядових, ділових та профспілкових лідерів. До кожної країни був "надісланий" провідний американський бізнесмен в якості радника щодо цього процесу. Зі свого боку, можемо зазначити, що поточні можливості Світового банку, ЄБРР тощо, є недостатніми для реалізації задач рівня Плану Маршалла.

Розробникам плану необхідно завжди пам’ятати – потрібно побудувати не сучасний "сарай", а "хмарочос".

В Плані також має бути представлений аналіз основних ризиків та варіантів можливого реагування на них. В нашому випадку, принаймні, критично важливо визначити варіанти дій у разі ескалації збройного протистояння з Росією.

Юрій Вітренко, для УП