Проблема біженців: щасливий шанс чи невідворотна загроза
Деякі журналісти вже почали говорити про "переселенців із гарячих точок". Ми мислимо словами, і багато наших воєнних проблем мають коріння саме в тому, що ми довго називали окупантів "зеленими чоловічками", а терористів – "ополченцями" тощо.
У нас в Україні немає "гарячих точок" і немає "переселенців".
У нас в Україні є зона діяльності терористичних організацій і є біженці звідти.
Тому говоритимемо не про "переселенців із гарячих точок" – а про біженців із зони діяльності терористичних організацій.
Потік біженців уже став доволі потужним, і далі їхня кількість тільки зростатиме. Залишатися в зоні небезпечно для життя. Ба більше: без можливості використання живих щитів із місцевих жителів терористи давно вже зазнали би поразки.
Спочатку майже всі жителі того краю, зомбовані російським телебаченням, боялися виїхати через страшних бандерівців та Правий Сектор, які ріжуть усіх російськомовних. Але згодом усе більшій кількості людей стало зрозуміло, що таке ДНР та ЛНР.
Маса незалежних польових командирів.
Війна всіх проти всіх.
Грабунок і насильство.
Карикатурні персонажі та реальна смерть.
Повне знищення економіки.
Мародерство й відчай.
І безкінечний потік тих, хто прагне вирватися із цього жаху.
Те саме станеться із Кримом. Поступово ситуація ставатиме все напруженішою, і люди почнуть бігти з півострову. Українці, росіяни, кримські татари. Росія рано чи пізно закриє кордон – логіка імперій завжди однакова, – але сотні тисяч людей встигнуть виїхати до материкової України.
Третьою групою біженців стануть російські українці.
Логіка ксенофобської ідеології невблаганна. Українці, що живуть у Росії, дуже скоро опиняться під ударом. Їх будуть звинувачувати в тому, що вони "п'ята колона". Їх будуть цькувати й позбавляти певних прав. Їхні сусіди перестануть із ними вітатися. Вони почнуть змінювати прізвища з "-ко" на "-ов".
Якщо ви думаєте, що це жарти чи перебільшення, то ви сильно помиляєтеся.
Згадайте історію Балкан, німецьких євреїв чи американських японців – хоча останній приклад стосується демократичної країни, як доводить історія, демократія ксенофобії не заважає.
Врешті, українці будуть виїжджати в Україну. А куди ще їм їхати?
Нарешті, є й четверта група. На відміну від перших трьох, до них можна застосувати термін "переселенці", і цей струмочок уже набирає сили. Це російська інтелігенція, яка переселяється в Україну. Майже кожен день приносить якісь нові запити від росіян стосовно можливостей влаштуватися на новому місці.
Мотивація дуже проста: люди, які хочуть у своєму житті займатися певними видами творчості, бізнесу чи громадянської активності, розуміють, що шансів робити це в Росії фактично нема. Готовність вивчити українську мову та просити про громадянство стає масовим явищем.
І тут ми підходимо до того, що спонукало написати цей текст.
Україна не готова до напливу біженців і переселенців.
Ми не маємо ретельно розробленої міграційної політики. Наша міграційна служба не має достатньої кількості і якості підготовлених людей, не має процедур, не має типових розроблених процесів. Поневіряння моїх друзів-росіян по різних інстанціях заслуговують на окремий роман. Тим більше ми не маємо внутрішньої міграційної політики, наші органи внутрішніх справ не підготовлені до того.
Але документи – це лише одна невеличка частина проблеми. Житло, робота, школи та дитячі садки. Проблема імпорту криміналу і проблема гетто.
Розглянемо це детальніше.
Житло. Біженці не можуть вічно жити в приймах. Ну добре, війна на Сході скоро завершиться, але не всі захочуть повернутися в зруйновані міста, де немає роботи.
Відновлення цих міст буде великою проблемою. Але ще більшою проблемою стане відсутність дешевого житла та іпотеки. Для того щоб цю проблему вирішити, необхідно серйозно зайнятися питаннями регуляторної політики в забудові, регуляторної політики в банківській сфері, законодавством про захист прав кредиторів, проблемою корупції при землевідведенні та будівництві.
Робота. Нам потрібно терміново збільшити в декілька разів самозайнятість населення. Тут ми торкаємося й податкової реформи, і проблеми легкості відкриття/закриття бізнесу, і питань пожежників-санепідемстанцій-інспекторів численних інспекцій. Нам потрібно полегшити створення нових робочих місць. А це означає значне зменшення фіскального навантаження на фонд оплати праці та податкове стимулювання інвестицій.
Окреме питання – дешеві кредити на розвиток бізнесу, і тут нам допоможуть західні фінансові організації. Тимчасовим вирішенням проблеми зайнятості буде залучення працездатних біженців до великих інфраструктурних проектів, що фінансуються за рахунок міжнародних кредитів.
Школи та дитячі садки. Середня якість освіти в нас і без того не дуже висока. А без реформи системи освіти ми отримаємо гетто біженців, які неосвічене покоління за декілька років перетворить на розсадник криміналу. Маленький Донбас буде в кожному місті. Лише уявіть собі це.
І, нарешті, нам потрібно знайти збалансоване культурно-духовне рішення.
Приїжджатимуть люди різного етнічного походження та віросповідання. Пропаганда толерантності, суспільне несприйняття ксенофобії конче необхідні для того, щоб країна не перетворилася на поле постійних етнічних конфліктів.
І водночас необхідно тримати спільне культурно-духовне поле. Нам потрібна підтримка української мови та української культури як інструменту асиміляції – це слово загалом вживається в негативному значенні, але тут для нас контекст позитивний, що означає влаштування в новому для себе соціальному середовищі.
Проблеми асиміляції не існує для освічених та розвинених особистостей, вони мають комплексну національну ідентичність, що поєднує природне етнічне походження з патріотизмом і відданістю своїй країні та політичній нації.
Натомість малорозвинені та неосвічені плодять гетто й чайнатауни. Європейська політика мультикультурності зазнала поразки, а нової моделі наразі не вироблено.
Але в України немає часу чекати. Тож нам потрібна власна модель. І побудувати її можна лише на єдиній мові й строкатій культурі політичної нації.
Таким чином, проблема біженців і переселенців носить надзвичайно комплексний характер. Вона зачіпає всі сфери життя країни.
Ми маємо шанс отримати додатково надзвичайно якісний людський капітал, якщо створимо відповідні умови й розв'яжемо численні проблеми. Водночас зволікання та ігнорування, консервація старої системи створюють для нас страшну загрозу, яка може розірвати країну гірше за громадянську війну, бо проблеми плодитимуться в кожній точці.
Нарешті, у якийсь момент Росія вибухне, і потік біженців звідти стане багатомільйонним.
Ми повинні провести всю необхідну підготовку заздалегідь.
Україна може стати найпотужнішою державою Європи, якщо використає цей шанс.
Неможливість впоратися з ним означатиме кінець України. Нас просто розчавить уламками падаючої останньої імперії світу.
Стіна не допоможе. Ми маємо бути сильними всередині, а не захищатися шкаралупою. Реформа економіки, соціальної системи та державного управління стає питанням виживання нації.
Отже, коли побачите декілька стомлених людей з валізами, знайте: це перші ластівки, що пророкують бурю.
Час ще є. Але починати треба завтра вранці.
Валерій Пекар, спеціально для УП
