Доктрина інформаційної безпеки для України
Українці досить довго жили в ідеальному середовищі, перебільшуючи власні проблеми та не розуміючи небезпек сучасного світу. Все, що відбувалося навколо – 9/11, війни на Сході, цунамі, землетруси – проходило далеко, здебільшого на телеекранах.
Але настав і наш час зіштовхнутися з реаліями планетарних катастроф: на півночі знаходиться країна-агресор, яка має на меті знищення української державності. Окрім того, різко зросли загрози терористичних атак на території держави.
Тероризм – це політика, що базується на систематичному застосуванні терору – безпричинне насильство із одночасним залякуванням. Російське законодавство визначає тероризм як ідеологію насильства і практику впливу на суспільну думку, або на ухвалення політичних рішень через залякування населення чи застосування інших насильницьких дій.
Відповідно до американського законодавства міжнародний тероризм – це діяльність, що характеризується наступними атрибутами:
- містить акти насильства або такі акти, що загрожують людському життю;
- направлене насамперед проти цивільного населення, часто з метою вплинути на політику уряду; або ж викликати певні настрої в населення через страх насильства, масових руйнувань тощо.
І, відповідно, терористична організація – це "організація, створена з метою здійснення терористичної діяльності, або така, що визнає можливість використання в своїй діяльності тероризму".
До того часу, поки російська влада займалася терористичними операціями на власній території, можна було апелювати до монополії держави на насильство: "Їхня територія, що хочуть – те і роблять".
Однак військова агресія проти України та методи, якими вона здійснюється, дають нам можливість однозначно і впевнено стверджувати: Російська Федерація як державний та соціальний інститут сьогодні є найбільшою терористичною організацією в світі.
Російська агресія носить не тільки військовий характер, але й терористичний, небезпечний для мирного населення в Україні та в світі загалом.
Відповідно в Україні необхідно реалізувати низку заходів, направлених на мінімізацію впливу та наслідків терористичних атак з боку РФ.
Не в останню чергу мова іде про розробку нової доктрини інформаційної безпеки, яка би тверезо оцінювала загрози, пропонувала адекватні відповіді та базувалася б на класичних принципах протидії терористам.
Справа в тому, що терористи в своїй діяльності застосовують специфічні інформаційні засоби та теми, детально описані ще в 80-х роках минулого століття – саме тоді тероризм почав набувати світових масштабів, вийшовши з локальних меж.
Вся нинішня терористична діяльність РФ базується саме на інформаційних посилах, які нав’язуються населенню як певний порядок денний, хоча вони навіть поряд не стоять з реальними соціальними та економічними проблемами.
Перекладання вини
Одним з головних інструментів маніпулювання є перекладання вини: як правило, терористи перекладають очевидні наслідки насильства на владу, проти якої вони виступають.
Ще Клаузевіц писав, що Наполеон вважав свою агресію мирною, а війну, на його думку, розпочали саме ті, хто захищався.
Відповідно і очільники ІРА називали британський уряд відповідальним за кожну смерть в Північній Ірландії, включно з їхніми власними жертвами.
Цікаво, що в рамках цього підходу агресивна група може називати терористами, агресорами тих, хто виступає жертвою. По суті, суспільству нав’язується думка, що терористи ніколи б порушили закон, якби не було вини уряду.
Непереможність і невідворотність "справедливості"
Терористи до останнього будуть вказувати на слабкості уряду, висміювати його, не вважати за учасника переговорів. Задача – деморалізувати урядові структури, нейтралізувати маси, викликати хвилю конформізму щодо терористів.
Адже ніхто не хоче підтримувати невдах у високих кабінетах. Терористи вважаються такими собі "чемними людьми", які наводять лад після неефективного, корупційного або небезпечного уряду.
При цьому вони самі створюють кризові ситуації, в яких винуватять владу. Тому "владі варто просто скласти зброю і припинити боротися з невідворотним програшем".
Фальшива легітимація
Терористи всіляко намагаються виправдати насильство і жертви через демонстрацію соціальних несправедливостей. Держава і суспільство завжди несправедливі, завжди є голодні та упосліджені, однак терористи свідомо акцентують увагу на цих явищах, і ними виправдовують свою агресію.
Це своєрідне девіантне сприйняття реальності, яке терористи перекладають на своїх супротивників.
Більше того, часто терористи свідомо плутають причини і наслідки, і роблять фальшиві висновки. Наприклад – російська мова не є державною в Україні, отже, її притискають. Або: пенсії маленькі, бо утискають російську мову.
Такою фальшивою легітимацією є і поява в ЗМІ, особливо на телебаченні. Для терористів – це визнання їхньої ролі, їхніх прав, і підстава для сумнівів в ефективності влади. Якщо вони є на ТВ, значить, вони – сила?
Питання роззброєння
Оскільки зброя та військові можливості держави є реальною загрозою для терористів, вони використовують будь-які засоби, щоб знешкодити її. Для цього використовуються фальшиві приводи – "влада знущається над бранцями, використовує заборонені кулі, використовує армійську техніку і так далі".
Від суспільства вимагають розслідувати будь-які силові операції щодо їхньої законності і так далі.
Влада мусить суворо відповідати по закону, в той час, як самі терористи працюють без жодних принципів, прикриваючись "живими щитами".
Терор
Це головна теза пропаганди терористів, всій своїй аудиторії вони кажуть: "якщо ви підете проти нас, ви помрете!".
Страх і очікування смерті – ключові стимули для роботи з аудиторією, людей необхідно залякати до стану, в якому логічні та раціональні аргументи не будуть сприйматися.
Натовп перестане вірити владі, перестане виконувати накази з техніки безпеки, і цим самим посилить ефекти ураження від наступних терактів. Ніхто не може почуватися в безпеці – то, може, "здатися на милість терористів"?
Мета цих п’яти ключових засобів, хоча, звичайно, їх набагато більше, – послабити державний апарат, дати терористам карт-бланш і можливість краще виглядати в очах суспільства.
Державний апарат, коли застосовує насильство, не потребує виправдань, а терористи, навпаки, вимушені добре займатися піаром, щоб протриматися на хвилі довше.
Однак настає момент, коли державний апарат без піару втрачає підтримку населення. Вся російська пропаганда сьогодні побудована саме на цьому підході, і тиск на український народ ведеться в класичних термінах терористичних погроз.
На жаль, досі в Україні не створено єдиний Інформаційний центр протидії пропаганді тероризму. Такий інститут мав би першочергово розробити нову доктрину інформаційної безпеки із залученням експертів та разом зі ЗМІ реалізувати її в найкоротші терміни.
Такий центр, в ідеалі на базі РНБОУ, мав би виконувати наступні задачі:
Збирати інформацію та аналізувати пропаганду терористів з виробленням відповідних аргументованих відповідей.
Працювати з громадським сектором, формувати експертний пул, в тому числі, з експертів зі Сходу України.
Піарити роботу державних органів.
Організувати централізовану роботу зі ЗМІ – зокрема, має бути повний доступ до всіх публічних очільників контртерористичних операцій.
Створити концепцію протистояння пропаганді, відповідно до описаних вище загроз:
а) чітко вказувати винуватих в подіях;
б) апелювати до законодавства;
в) заспокоювати населення і пропонувати ефективні шляхи захисту;
г) поширювати інформацію про злочини терористів проти мирного населення і про захист з боку державних органів;
д) забезпечувати діалог з владою, демонструвати впевненість і успішність операцій, тощо.
Контролювати закриття ефірів для терористів, недопуск їх до ЗМІ.
Розробляти соціальну рекламу, направлену на підтримку населення і патріотизму.
Виконувати інші функції, направлені на ефективну протидію пропаганді терористів.
Чим скоріше така організація буде створена, за прикладом британського Центрального офісу інформації, який існував до 2011 року, тим швидше створимо блокаду для терористичної інформації.
Тільки закриття телевізійних ефірів не дасть ефекту без сучасної стратегії та доктрини інформаційної безпеки. Сама тільки підтримка Європи не значить нічого, якщо ми не готові системно захищати свій інформаційний простір.
Артем Біденко, для УП
