Єдиний

Сто, двісті, триста, тисяча... героїв, які поклали своє життя за гідність, свободу та незалежність України. Для багатьох - це цифри. Деяких з цих героїв ми можемо впізнати в обличчя. Багато ж стираються з пам’яті людей. Стираються, але не для близьких.

Для кожної родини, батьків, дружин, дітей, друзів, які втратила батька, сина, чоловіка, друга - Він був єдиним і незамінним. І хоча для них рана втрати нажаль не загоїться до кінця життя, завдання громади зберегти пам'ять про кожного героя.

Сьогодні 21 травня 45 би виповнилось Георгію Гонгадзе. Коли під час Майдану почали бити та викрадати людей я щоразу заново переживала 16 вересня 2000 року. Я намагалась, як могла, бити на сполох, сподіваючись, що їх доля буде кращою за ту, яка спіткала Георгія. Щоразу коли вони понівечені але живі знаходились, я раділа за врятовані життя.

Коли на Майдані почали гинути відважні чоловіки, мені було важко стримувати сльози і зберігати емоційну рівновагу в прямому ефірі, чого вимагає робота журналіста. Щоразу з кожною новою жертвою подвоювалась біль втрати нового життя.

Сьогодні, якби Георгій був живий, він був би на передовій на Східній Україні. За своє коротке життя йому не раз випадало дивитись в очі ворогові.

У 1992 він поїхав зі Львова в Тбілісі, щоб допомогти своєму батькові, колишньому дисиденту, голові політичної партії та члену грузинського парламенту Руслану Гонгадзе, якого Гамсахурдія вніс до списків "ворогів народу". Тоді він повернувся і зробив документальну стрічку - "Біль землі моєї".

Коли Росія реалізовувала свій сценарій в Абхазії, він знову був там, тепер, щоб захистити вже свою країну від агресії Росії. Тоді мало хто визнавав, що війна в Абхазії не була боротьбою абхазів за незалежність, а намаганням Кремля відхопити шматок квітучої Грузії і поставити на коліна гордий народ.

Цього разу він повернувся останнім літаком з Сухумі, втративши багато крові і з масовими осколковими пораненнями по всьому тілу. Процес реабілітації був складним і довгим. Але він знову, уже з моєю допомогою зробив документальний фільм – "Тіні війни".

Третій раз став останнім - це була вже війна за свободу і правду в Україні. На цій війні він зустрів свою смерть. Але він залишив за собою двох прекрасних діток і своє журналістське дітище – "Українську Правду"

Для нас родини та друзів він був єдиним батьком, чоловіком, другом, якого нам завжди буде не вистачати, але для суспільства став початком змін які привели до Революції гідності.

І якби він був живим сьогодні, я переконана, він би був щасливим бачити, що українська нація, нація його матері та прадідів постала, і він би ще раз повторив, як колись в радіоефірі – я готовий віддати своє життя за Україну.