Лідер Правого сектору Дмитро Ярош – найбільш невідома широкому загалу фігура подій останніх двох місяців. Ще два тижні тому про існування і самого сектору і Яроша знало лише вузьке коло причетних до організації життя Євромайдану. Сьогодні ж описувати події у Києві без згадування Правого сектору неможливо.
19 січня після початку подій на вулиці Грушевського світові ЗМІ вибухнули вогненними кадрами молодих хлопців з коктейлями молотова та балакалавою на обличчі. Дії Правого сектору витиснули зі шпальт словосполучення "мирний протест", але в той же той самий час Правий сектор змусив владу прислухатися до Майдану і скасувати закони 16 січня.
Штаб цього поки що неформального об’єднання знаходиться на п’ятому поверсі Будинку профспілок. Знімати в коридорі тут заборонено, на полу постелені численні матраци, на яких поруч з дерев’яними та залізними палицями лежать підручники – більшість членів Правого сектору це молоді хлопці студентського віку.
З Дмитром Ярошем ми зустрілись в одному з кабінетів – два на три метри – де зазвичай проходять прес-конференції Правого сектору. Там же ж обладнаний кабінет керівника сектору, в "приймальні" - троє хлопців з раціями, у камуфляжній формі з балаклавою на голові.
В ТРИЗУБІ МЕНЕ НАЗИВАЮТЬ ЯСТРУБОМ
- Яка ваша особиста історія, чим ви займаєтесь в житті?
- Я провідник Всеукраїнської організації Тризуб ім. Степана Бандери. Займаюсь громадською діяльністю уже протягом 25 останніх років. Сам із Дніпродзержинська, Дніпропетровської області. Піднімав перший синьо-жовтий прапор в квітні 1989 році у Дніпродзержинську.
Створив Народний рух України, був членом української Гельсінської спілки, отримав рекомендації у 1989 році від Левка Лук’яненка і Степана Хмари у Москві, на Арбаті, де відбувалось пікетування тоді за відновлення діяльності Української греко-католицької церкви. З 1994 року - засновник Тризуба ім. Степана Бандери практично на різних посадах, починаючи там від керівника міської структури Тризуба, потім обласної, потім регіональних структур і так далі.
Командував організацією з 1996 по 1999, потім був головним інспектором Тризуба, потім знову командував організацією, потім передав повноваження головного командира своєму наступнику Андрію Стемпіцькому. Займаюсь власне цим все життя. За освітою викладач української мови і літератури, закінчив в 2001 році Дрогобицький педагогічний університет, філфак.
- Як виник Правий сектор?
- 24-25 листопада в Києві відбулась велика акція у зв’язку із скасуванням євроінтеграції. Взагалі Тризуб не є активним прихильником будь-яких інтеграційних процесів, але ми проголосили, що створюємо Правий сектор як площадку для координації дій різних революційно налаштованих груп, бо, по великому рахунку, з самого початку ми чудово усвідомлювали те, що не можна жити далі в тій системі державних координат, які існують.
Остаточно Правий сектор виник вже після подій 30 листопада, коли ми відійшли на Михайлівську площу.
Там ми і почали готуватись до захисту і тренуватись. Потім ми весь час були на Майдані та увійшли в склад самооборони Майдану. Також до Правого сектору увійшли Тризуб, УНА-УНСО і Карпатська січ із Закарпаття.
- Ви проводили тренування раніше?
- Так, 20 років. В нас вже багато поколінь змінилось. В мене там діти були маленькі в свій час, а зараз доньці 20 років, і вона все життя провела в Тризубі.
Взагалі Тризуб – це вузькофункціональна організація орденського типу. У нас три конкретних завдання: пропаганда ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери; виховання української молоді в дусі патріотизму; та національна захисна діяльність, тобто захист честі і гідності української нації, у будь-яких умовах всіма доступними методами і засобами.
Взагалі український націоналізм і бандерівці – це не є вузкочолі плебеї із садистичними нахилами, це інтелектуали, люди, які пишуть, які видаються, які ведуть роботу не тільки в силовому полі. Тризуб – організація, яка продукує певні ідеї.
Ми не є політичною партією, в нас навіть заборонено в Тризубі займати державні посади.
Серед відомих представників Тризуба – президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, мій хороший друг і побратим. В свій час він був сотником в нашій організації. Або Петро Іванишин – доктор філологічних наук, завкафедрою в Дрогобицькому педуніверситеті, теж сотник.
- Де саме проходять ці тренування?
- В таборах всій Україні: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Павлоград, Нікополь тощо. Хлопці збираються, у них там є свій план діяльності на місяць, на півроку, на рік. Вони проводять вишколи, заняття. Проводять різні заходи по декомунізації та деколонізації України.
Я думаю, що ви чули про події 2011 року, коли наша мобільна група відрізала голову бюсту Сталіна в Запоріжжі, це була доволі резонансна річ.
Ми це ніколи не ставили на піар, просто робимо те, що йде на благо нашій нації, нашій державі. У кого з нас є можливість, накривають наркопритони, допомагають правоохоронним органам, якщо так можна сказати, бо мені здається, що міліція зараз більші наркоторговці.
- Те, що сталося 19 січня на вулиці Грушевського, було заплановано заздалегідь?
- Ні, звичайно. Ми завжди стояли на передніх рубежах ті два місяці. Стимулом до тих подій стали диктаторські закони, які були прийняті 16 січня. Не можна жити при таких правилах в державі. А 19 січня на Грушевського приїхали автомайданівці, які хотіли підійти до Верховної Ради і пікетувати. Правий сектор організовано підійшов, коли там вже були сотні людей.
Ми намагались говорити з міліцією, домовитись, щоб нас пропустили. Вони відреагували доволі агресивно. А далі ви знаєте – розпочались активні дії, наші хлопці стояли на захисті людей. І я вважаю, що дуже добре, що так сталося, бо коли б не події 19, думаю, що влада не пішла на поступки та переговори з опозицією.
- Скільки у вас тут зараз людей на Майдані?
- Десь півтисячі людей плюс київський мобілізаційний резерв. Але зараз осередки виникають по всій Україні. Вони самі організовуються, називають себе Правим сектором, і ми працюємо над тим, щоб максимально координувати їх.
- Скільки ви можете змобілізувати людей загалом по країні?
- Я думаю, що на цей час тисяч 4-5 вже можна мобілізувати.
- Як ви фінансуєте організацію?
- Я до цього питання не маю відношення, але фінансується все людьми. Ми ще відкрили картки, але їх заблоковували миттю. А після 19 січня – це просто постійний потік. Нам потрібно все, бо ми тут вже два місяці. Люди несуть пачками гроші, у нас ведеться повний облік, все прозоро, хлопці закуповують екіпіровку.
- Розкажіть про свою організаційну структуру?
- Структура буде відпрацьована повністю вже після цих подій. Зараз Правий сектор – це абсолютно контрольована структура, і ніяка вона не екстремістська, не радикальна, я взагалі не люблю цього слова - радикальна. Зараз є загін на Майдані, є загони по областях і є ті стихійні групи, які виникають. Ми запрошуємо керівників, спілкуємось, дивимось, чи адекватні люди, тоді приймаємо рішення.
Зараз сформований такий певний політичний провід в складі хлопців із Тризуба, з УНА-УНСО і представників інших окремих груп. Це невелике коло, приблизно чоловік 12. Саме вони й приймають рішення. Зараз ми почали координувати наші дії ще з афганцями. Вони офіційно не ввійшли в Правий сектор, але ми повністю тепер з ними координуємо нашу діяльність, бо класти хлопців просто так я не збираюсь.
- Яким чином ви ухвалюєте рішення?
- Є стратегічні рішення, є оперативні, тактичні. На кожному рівні люди приймають їх самі. У стратегічній площині, ми обговорюємо ту чи іншу проблему з проводом з 12 людей і відповідно я приймаємо рішення. А далі вже вирішують все командири. Наприклад, є в нас Іранець – він вирішує у своїй групі, чи відправляти людей на барикади чи ні.
- Іранець? Він з Ірану?
- Ні, це в нього псевдонім такий. Всі хлопці із зрозумілих причин мають псевдоніми, ми живемо в такій системі координат. Я наприклад, в Тризубі з 1994 року мав прізвисько я Яструб. А тут в нас є Пилипач, є Летун. Кожен сам собі вибирає, практично як на Січі.
 |
ПІСЛЯ 19 СІЧНЯ ДО НАШИХ ХЛОПЦІВ НЕ ПІДНЯВСЯ ЖОДЕН ЛІДЕР ОПОЗИЦІЇ
- Чи координуєте ви свою діяльність з опозиційними силами?
- В першу чергу ми підтримуємо стосунки із Андрієм Парубієм, як комендантом Майдану і фактичним керівником Самооборони, до якої ми формально входимо як 23-я сотня, хоча в нас з півтисячі людей.
А якщо говорити про всю опозицію, то по великому рахунку у нас стосунки ніякі. Вони не помічають нашого існування. Мені здається, що це велика помилка опозиції, що вони не враховують сили афганців, той же Правий сектор, та навіть самооборону.
Мені здається, що навіть в Андрія Парубія не зовсім все так просто із координацією дій із цією трійкою лідерів опозиції. Тому, що бачу заяви там лунають певні. Андрій говорить одне, а лідери – трошечки інше.
Мене, наприклад, дивує, що після 19 числа лідери опозиції не піднялись на поверх і не подякували хлопцям. Підійдіть до людей, поговоріть з ними. Це ж живі люди і при тому хороші.
Вчора приходить знімальна група і оператор каже: "Я був здивований. Один хлопець сопромат читає, другий так англійською володіє, він там із якимось іноземцем спілкувався. У вас такі хлопці!".
Ну справді - це цвіт нації. Це люди, які зараз жертвують життям і своєю свободою заради Батьківщини. Це ж явище, а політики на це закривають очі.
Хіба що Віталій Кличко – я з ним рази два зустрічався і абсолютно нормально спілкувались. Хоча здебільшого опозиція виконує частину наших вимог, адже вони чудово усвідомлюють нашу присутність і бачать, що Правий сектор – то є певний чинник на Майдані.
- А ви навіть не намагались контактувати з ними заради координації?
- Напряму у нас спілкування не було. У мене таке враження ще із самих початків мирного Майдану, що вони діяли дуже імпульсивно і не системно. Вони навіть не створили єдиного Штабу. Ми ж з самого початку виступили за єдність Майдану, щоб не було поділу на політиків, на Громадський сектор та Правий сектор. Я в усіх інтерв’ю наголошую, що повстанський рух має бути єдиним і не хочу провокувати опозицію на якісь відповіді.
Але все має бути до певної межі. Коли країна постала перед реальною загрозою війни, на Майдані з’явилась велика недовіра до лідерів опозиції. Два місяці вони просто говорили. Хоча їм надали мандат довіри – беріть, вирішуйте питання. Вони нічого не змогли. 19 січня ми пішли у наступ, вони почали щось робити. Ну, що ж, будемо тиснути далі.
- Наскільки ми розуміємо, ідеологічно найближчою до ваших поглядів є "Свобода"…
- Так. У нас багато спільних позицій в ідеологічних питаннях, але є великі розбіжності. Я, наприклад, не розумію певних речей расистського характеру, не сприймаю їх абсолютно. Білорус загинув за Україну, вірменин із Дніпропетровська загинув за Україну. Вони мені побратими набагато більші, ніж яка-небудь, перепрошую, комуністична худоба, типу Симоненка, яка грає на Росію, але є етнічним українцем.
Степан Бандера в свій час висунув три ставлення до не українців. Воно дуже просте. Є побратимське - для тих, хто разом з нами бореться за Україну незалежно від національності. Є толерантне - до тих людей, які живуть на тій землі, не протидіють нашій боротьбі, тому ми до них ставимось нормально, в Україні всім місця вистачить. Третя – ворожа, до тих, хто протидіє національно-визвольній боротьбі українського народу, а це в будь-якій державі, будь-який народ саме такі позиції і має.
Соціал-націоналізм для мене дуже неоднозначний, бо на моє переконання, націоналізм не потребує якихось додатків, він є самодостатнім. Олег (Тягнибок - УП) останнім часом теж намагається йти напрямком традиційного націоналізму. Слава Богу. Хоча під час революції говорити про ідеологічні дискусії якось не дуже випадає. Врешті наші хлопці стоять на барикадах так само як хлопці із "Свободи". Це об’єднує.
- Представники влади кажуть, що під час переговорів лідери опозиції стверджували, що люди згодні залишити адміністративні приміщення, якщо будуть випущені затримані та засуджені. Це правда?
- Я думаю, що влада брехала. Думаю, що опозиція такого не казала. Перед голосуванням закону про амністію ми оголошували нашу позицію, і вона була десь такою самою в опозиції. Тобто, у випадку, якщо влада піде на компроміс, прийме закон про так звану амністію у редакції опозиції, то Правий сектор готовий відвести своїх бійців з Грушевського і розблокувати вулицю. Це розумний компроміс.
Це не скасовує наших політичних умов. Ми маємо змінити країну на іншому рівні. Майдан – це лише Січ, плацдарм, але мова не йде про постійну бійку.
- Ваші опоненти відповіли б на це, що ви першими відкрили вогонь та пішли у відкритий наступ...
-Ні-ні-ні! Я перепрошую, Беркут побив дітей на Майдані 30 листопада 2013 року. Два місяці люди стояли на Майдані і не проводили ніяких дій. Потім сталась чергова провокація влади - прийняття законів 16 січня. Почались побиття активістів, викрадання людей, подивіться, що вони витворяють з Автомайданом.
Саме вони спровокували цю ситуацію, а люди пішли у наступ, тому що терпіти вже більше не можна було. Скільки можна далі стояти, танцювати на Майдані? Ми не вівці, українець має звучати гордо, і вони довели, що українець звучить гордо.
- Як ви вважаєте, чому для цього мав з’явитись Правий сектор, чому те саме це не робила опозиція?
- Тому, що Правий сектор найреволюційніша структура Майдану. Я підкреслюю: саме революційна, а не радикальна. Революція – це розум, це план і це дія. Коли є ситуація народного збурення, не використати таку ситуацію на благо того самого народу не можна. Опозиція, на жаль, не здатна цього робити, бо мабуть, крісла в парламенті дуже м’якенькі і вони не здатні на якийсь рішучий крок. Ми здатні на такий крок.
- Ви з самою опозицією про це говорили?
- Я ж говорю, що з ними немає такого контакту. Я ще раз наголошую, що я - за єдність опозиційного, протестного, повстанського руху, тому будь-яке моє пояснення буде використане проти мене. Вони почнуть кричати, що я провокатор. Якщо чесно, мені все одно, що вони про мене говорять. Наша різниця в тому, що мене не цікавлять політичні рейтинги.
- Зараз в переговорах з владою беруть участь представники опозиційних партій. Як ви вважаєте, чи можуть ці люди відповідати за дії Майдану та давати з його боку якісь гарантії?
- В тому-то й справа, що процес переговорів неконтрольований Майданом. Кредит довіри до лідерів опозиції, який вони мали на початках і зараз – зовсім різні речі.
Ми вимагаємо, щоб у переговорну групу ввести не тільки лідерів опозиції, але і представників Майдану. Хоча б у якості спостерігачів. Тоді можна надавати якісь гарантії і артикулювати хоча би тут, людям на Майдані, що ось така домовленість, досягнута між владою і опозицією, і вона має бути виконана.
Бо іноді складається таке враження, що вони домовляються про одне, а потім у них щось переграється і виходить зовсім інше.
Наша мета зараз - примусити опозицію знову увійти в черговий етап переговорів з конкретними вимогами і досягти певного порозуміння. Але обов’язково з представниками Майдану.
У переговорну групу можуть увійти ті ж афганці або Андрій Парубій як командир самооборони. Якщо запросять мене – я піду. Нічого страшного ми в цьому не бачимо. Ми здатні донести свою позицію, щоб примусити і владу, і опозицію домовитись, щоб не було кровопролиття, щоб держава увійшла в іншу площину своєї діяльності. Заради цього я готовий йти.
- Давайте простіше. Уявіть, що ви вже на переговорах і зараз сидите навпроти Віктора Януковича. Які б ви аргументи використали, щоб вмовити його змінити свої дії?
- Я б домагався компромісу, тиснув би, хоча знаю, що він цього дуже не любить. Я не впевнений в тому, що Янукович отримує достовірну інформацію. Мені здається, що в нього якесь неадекватне сприйняття ситуації. Наприклад, я думаю, що він не розуміє, що 80% людей зараз не довіряють владі. Думаю, що його радники надають йому трішечки інші цифри і показують інші картинки.
Тому я б почав з того, що не можна воювати із власним народом. Ще ніхто не переміг власний народ. Пояснив и, що ті речі, які творять силовики – це реальна війна проти українців. Друге, що дуже важливо – це спробувати йому пояснити, що ті тисячі самооборони, які вже сформовані, не дадуть можливості "Беркуту" або внутрішнім військам легенько зачистити Майдан і пройти по ньому парадно-стройовим кроком.
Вони ще не розуміють, що Майдан - це вже явище зі своєю армією, зі своєю медициною, всякими структурами, це вже певна держава. І захопити її без дуже великої крові не вдасться.
Дубинками розігнати це вже не можливо. Їм прийдеться застосовувати вогнепальну зброю, вже легально, а не так як на Грушевського. І у відповідь вони отримають по повній програмі, це я можу гарантувати Віктору Януковичу.
- Добре, а чого ви хочете? Тобто ви кажете, Віктор Федорович, ситуація от така. Що далі?
- Передумовою будь-яких переговорів має стати звільнення всіх заарештованих. Це ж не терористи, це ж не екстремісти. Думаю, що навіть ви знаєте когось із тих людей. Це абсолютно нормальні, адекватні люди, яким так накипіло. Люди мають бути звільненні. Про будь-яку нормалізацію можна говорити лише після цього.
По-друге, це припинення будь-яких силових дій з боку влади. В першу чергу по регіонах. Припинити викрадення активістів. Це ж терор проти власного народу.
Треба негайно починати розслідування злочинів, які відбувались на вулицях. "Беркут" не міг стріляти без відома міністра внутрішніх справ. Це ж військова структура, там має бути дисципліна, чітке підпорядкування. Якщо то були провокації, тоді треба з’ясувати, хто стріляв. Дайте людям інформацію, не мовчіть, не закривайте очі на те, що стається.
Янукович насправді вже виконав кілька наших вимог щодо відставки уряду та скасування законів 16 січня. Але зміна одного побуванчика на іншого, який має приставку в.о. не вирішує жодних питань.
Потрібно починати формування компромісного уряду, який можливо б мав складатися не з керівників політичних партій, а з професіоналів. При цьому всі одіозні фігури, всякі захарченки, табачники, і інші, типу політики, мають бути замінені. Це перший крок, який вони би мали зробити, і це б одразу зняло напругу.
- Кого ви бачите на чолі цього Кабінету міністрів?
- Я не можу про це говорити, бо я не є фахівець у формуванні уряду. Про це мають говорити політики.
- Але не маючи власних пропозицій ви знімаєте з себе відповідальність і відсторонюєтесь від політичних процесів.
- Я 25 років уникав публічної політики. Для мене це не проблема. Хоча зараз в перспективі ми розглядаємо варіанти, що якщо буде мир, то Правий сектор переросте в політичну організацію. Про це говорять всі хлопці. Та ради Бога! Зайнятись політикою можна завжди. Для мене вони є цвітом нації і вони не можуть бути гарматним м’ясом, яке використають і потім забудуть. Але зараз про конкретику ще рано говорити. Сьогодні Правий сектор не можна звужувати до якихось політичних речей.
- Але зараз саме так все і виглядає - що вас використовують: ви стоїте на барикадах, а посади в уряді пропонують Арсенію Яценюку та Віталію Кличку.
- Справа в тому, що життя держави, життя нашого народу не обмежується одним Кабінетом міністрів. Хай беруть. Запросять – допоможемо. Силовий блок візьмемо, наведемо порядок в державі. Але я сумніваюсь, що нам буде запропонована хоч якась посада.
НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ У НАС БУДЕ СВІЙ КАНДИДАТ
- Що ви запропонуєте Віктору Януковичу в разі перемоги революції?
- Це від нього залежить. Деякий час тому ми гарантували йому 24 години, щоб він поїхав з країни і його ніхто чіпати не буде. Сьогодні, якщо б він прийняв розумне рішення, то йому можна було б дати навіть гарантії безпеки в державі. Аби не було війни, аби не було кровопролиття. Хай собі сидить в Межигір’ї, пасе страусів, і ніхто там його чіпати не буде. Але це має бути його рішення.
- Ви особисто себе бачите на якісь посаді?
- Зараз – ні. У мене дуже хороша посада – я провідник Тризуба. Мені легше виступати перед строєм, а не на сцені.
- Але це не та посада, яка може змінити країну. Чим би ви займались в мирний час?
- Хочеш миру – готуйся до війни. Ми зініціювали Правий сектор, і Правий сектор трохи країну змінив. В мирний час я б продовжував займатися Тризубом. Так як робив це двадцять років до того.
Ви зрозумійте, що Тризуб – це не є структура, яка однозначно ставить за мету собі якийсь силовий конфлікт. Ні. Будь-яка нормальна держава має мати парамілітарні державного плану структури, які готують молодь до служби в армії, які дозволяють в разі якоїсь небезпеки, зовнішньої або внутрішньої змобілізувати якісь певний кадровий резерв для захисту інтересів народу. Це нормальне явище в більшості цивілізованих країн світу. Тризуб буде актуальним завжди. Навіть якщо ми матимемо найкращого президента та найкращий уряд.
- Чи є у вас якась інформація щодо того, хто займається викраданням людей?
- На превеликий жаль немає. Ми намагаємось роздобути цю інформацію, але поки що нам не вдається. Ми зверталися до влади із тим, щоб активізували дії силовиків, тієї ж Служби безпеки щоби їх всі оперативні можливості були задіяні для пошуку. Зрештою, в цих всіх подіях вона не така заплямована, як МВС. Але поки що нічого немає.
- Тобто ви щиро покладаєтесь на владні структури у розслідуванні цього питання?
- А я не впевнений, що тільки влада до цього причетна. Я не виключаю, що до цього причетні закордонні спецслужби. Наприклад ФСБ. Росія завжди користається дестабілізацією в Україні. Як тільки дестабілізація в Україні, вони сюди заходять і вирішують якісь свої певні інтереси. Путін неодноразово заявляв, що Україна – це не держава. І я більше, ніж переконаний, що плани про поділ України на дві на три, на п’ять, на шість зон впливу існують по сей день.
- Але фактором дестабілізації називають і сам Правий сектор та його діяльність.
- Мені навпаки здається, що правий сектор останні місяці власне показав, що він фактор стабілізації. Якби не дії Правого сектору, то ніяких переговорів би не було, радикальні настрої б збільшувались і вибухнули в регіонах у вигляді партизанської війни. Чомусь про це ніхто не думає?
Поки, що все ж таки ситуація контрольована і знаходиться в перемовному процесі. Якщо вони не домовляться, ризик партизанської війни в Україні дуже сильно зросте. Як відомо, українці мають дуже славну традицію ведення партизанської війни. Десятками років воюють. Тільки чи то буде користь для держави?
- А ви не боїтесь, що ця партизанська війна може переростив громадянську?
- Громадянської війни не може бути. Коли 80% народу не підтримує владу, це буде боротьба між суспільством, народом і владою. І це дві великі різниці між громадянською війною і тією, про яку ми кажемо. Це буде національно-визвольна війна. Але нам би не хотілося. Все ж таки ми маємо державу, маємо плацдарм для розгортання процесу націотворення та державотворення.
- Але багато людей на сході України щиро вважають, що тут збираються бандерівці, націоналісти, і вони дійсно переконані, що їм треба проти цього боротись. Що робити з цими людьми?
- По моїй інформації це дуже невеликий процент людей. Я ж сам із Дніпропетровщини, я там володію ситуацією повністю. Здебільшого це найманці. Ви ж бачили події біля дніпропетровської обладміністрації. Там місцевий депутат-регіонал Ступак вже роки півтора збирає відморозків, формує бійцівські клуби, охоронні структури, які тепер разом з міліцією "ідейно" захищають облдержадміністрацію.
Ви бачили серед захисників адміністрації хоча би одних нормальних громадян, які б вийшли самі? Або в тому самому Криму створені підрозділи шовіністично налаштованих ряжених казаків, які створюють чорні сотні і виступають на захист влади. А де маси людей? При тому, що кримські татари повністю на стороні Євромайдану. Тому, все це неоднозначно.
- Якби ви поговорили з людьми на сході, вони те саме кажуть про Майдан: що тут дуже малий процент щирих людей, а більшість – проплачених націоналістів. У вас з ними дуже схожа риторика, яка в кінцевому рахунку малоздатна призвести до компромісу.
- Давайте на прикладах. Партія регіонів спробувала робити Антимайдан, звозячи людей зі всієї України. Хто там стоїть? Це реально асоціальний елемент, або бюджетники, яких просто туди заганяли. Я ж спілкувався з цілою купою людей, і коли я кричав "Зека геть!", вони махали руками і сміялись. Це міф про якусь певну соціальну підтримку Януковича і його влади.
Показником є дії ультрас по всій Україні, які підтримали Майдан. Це ж люди власне ідейні з луганської "Зорі", з сімферопольської "Таврії", запорізького "Металургу", з дніпропетровського "Дніпра", з харківського "Металіста" і так далі. Скільки допа з гепою намагаються зібрати тих ті тушок, щоб направити сюди на Київ, а їм й того не вдається зробити. За яку підтримку можна говорити? Це велика неправда про розкол. Немає ніякого розколу. Янукович, дай боже йому здоров’я, об’єднав країну.
- На Майдані весь час лунає заклик до трьох опозиціонерів - визначитись із єдиною кандидатурою. Ви підтримуєте цей заклик?
- Здається, що він вже не актуальний, бо більше лунає заклик визначитись з лідерами Майдану. Лідерами спротиву як такого. Для людей актуальність президентських виборів відійшла там на якийсь другий, третій план.
- У разі президентських виборів – дострокових чи строкових – яка у вас буде стратегія: ви когось підтримаєте чи підете на вибори самі?
- Ми не виключаємо, що Правий сектор висуне свою кандидатуру на виборах. Але поки про це рано говорити.
- Тобто ви дійсно щиро вірите, що кандидат від Правого сектору має шанс на виграш по всій країні?
- Якщо йти з правильних позицій, то шанс є завжди. Правий сектор за декілька тижнів став всеукраїнським явищем. Це Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Крим. З іншого боку президентські вибори можуть підняти наші ідеї революційних змін в державі на достатньо високий рівень.
- Ви не боїтеся, що ваш похід на вибори розпорошить опозиційний електорат, і вас звинуватять у розколі?
- Послухайте, хай цей процес закінчиться, і тоді ми глянемо, що і як. Байки про розпорошування сил, які вони розповідають один одному, це якась дитяча гра. Вони всі чудово знають, що ідуть втрьох, розпорошуючи сили з самого початку.
Тут або сісти і домовитись реально, і дотримуватись тих домовленостей, або кожному грати свою гру. Для нас не є принциповим участь в президентських виборах на цьому етапі. Нам потрібен мир.
Справа в тому, що є люди, які багато говорять і мало роблять, а є люди, які діють і своїм потом і кров’ю доводять, що вони здатні на зрушення, на дію, на досягнення результату.
Правий сектор – майданчик для хлопців, які довели свою здатність щось змінювати, жертвувати своїми благами для чогось вищого. Політики останні роки цього не демонструють. Я не бачу, щоб вони демонстрували цю жертву, бажання і вміння жертвувати.
- А хто для вас хто лідер спротиву?
- Його на цей момент немає. Я зробив заяву, що готовий взяти відповідальність на себе за всі ті речі, що відбуваються. Це не означає, що я особисто маю якісь президентські амбіції. Просто я бачу, що потрібна повна координація та контроль над ситуацією. Хай визначаються самі між політиками. Якщо хтось з них готовий це зробити, хай робить, ми його щиро підтримаємо. Але я не бачу, щоб хтось цим займався.
 |
ПРАВИЙ СЕКТОР НЕ ВОЮЄ З РОДИНАМИ
- Ви усвідомлюєте, що в разі поразки або навіть компромісу між владою та опозицією вас може чекати в’язниця?
- Так, звичайно. Я 25 років до того готовий. Що зробиш, життя є життя. Всі ми під Богом ходимо. Як буде так буде. Буде кримінальна справа, то буде кримінальна справа. Я за Україну буду боротись. Хай пробують посадити. Ми ще побачимо хто кого буде саджати врешті-решт.
- Вам ще повістку не приносили?
- Ні. А я тут живу, куди мені повістку? На Майдан вони не приносять, на п’ятий поверх ментів не пускають хлопці.
- Але може таке статися, що до арешту і не дійде. Вас може очікувати доля Ігоря Луценка або Дмитра Булатова…
- Я знаю в ім’я чого я веду боротьбу. Звичайно, що не хочеться, я ж жива людина і маю інстинкт самозбереження. Але хлопці мене охороняють, ходять за мною, бронежилет одягають.
- Ви взагалі виходите за межі Майдану?
- Рідко буває. Куди – не скажу.
- Що з вашою родиною зараз?
- Родину востаннє бачив на Різдво. Вони в Україні, але я тимчасово змінив їх місце проживання. Справа в тому, що в Інтернет викинули всю інформацію по наших адресах, по сім’ях, тому певна небезпека є.
- Але ж така сама інформація є і про співробітників Беркуту наприклад. Ви можете гарантувати всім правоохоронцям та представникам влади, що їхнім родинам нічого не загрожує?
- Я можу гарантувати, що Правий сектор ні в якому разі не буде зачіпати жодної дитини, жодної родини будь-яких силовиків, будь-яких структур. Правий сектор не воює із жінками і дітьми. Ми не нелюди із Беркута, які б’ють журналістів та медиків. Тому можете не хвилюватись - ніхто ніяких дій не буде проводити. За Правий сектор я можу відповідати.
- Ультиматум ви ще ставили… до 4 числа у вас є вимога: або звільнити всіх, або будуть… Можете сказати про що це? Чому саме 4 число?
- Четвертого лютого - наступна сесія. Ми вимагаємо, щоб Верховна рада проголосувала документ щодо безумовного і повного звільнення і реабілітації затриманих людей. І це ніяка не амністія, бо це ніякі не злочинці.
Ми також вимагаємо припинення будь-яких силових дій з боку влади – це викрадення, підпали машин тощо. Думаю, що вони прислухаються до нас. Процентів на 90 впевнений, що вони прислухаються.
Інакше ми реально на межі кривавого конфлікту. Я не виключаю, що люди, які стоять на Майдані, проведуть дуже потужну мобілізацію і підуть на урядовий квартал. І візьмуть його - я більше, ніж переконаний, хоч з кров’ю, хоч з втратами великими. Бо патова ситуація залишилась. Тоді винесуть всіх тих: і режиму охоронців і Януковича, тому їм краще домовитись.
- Ви розумієте, що навіть те, що ви зараз кажете, може бути використане проти вас?
- Так, звичайно. Революція ж. Є дві сторони барикад – це закономірно. Зараз все використовується або проти нас або проти них.
- Ви якимось чином вибираєте людей, які до вас приходять? Вони проходять якийсь відбір?
- Безумовно. Запис добровольців відбувається весь час, особливо під час якихось активних дій. Щодо критеріїв - це до командирів треба звертатись безпосередньо. Вони із людьми працюють. Я точно знаю, що не беруть неповнолітніх. Бо бігають табунами по 15-16 років.
- Ви видаєте людям якусь зброю, мається на увазі не вогнепальну?
- А вони самі приходять або з битою якою-небудь або з кийком яким-небудь. Ми їх вже екіпіруємо. От власне гроші, що ідуть від людей, на них ми закуповуємо щитки всілякі, шоломи і щити, дуже великий арсенал того всього. Відповідно екіпіруються, потім проводяться заняття з ними.
Якщо людина має погане фізичне здоров’я, то для неї знаходиться інша робота - на кухні, в медичній частині, і так дальше. Дівчатка наші молодці, просто молодці, вони стільки вже зробили доброго. Вони і поранених витягували під час бойових дій, і тут постійно допомагають.
- Щодо вогнепальної зброї – ви закликали людей приносити її на Майдан. Навіщо ви це робите?
- Коли був підписаний наказ МВС про дозвіл використовувати вогнепальну зброю проти людей, я закликав власників легальної зареєстрованої зброї долучитись до нас, щоб створити групу вогневої підтримки у випадку, якщо вони підуть на Майдан і будуть стріляти. Я вважаю, що у відповідь так само треба стріляти, бо інших варіантів немає. Але це тільки у випадку, якщо вони перші почнуть вогонь.
- Цей загін уже створений?
- Це таємниця, вибач.
- Хто володіє всією інформацією, яка є зараз в Правому секторі? Є людина, яка знає все.
- Все не знає ніхто. Інформацією володіє політичний провід.
- Як ви координуєте свої дії? Не секрет, що всі перемовини прослуховується, як ви це робите?
- За рахунок зв’язкових, посильних, рація у всіх хлопців є, але їх так само сканують, ми то знаємо. Апаратури натикали у всіх будинках навкруг, таке враження. Оперативні машини стоять і так далі. Я, до речі, тих хлопців, що там сидять, не вважаю ворогами або я кимось, вони роблять свою роботу, мусять робити.
Більше того, я більше, ніж переконаний, що у силових структурах дуже-дуже неоднозначна ситуація по відношенню до влади, до опозиції, до Майдану. Одні ненавидять, але то невеликий процент, інші із симпатією ставляться, бо ми також із силовиками ведемо певні переговори. Хлопці до нас підходять говорять. Режим сиплеться. Його треба дотиснути просто, щоб вони пішли на оті політичні кроки.
- Там, на Грушевського, стоять дві барикади. Є якесь спілкування із "Беркутом"? Ви носите їм теплий чай, каву? Я знаю, що були такі ініціативи.
- Зараз не знаю, чи носять. Раніше, коли вони нас блокували на самому Майдані, то їх годували. Я був противником цього не тому, що мені ті хлопці недруги, вони теж українці, вони просто по інший бік барикад. Вони служать ворогу. Але цього не бажано робити. Чим більше їх буде виведено із ладу за рахунок недоїдання і так далі, тим менше можливості, що вони підуть в наступ і атаку, і почнуть бити людей, як вони це неодноразово робили. Тому чисто з прагматичних міркувань я не думаю, що їм треба носити бутерброди, каву.
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua